Юрій Луценко та його дементори
28.08.2019
Трибуна Верховної Ради заблокована депутатами провладної фракції БПП. Це можна назвати превентивним блокуванням. Трибуну зайняли, щоб не дати представникам опозиції зробити те саме. Щойно парламент у цілому проголосував спеціальний закон про дозвіл обіймати посаду генпрокурора особі без юридичної освіти. Це викликало обурення опонентів влади. Документ ухвалили задля конкретної особи — тодішнього голови фракції БПП Юрія Луценка. Тепер він переконує колег підтримати його кандидатуру.
«Я сподіваюся на товариську підтримку всіх тих, хто стояв ночами на Майдані та мріяв про нову країну. Я йду туди, щоб Генеральна прокуратура стала інструментом суспільства задля справедливості й нормального життя», — такими словами Луценко завершує свій виступ. Відповідаючи на запитання депутатів, він заявляє про повну підтримку керівника розслідувань злочинів, скоєних під час Майдану, Сергія Горбатюка: «Знімати заступника, наприклад Горбатюка, недопустимо. Ця людина має спрямувати справу до суду якнайшвидше. Понад те, він має отримати більше підлеглих, більше ресурсів для того, щоб ця справа якісно дала відповідь на те, хто вбивав людей». Уже за кілька хвилин 264 депутати голосують за призначення Луценка на посаду генерального прокурора. Це сталося 12 травня 2016-го.
Три роки по тому все, що пов’язано зі справами Майдану та особисто Горбатюком, перетвориться для Луценка на жах. Принаймні якщо вірити його словам. «Він (Горбатюк. — Ред.) дементор, він випиває з мене всю енергію. За 30, 40, 60 хвилин тут він випивав із мене всю енергію на день. Тобто це людина, від якої неможливо дістати прямої відповіді, який план у слідства, куди ми рухаємся, коли ми отримаємо якийсь результат», — сказав Луценко в серпні 2019-го в інтерв’ю виданню «Цензор.НЕТ». У тій-таки публікації стверджується, що генпрокурор напише заяву про відставку до Дня Незалежності.
Дементори — це створіння із серії книжок про чарівника Гаррі Поттера. Істоти харчуються людськими емоціями, а в найгірших випадках можуть і висмоктати душу. Відсилка, до якої вдався Луценко, припала до смаку українським ЗМІ.
Юрій Луценко вже став одним із генпрокурорів-довгожителів. Він протримався на посаді понад три роки без перерви. З усіх його попередників таке вдалося тільки Михайлові Потебеньку часів «пізнього» Леоніда Кучми, Олександрові Медведьку, якого шанував Віктор Ющенко, та Віктору Пшонці — улюбленому прокуророві Віктора Януковича.
За походженням Юрій Луценко політик. Позбутися властивих цій професії ознак за три роки йому так і не вдалося. Одна з головних якостей політиків — знаходити винних деінде. Теперішня проблема в стосунках між Луценком і Горбатюком пов’язана з переформатуванням слідчих органів. Генпрокурор ліквідував один із відділів в управлінні Горбатюка, але не створив аналогічного в іншому, куди, за планом, мають перевести всіх, хто досі розслідує майданівські злочини. Водночас у нове управління призначають людей, які цими розслідуваннями взагалі не займалися. Але то лише один окремий епізод. Ідейний конфлікт розпочався значно раніше, а фактично через три місяці після приходу Луценка на посаду — у вересні 2016-го. Тоді генпрокурор виписав Горбатюкові першу догану. Зрозуміло, що справи Майдану загалом і засудження посадовців попереднього режиму крім юридичного боку мають і політичний. Тож політикові Луценку потрібен був швидкий результат, якого не давали в управлінні Горбатюка. Останній наполягав на тому, що закон про заочне засудження (ухвалений у день призначення Луценка на посаду) виписаний юридично недбало й створює підстави для визнання вироків незаконними в Європейському суді з прав людини. Пояснити це просто: закон у принципі не може бути вибірковим, а дія акта про заочне засудження тривала лише 11 місяців. Крім того, його ініціатори не раз наголосили, що закон ухвалили спеціально «під Януковича».
Тож стосунки не склалися від початку. Луценко кілька разів спробував позбутися Горбатюка, але щоразу дошкуляла активна громадськість. Зокрема, на підтримку керівника управління з майданівських розслідувань щоразу ставали родини Героїв Небесної сотні та їхні адвокати. Із громадськістю в генпрокурора стосунки не склалися на постійній основі. Він відчув це під час розслідування справ про вбивства журналіста Павла Шеремета та активістки Катерини Гандзюк.
Згодом усі заяви Луценка звелися до одного. Мовляв, Горбатюк спеціально затягує розслідування майданівських справ і налаштував родини потерпілих проти керівництва прокуратури. Окрім того, через особисте небажання не використовує закон про заочне засудження. Однак на заперечення цих тез прямо свідчить кілька фактів. Перший: управління Горбатюка все-таки починало процедуру заочного засудження щодо низки беркутівців та посадовців режиму Януковича. Другий факт ще важливіший. Річ у тім, що восени 2016-го разом із доганою Горбатюкові Луценко вивів з-під його управління близько 60 осіб та створив новий підрозділ — Управління з розслідування злочинів, учинених злочинними організаціями. Мета його діяльності — «активізація та завершення досудового слідства й передача в суд «Великої кримінальної справи» стосовно Віктора Януковича та його найближчого оточення». Це цитата з релізу прес-служби ГПУ. Тоді в Горбатюка забрали справи передусім про економічні зловживання часів президентства Януковича.
Про нове управління за три роки Луценко майже не згадував, і не просто так. Жодної «Великої справи Януковича» в суді немає. Вироків за епізодами, які передали в новий підрозділ, також. Ідеться щонайменше про незаконну приватизацію «Укртелекому» та привласнення угідь у Сухолуччі. Новини в ще одній справі, де фігурував Янукович, з’явилися на початку серпня. Мова про давню історію з викраденням тоді ще митрополита УПЦ МП Олександра Драбинка. Суд постановив закрити цю справу за скаргою іншого фігуранта Вадима Новинського (за словами прес-секретарки Луценка Лариси Сарган, станом на цей момент розслідування знову поновили. — Ред.).
Із Януковичем, засудження якого було головною обіцянкою Луценка, генпрокурору допоміг щасливий випадок. У листопаді 2016-го, коли стало очевидно, що швидкої передачі до суду «Великої справи» не може бути, екс-президента допитали у Святошинському райсуді Києва у справі щодо розстрілів на Майдані. Під час прес-конференції у Ростові-на-Дону, яку провели з тієї нагоди, Янукович мав необережність зізнатися в тому, що власноруч підписав листа на адресу Владіміра Путіна з проханням ввести війська до України. Завдяки цьому постала справа про державну зраду Януковича.
«Ми найефективніший підрозділ прокуратури. Порівняйте наші показники з показниками інших. Ми доводимо до суду найбільше справ», — хвалився якось в особистій розмові з кореспондентом Тижня один із працівників військової прокуратури. Це була відповідь на запитання про те, чому військовим прокурорам доручають чимало зовсім не профільних для них справ. Історія генпрокурора Юрія Луценка не може бути повною без згадки про військову прокуратуру, її керівника Анатолія Матіоса та орденоносного вихідця з цього ж середовища Костянтина Кулика.
Військовій прокуратурі вдалося здійснити мрію Луценка й отримати заочний вирок для Януковича саме в справі про державну зраду. Нині екс-президент офіційно засуджений до 13 років ув’язнення. Куликові ж вдалося домогтися засекреченого вироку Краматорського райсуду та конфіскувати майже 1,5 млрд грн у так званій справі Курченка (саме за це Кулик згодом отримав орден «За заслуги». — Ред.). Матіос і Кулик дали Луценкові ту ефективність, якої він так довго жадав від своїх підлеглих. Однак вона має й побічні ефекти, у чому генпрокурор встиг переконатися ще під час перебування на посаді.
Оскарження вироку Януковичу нині триває в Київському апеляційному суді. Про остаточні перспективи справи казати рано, але стратегія захисту екс-президента зводиться до порушення його права на справедливий суд та оскарження вироку в Євросуді, якщо його не скасують раніше в Україні. Чи справедливі закиди на адресу Луценка щодо недосконалості процедури заочного засудження, вдасться точно дізнатися якраз тоді, коли ця епопея завершиться. Зі спецконфіскацією ситуація ще хиткіша. Гроші надійшли до держбюджету, і в разі присудження фігурантам справ компенсацій у міжнародних інстанціях платити доведеться також зі скарбниці. Про такі ризики майже одразу після вироку заявила низка організацій, зокрема й впливова Transparency International Україна. Судове рішення досі не розсекречене, і це блокує можливість його оскарження.
Зрештою, політична ефективність, яку так цінує Луценко, працює як флюгер. Не встиг змінитися господар на Банковій, як прокурор Кулик став викривати все своє колишнє керівництво та прив’язувати до тієї-таки справи Курченка людей з оточення Петра Порошенка. Незважаючи на всі ці проблеми, генпрокурор не змінює своїх звичок. На початку липня, коли його доля на посаді була вже вирішена, він призначає своїм заступником Сергія Кізя. Журналісти негайно ж наводять докази зв’язків між Кізем та очільником Офісу президента Андрієм Богданом. Вони знайомі ще з часів, коли перший займався розслідуванням діяльності ПриватБанку, а другий представляв інтереси Ігоря Коломойського. Дивне призначення як для найближчого соратника екс-голови держави. Однак правда й у тому, що Луценко завжди грав передусім за себе та особливо цього не приховував. Вочевидь, він піде з посади прокурора, але не припинить політичної діяльності. Натомість нинішнім і колишнім очільникам держави варто вивчити його історію та подумати. Можливо, призначення політика на посаду головного законника не така вже й хороша ідея.
Андрій Голуб
