Замах на Шокіна: розслідувати не можна зупинити
17.03.2018
Генпрокурор Ю.Луценко заявив про те, що розслідування справи про замах на Шокіна «не має юридичних перспектив». І доволі прозоро натякнув на те, що ця справа взагалі не належить до категорії «реальних».
Як кажуть, не пройшло і два з половиною роки, як все кардинально змінилося.
Восени 2015 року ГПУ вустами свого керівництва заявляла про «спланований та цинічний замах на Генпрокурора Шокіна», який розцінила як «реакцію на дії Генеральної прокуратури у боротьбі з корупцією». Одразу після «замаху» слідство заявило про постріли снайпера, який був обізнаний з розташуванням людей і предметів у кабінеті Генпрокурора і метою якого було вбивство самого Генпрокурора. Тільки наявність броньованого щита, повідомляли очільники ГПУ, дала можливість уникнути смертельних наслідків. Незабаром відомий тоді (нині – вже призабутий) прокурор ГПУ Куценко заявив, що в цій справі проведено всі експертизи, зібрано багато іншої цікавої інформації.
І резюмував: «Ми чекаємо на висновки розслідування». Усе це мало свідчити про велику перспективу швидкого розкриття резонансного «замаху».
Весною 2018 року ситуація вже кардинально інша: підозрюваних як не було, так і немає, перспектив розкриття (за версією самого Генпрокурора) – жодних.
Власне нічого не очікуваного не відбулося. Більше того – розвиток подій у цій справі цілком прогнозований. Генпрокурор Ю.Луценко просто констатував те, що для більшості було зрозумілим і очевидним ще у день «замаху».
Але чи означає це безперспективність розслідування цієї справи? На моє глибоке переконання – ні. Розслідування цієї справи є суперперспективним. Адже її СПРАВЖНЄ розслідування покаже, хто і для чого спланував цей «замах», хто ним керував і хто його безпосередньо реалізував, як організовувалося його первинне «розкриття» і як здійснювалося піар-супроводження усього цього.
І справа сьогодні вже навіть не у Шокіні – стосовно нього все було зрозуміло ще з самого початку генпрокурорства. До речі, він чомусь ніяк не зреагував на слова свого наступника про безперспективність розслідування «замаху» на нього. Хоча, за логікою речей, мав надзвичайно обуритись, адже йдеться про неординарний факт в історії нашої країни – посягання на життя державного діяча (і якого – Генпрокурора) безпосередньо на робочому місці та ще й під час збройної агресії проти України! Але потерпілий у цій справі чомусь мовчить. Як думаєте – чому? Адже на слова екс-держсекретаря США Байдена про зняття його (Шокіна) з посади за мільярд доларів зреагував миттєво і на весь світ. І це ж тоді, коли йшлося про якісь гроші (по суті – папірці). А тут – про власне життя, яке немає ціни.
СПРАВЖНЄ розслідування справи про «замах» на Шокіна є вкрай потрібним і надзвичайно важливим. З простої причини: воно «засвітить» не лише цікаві відомі персоналії, які причетні до вказаного дійства, але й наочно покаже механізм здійснення політичної влади, головну спрямованість діяльності правоохоронних органів та спецслужб, їх прислужницьку роль і рівень морального падіння верхівки влади.
З огляду на це, розслідування цієї справи не можна згортати чи взагалі припиняти. В іншому випадку доведеться ставити питання про притягнення винуватих осіб до відповідальності за зловживання службовим становищем, фальсифікацію та штучне створення доказів «замаху» на державного діяча.
Перспективною видається щільна оперативна і слідча робота з потерпілим – думаю, що слідство не до кінця з ним попрацювало. Отже, резерви для успішного розслідування є і їх потрібно повною мірою використати.
Зрештою, для ГПУ розкриття цього «замаху» – це справа честі, оскільки йдеться про посягання на її очільника. А таке за кодексом честі (про КПК – говорити не будемо) не забувається і не прощається.
Чи в даному разі про честь говорити недоречно?
