З окопів у копи

Про різницю між підготовкою військових і патрульних та стосунки АТОшників-порушників з поліцією екс-командир “ельфійської роти” розповів ВВС Україна.

На війні

Василь Коряк: Мобілізували як офіцера запасу і потрапив у львівську “учебку”. Там ніби як відновлювали мої офіцерські знання, але після військової кафедри вони були дуже умовними. Потім потрапив у 41-й окремий мотопіхотний батальйон, який належав до 1-ї танкової бригади, але воював разом з 72-ю білоцерківською бригадою.

Воював під Старгонатівкою, північніше Гранітного… Там познайомився зі своїм підрозділом, адже приїхав командиром взводу. А за місяць став командиром роти, бо інших офіцерів не було.

Василь Коряк понад рік відвоював у зоні АТО. Зараз – рядовий поліції.

ВВС Україна: Що було там найважче?

В.К.: Перші обстріли. Впливала специфіка тієї ділянки фронту – ми стояли за 3,5 км від сепаратистів, тобто ворога не бачили, а лише потерпали від його артилерії. “Сепарська” артилерія валила по нас, наша артилерія з-за нас валила по них, а ми просто були кордоном.

ВВС Україна: Ваш підрозділ доволі своєрідно описував свої будні – як “роти ельфів”.

В.К.: Нас направили на підсилення під Новотроїцьке, ближче до Донецька. Там контакти з супротивником були ближчими, класична “сіра зона”, коли то наші групи туди заходять, то “сепарські”. Бої з піхотним озброєнням, гранатомети, кулемети, снайпери…

Від самого початку мене ображало, що відкриваєш інтернет й читаєш: бідні солдати, їх знищують, а продажна влада забороняє стріляти.

 Нарукавний знак “ельфійської роти”

Зіткунлися з тим, що не можемо говорити від першої особи, адже секретність. Тому Мартін почав писати свої оповідання про ельфів, але всі ситуації були описані дуже життєво.

Мартін Брест і Василь Коряк 

З армії в поліцію 

Василь Коряк з іншим ветераном АТО Євгеном, який також пішов у поліцію 

В.К.: “Дембелям” іноді кажуть – війна ж не закінчилася, чому ви не залишилися воювати?

Ми, “дембелі”, перебуваємо в оперативному резерві, якщо буде потрібно, нас смикнуть. Який сенс постійно тримати людей в АТО, якщо, хоч і з тріском, але сил вистачає? Резерв має бути, адже люди вимотуються. Після 11 місяців на передовій здоров’я у моїх хлопців було поганим. Від хвороб через перемерзання чи недоїдання до постійної психологічної напруги.

Останні три місяці особливо активно брали участь у боях, зайняли висоту, де було дуже гаряче. Там на адреналіні ще трималися, але коли вийшли на полігон, то зрозуміли, що всі хлопці були на межі… Зрештою, я маю певні зобов’язання перед дружиною і дітьми. За рік побував вдома 16 днів…

ВВС Україна: Чому пішли у поліцію?

В.К.: Жартую, що вже не можу без форми і зброї. Замкомбрига 72-ї бригади з позивним “79”, з яким спілкувався на службі, мені казав: підписуй контракт з ЗСУ, у тебе виходить людей берегти – за рік не було жодного загиблого. Ця фраза мене вразила. Але якось побачив статистику, що за рік у нас на дорогах гине більше людей, ніж загинуло солдатів за три роки війни.

Армійська тактика зовсім інша – у поліції ж не можна ліквідувати загрозу пострілом з танка, треба по-іншому розбиратися

То де людей берегти треба? Я зустрівся з Євгенієм Жуковим, начальником Патрульної поліції України, і сказав, що хочу до них, бо мені болить те, що відбувається на дорогах, що коїться зі злочинністю. Він мене запитав, чи добре подумав, “бо це в АТО ти був герой, а тут у перший день станеш “ментом продажним” і “псом Авакова”.

Я відповів, що впораюсь. І на загальних умовах пройшов відбір.

Спілкування з АТОшниками

ВВС Україна: “Учебка” поліції схожа на армійську?

В.К.: Ні. Така “учебка”, яку створили американські і канадські консультанти у поліції зараз, має бути скрізь. Влітку 2015 р. армійська “учебка” була більше формальною – головне, щоби всі були вишикувані, поголені…

Під час практичних занять

ВВС Україна: А як складаються стосунки з іншими ветеранами, які, наприклад, щось порушують?

В.К.: Нас по тактиці учили, як себе вести у конфлікті з учасниками бойових дій. Це не зрада, не значить, що готують бити патріотів. Але таке у нас соціальне явище – видано 300 тис. посвідчень УБД (Учасників бойових дій. – Ред.), плюс є неоформлені. Є багато людей, які понюхали війну. Не всі повертаються адаптованими до мирного життя. Багато зброї на руках. Нас вчили, як вести себе з цими людьми. Більшість із них не особливо агресивні…

Однак є особлива категорія, яка розмахує “корочками”, розповідають, що гризли танки, переказують військові байки.

Кажу: ти за що воював, щоб зараз п’яним їздити по місту на “лівій” машині? Він погодився, що це не правильно.

З такими не у всіх патрульних – та й не у всіх громадян – виходить спілкуватися. Хтось ведеться на їхні розповіді, але зі мною таке не проходять. Були ситуації, коли вони питають: а ти був, де я був? Кажу: був. А бачив, що я бачив? Відповідаю: бачив, 72-га бригада, 41-й батальйон, сектор М. Тоді цей козир вже не грає.

Інша ситуація, коли стався конфлікт і людина, яка була його свідком, не хотіла затримуватися і давати пояснення. Слово за слово, й з’ясувалося, що він воював в одному з чернігівських батальйонів. Тоді він каже – друг, затримаюсь, все напишу. Якось зловили п’яного водія й побачили, що у нього машина з підробними документами.

Виявилося, що він служив у 72-й бригаді, ще й у 2-у батальйоні, з яким ми воювали. Купа спільних знайомих – я з ним почав говорити, щоби збавити градус напруги. І вдалося його переконати. Кажу: ти за що воював, щоб зараз п’яним їздити по місту на “лівій” машині? Він погодився, що це не правильно.

ВВС Україна: Чи багато АТОшників пішло працювати у поліцію, за вашими спостереженнями?

В.К.: Хтось згадував, що близько півтори тисячі. Тобто, якщо патрульних поліцейських зараз 12-13 тисяч, то це десь 10%. Це гарна статистика. Якщо взяти все суспільство, то відсоток УБД у ньому набагато менший. А поліція – це одне з місць, де може себе знайти УБД. От у мене в групі в “учебці” був Женя – чудовий хлопець, схоплював все на льоту. Ми з ним якось розговорилися, і виявилося, що він зі 128-ї бригади, виходив з Дебальцевого, воював у Станиці Луганській.

Розчарування немає

Василь Коряк відзначає, що новим випускам патрульних вже легше, ніж першим – більш досвідчені колеги можуть порадити у складних ситуаціях 

В.К.: Я кілька місяців попрацював у департаменті патрульної поліції на цивільній посаді, спостерігав, як все відбувається. Тих, хто розчарувався, дійсно вистачає. Але коли, наприклад, започатковують новий бізнес, то кадровики закладають 20% особового складу, які відсіються протягом року – комусь не сподобалась робота, комусь зарплата. У поліції так само, не думаю, що є більше від 20% тих, хто розчарувався.

Мені ж важко розчаруватися. Я пожив у дірці в землі, й ці “мікрозради” поліцейські викликають посмішку. Є об’єктивні недоліки. Наприклад, з моєї точки зору, неправильно забезпечують формою. Новим патрульним видають по одному комплекту форми. А у мене підряд дві нічні зміни. Якщо я у першу зміну десь забрудню форму – у підвалі буду за кимось гнатися – то як мені виходити на другу зміну? Але це ще старі радянські норми. В армії їх вже змінюють…

Гірші за “ментів”

ВВС Україна: А які складні моменти у роботі “в полі”?

В.К.: Важко даються сімейні конфлікти. Це ще з війни – не терплю, коли ображають дітей, або ж старих батьків.

ВВС Україна: З проявами сепаратизму стикалися?

В.К.: Не так, щоб явно. От ми когось штрафуємо за проїзд на червоне світло, а нам кажуть, що при Януковичі такого не було, навіщо той Майдан і т.д.

Говорять, що ми гірші, ніж старі “менти” – “ті, хоч людьми були, а ви штрафуєте”.

Була людина на вокзалі, яку я підозрював у сепаратизмі. Він п’яний голосно нецензурно висловлювався. Ми підійшли зробити зауваження, він показав паспорт. І у нього за обкладинкою були чеки донецького магазину чи щось таке. Ми діємо за законом – чогось забороненого у нього не було, пред’являти йому нічого.

Але подивилися один на одного, по ньому було видно, що він не якийсь пекар, а бувалий дядько. Зрозуміли, напевно, “вовк вовка бачить”.

До патрульних все ще нерідко ставляться як до старої міліції / УКРІНФОРМ 

В.К.: Так. У нас довго було модним не любити міліцію. Говорять, що ми гірші, ніж старі “менти” – “ті, хоч людьми були, а ви штрафуєте”. Так, штрафуємо. Але от за минулу зміну ми оштрафували і “Жигулі”, і Porsche Panamera. Для нас без різниці. Водночас, добре, коли за зміну хтось подякує. Якщо вдалося людині допомогти – неважливо, в якій ситуації, – коли людина залишається задоволеною і каже “дякую”, то вже не дарма на роботу вийшов.

ВВС Україна: І дякують?

В.К.: Добре вважається, коли за зміну двічі подякують – це, як іменини. Буває навпаки – лише лають. Але на тактиці нас навчили правильно реагувати на це – ставиш собі бар’єр, що це не тебе особисто лають, а форму, значок, систему. І тоді простіше.

В’ячеслав Шрамович

Джерело