Ми жили в двох різних Українах
16.05.2017
Медіа-критикиня Natalya Ligacheva розкритикувала наше розслідування про вбивство Павла Шеремета.
Ключовий закид в колонці Лігачової: чому, ми знайшовши важливі факти, не повідомили про це правоохоронців, а продовжили проводити власне розслідування? Якщо ми жили в двох різних Українах останні двадцять років, то я поясню пані Лігачовій:
По-перше, у нас були обгрунтовані підозри вважати, що правоохоронні органи можуть бути причетні, як мінімум до незаконного стеження за Павлом Шереметом та іншими журналістами УП. А відтак, отримавши наші докази, могли б ними розпорядитися не в інтересах розслідування вбивства. Бо, нагадаю, експертці в галузі ЗМІ, що за кілька місяців до вбивства, Павло та Олена Притула помітили “наружку” біля власного будинку. Радник міністра Авакова Антон Геращенко тоді довго виправдовувася, що стеження було за іншим об’єктом, по сусідству. Ну, просто так збіглося…Тому повної довіри в такій резонансній справі до правоохоронців у нас не було.
По-друге, повної довіри не було ще й тому, що, українські правоохоронні органи, раніше вже організовували вбивства журналістів. Це новина для Наталі? Чи нагадати про обставини вбивства Георгія Гонгадзе? Сьогодні ситуація в поліції та СБУ змінилася? А що на це вказує? Ми хіба докорінно оновили керівництво та оперативників Нацполіції та Служби безпеки? Покарали “беркутів”-вбивць та їхніх командирів? Чи просто дрібку копів красиво перевдягли, залишивши на 90% МВС старим, як і раніше? Тоді чому ми маємо довіряти новій-старій поліції, та старій-старій СБУ?
З тієї самої причини, чому журналісти “Вашингтон Пост” Вудворт та Бернстайн свого часу не пішли до президента Ніксона з даними про незаконну прослушку, яку він влаштував своїм конкурентам. Дивно, чому вони не заявили про це в найближчому відділку поліції? Натомість, продовжили три роки збирати і публікувати дані, що отримували свід свого джерела в ФБР…
По-третє, ми по-чесному намагалися співпрацювати з нашими правоохоронцями весь 2014-й-2015-й рік. Передавали в Генпрокуратуру та МВС матеріали своїх розслідувань по Іванющенку, Злочевському, Ставицькому, Татькову, Ємельянову, та іншим діячам режиму Януковича. Понад 21 тисяча документів нами була передана в ГПУ тільки з Межигір’я в рамках “ЯнуковичЛікс”. Там – залізобетонні докази і по Януковичу і по його “завгоспу” Андрію Кравцю. Як результат: Кравець сьогодні на волі, його дружина захоплює в Києві нові земельні ділянки, кримінальні провадження проти Іванющенка та Злочевського закриті, самого Януковича знімають з розшуку Інтерполу. Ні, хоча, є й позитивні зміни: приватний автопарк слідчих та прокурорів оновлюється відповідно до новинок Женевського автосалону.
По-четверте. Сумно дивитися, що медіа-критикиня дещо забула яку функцію виконує журналістика в суспільстві. Незалежне інформування. Незалежний контроль. Недаремно, журналістика називається четвертою гілкою влади, бо вона пильнує і гавкає на інші три гілки. І право на власне незалежне журналістське розслідування гарантовано нам і законом і самим сенсом професії журналіста. Особливо, в умовах, коли маючи всі повноваження, можливості і численні ресурси, правоохоронці навмисне чи не навмисне провалюють розслідування вбивства нашого колеги.
Втім, сподіваюсь, що після сьогоднішніх слів президента та нещодавньої зустрічі з главою Нацполіції, у нас складеться співпраця у цій справі. І розслідування піде активніше. Але це сталося, чомусь лише після пубілкації нашого розслідування. А не до нього.
А взагалі, було б добре, якби медіа-експерти стільки ж сил, скільки вони витрачають, на виловлювання бліх в роботі журналістів, ще стільки ж витрачали і на те, щоб ставити неприємні питання владі. Про те, що цензура знову повертається у ЗМІ. Про те, що журналістом в Україні працювати все небезпечніше. Щоб медіа-критики були, справді “вочдогом українських ЗМІ”.
А не ручною болонкою короля.
