Як я ніс службу на Пасху: поліцейський ділиться враженнями
20.04.2020
Ось і настав той день, яким лякали не тільки поліцію, а і громадян. Так, настали часи, коли навіть світле слово “Пасха” набуло негарного змісту.
Отже, в цей день підрозділ зібрали ніби на війну, розділили на кілька груп, видали кожному новеньку медичну маску і відправили по всій області в місця, де очікувались найгарячіші події. Моя група опинилась на території найбільшої в області церкви УПЦ МП.
Крім нас були патрульні, нацгвардія, представники УПД ГУНП та співробітник поліції комунікації. Кожен вхід на територію церкви був перекритий.
Що мене здивувало – спокій “комунікаторника”. Коли в розмові я нагадав йому про все, що писали наші ЗМІ з приводу умисного планування провокацій на релігійному підгрунті – він лише зауважив:
– Та ти більшей читай тих писак. Це – московський патріархат. Для них влада – від Бога. І якщо слова священика будуть розходитись із словами влади, то більшість зробить те, що каже влада.
– А як же події на Сході в 14-му, коли основу антивладних виступів склали саме вірні МП?
– Так справа в тому, що тоді влада не знайшла потрібних аргументів для своїх вимог. Ось дивись, зараз влада каже: “Не йдіть в церкву, інакше підхопите вірус, який розповсюдите серед свої рідних!”. Як вважаєш, чи багато бабусь, що мають онуків, підуть в церкву, навіть якщо туди їх буде звати батюшка? А тоді які були аргументи? Жодних.
Особисто я не дуже розділяв його впевненість і був налаштований на штовханину, затримання і споглядання своїх світлин на сайтах новин наступного дня.
Близько 23-00 почали підходити перші відвідувачі, які наштовхнулись на рішучу дівчину-патрульну, що ввічливо, але переконливо пояснювала, чому не пропустить їх до церкви.
В цей час комунікаторник ходив від одного входу до іншого, де виникали суперечки. Маю зауважити, що гасив суперечки він професійно, кожного разу погоджуючись з опонентами, чи то вони звинувачували владу, чи то “нав’язування західноукраїнської ідеології”.
Забігаючи наперед, скажу, що штовханини не було, наш підрозділ так і просидів без діла. Чи то спрацювало “сарафанне радіо”, чи щось інше, але після опівночі люди взагалі перестали підходити. Єдине пожвавлення відбулось, коли занесли Благодатний Вогонь, знову ж таки, у супроводі поліцейських.
Друга хвился відвідувачів сталася на ранок. Більшість, почувши, що до церкви пускати не будуть, мовчки розвертались і йшли додому.
Але близько двох десятків залишись стояти, відмовляючись йти, поки їм не посвятять їжу. Почав спрацьовувати один із “законів натовпу” – чим більше людей стоять, тим більше до них приєднуються. “Ось воно, починається” – подумав я.
Але знову спрацював комуникаторник. Зайшовши до церкви, віе вийшов через кілька хвилин з батюшкою, який швидко освятив кошики і юрба, задоволена, розійшлась
На місці, де кожного року спостерігалось стовпотворіння, упала тиша. Стало аж моторшно бачити тут лише поліцейських та нацгвардійців. За кілька годин прийшло лише декілька відвідувачів, яким пояснили про карантин і вони пішли. Комуникаторник нічого не казав, але в його погляді читалося: “А я ж тобі казав?”
Вже було світло, коли поїхали в одне з сел, де батюшка вже ПЦУ знехтував забороню влади на проведення служби. Але дорогою надійшов “відбій” – впорались силами місцевого райвідділку, представники якого оформили відповідні матеріали та вмовили мешканців не порушувати карантинні заходи.
Ще кілька годин очікувань – і служба закінчилась.
Що ж, це той момент, коли радієш, що виявився неправий – чи то я помилявся на рахунок наших громадян, чи то вони все ж усвідомили небезпеку вірусу, але з’явилась певна надія.
Дай Боже, щоб наступного року в це свято у церквах не було де яблуку впасти!
Зі святом вас, Друзі!
