Як силовики можуть уникнути покарання за злочини під час Майдану
12.09.2017
Сотні автомобілів, кілометрові затори, перекриті вулиці. Певно, таким запам’ятали жителі села Нові Петрівці 29 грудня 2013 року. Того дня відбувся чи не наймасштабніший автопробіг активістів до резиденції «Межигір’я», у якій мешкав тоді ще президент Віктор Янукович. Згодом активісти здійснили туди ще кілька візитів, менших за розмахом, а суспільство дізналося про рух під назвою Автомайдан. Останній, до речі, не лише здійснював автопробіги, а й організовував нічні патрулювання, допомагав із юридичним супроводом у судах тощо. Реакція влади не забарилася: ДАІ почала масово складати протоколи на його учасників, на підставі яких згодом суди позбавляли автомобілістів прав на керування транспортними засобами. На цьому тогочасна влада не зупинилася: у деяких активістів арештовували транспорт, декому погрожували (детальніше див. Тиждень, № 1-2/2014). Уже в січні того ж таки 2014-го силовики влаштували на автомайданівців засідку. Їх побили, затримали, а згодом за сфальсифікованими протоколами доправили в суди, які виносили рішення про арешти. Після зміни влади правоохоронні органи взялися розслідувати ці злочини, втім, здається, порушникам не варто було надто переживати: довести справи до кінця виявилося доволі проблемним завданням. А 2018 рік може стати критичним для низки проваджень, пов’язаних зі злочинами часів Революції гідності.
Непокарані даішники
Причина такої загрозливої ситуації — спливання строків давності, визначених Кримінальним процесуальним кодексом. Саме він встановлює, що кожне правопорушення має свій строк для притягнення до відповідальності: злочини невеликої тяжкості — 2–3 роки, середньої — 5 років, тяжкі — 10 років, особливо тяжкі — 15 років. У ст. 49 КПК зазначено, що правопорушник звільняється від кримінальної відповідальності в разі, якщо строки давності його злочину спливли. А ст. 12 класифікує злочини відповідно до передбаченого покарання. Так, за злочини невеликої тяжкості це позбавлення волі на строк до 2 років, середньої — відповідно до 5 років, тяжкі — понад 10 років. Варто зазначити, що згідно з КПК до цих термінів також включається строк розслідування (не більш як один рік для злочину будь-якої тяжкості), але не включаються терміни, впродовж яких підозрюваний переховувався і перебував у розшуку.
«Строки давності починають відраховувати з моменту скоєння злочину й до вироку в суді. Однак від них віднімають час, упродовж якого підозрюваний перебував у розшуку. Коли ж його затримують, відлік відновлюється», — пояснює представник потерпілих Євгенія Закревська.
Єдині злочини, які не мають таких строків, — проти основ національної безпеки України й проти миру та безпеки людства. В усіх інших випадках годинник цокає. І якщо терміни спливають, захист може просити суд закрити
провадження, і фактично судді зобов’язані це зробити.
«Судове провадження закривається за строками давності, якщо не проти сам обвинувачений і якщо немає тяжчих статей в обвинувальному акті. У такому разі захист може заявляти про закриття справи й звільнення обвинуваченого від відповідальності. І якщо останній не переховувався або не було інших підстав, суддя виносить позитивне рішення. Щоправда, підсудний може просити продовжити розгляд за процедурою, якщо хоче довести свою невинуватість і реабілітуватися», — додає адвокат.
Коли ж повертатися до теми Автомайдану й підроблених інспекторами ДАІ протоколів, то слідство інкримінувало порушникам ст. 366 Кримінального кодексу: службову підробку, нетяжкий злочин. Відтак низка колишніх даішників, які фальсифікували документи про правопорушення під час автопробігу до «Межигір’я», фактично уникли покарання. Адже строки давності для цього спливли в грудні 2016-го — січні 2017-го.
«Справді, у справах, пов’язаних з Автомайданом, є така ситуація. За ст. 366 крайні строки давності спливли в січні цього року. У справах, які до судів передавала Прокуратура міста Києва та області 2014-го, все робилося поспіхом, без координації з Департаментом спеціальних розслідувань, оскільки ми розслідували подібні провадження», — розповідає очільник ДСР Сергій Горбатюк. І додає, що в справах щодо працівників ДАІ, які Департамент передав до суду, окрім службового підроблення фігурують й інші злочини.
«Ми за своїми провадженнями інкримінуємо даішникам не просто підроблення. Окрім того, у них там є ст. 340 (перешкоджання проведенню зборів, мітингів, походів і демонстрацій). Там строк давності становить 5 років. Але з такими темпами розгляду справ у судах не виключено, що й він спливе. Останнє провадження щодо інспекторів ДАІ та їхнього керівництва ми передали в суд приблизно 9 місяців тому. У справі досі тривають підготовчі засідання», — зауважує Горбатюк.
Власне, проблеми з розглядом у судах злочинів часів Революції гідності виникали завжди. Чого лише варте голодування потерпілих у Шевченківському суді Києва з вимогою перестати гальмувати судовий процес. Однак якщо почати переглядати всі провадження, які нині тривають у судах, то виявляється, що в деяких справах підготовчі судові засідання тягнуться майже два роки. Наприклад, понад півроку в Печерському районному суді Києва не можуть відбутися підготовчі засідання щодо одного даішника, який, за версією ДСР і прокуратури, підробляв протоколи. Офіційні причини — зайнятість судді в інших справах, неявка обвинуваченого або й самого обвинувачення, яке представляє прокуратура Києва. Другий рік у Дарницькому суді Києва намагаються провести судове засідання у справі про напад бійців «Беркута» на активістів Автомайдану в ніч на 23 січня. Останнє засідання мало відбутися 31 серпня цього року, проте його так і не змогли почати. А наступного дня суддя пішов у відпустку на півтора місяця. І, що важливо, у цих двох провадженнях підозрюваним не обрали запобіжні заходи.
«Слідство має справу будь-якої складності розслідувати впродовж року. І це цілком нормальна вимога. Але ми стикаємося з такою ситуацією: нічим не обмежені суди два роки не починають судового розгляду по суті! Якщо говорити конкретніше, то це справа Анатолія Логвиненка, керівника другої роти «Беркута». Він фігурує в нападі на Автомайдан у Кріпосному провулку. Більш як рік не можуть почати суд над екс-працівниками першої роти «Беркута». Вони також є фігурантами нападу в Кріпосному та на вулиці Щорса. Майже два роки ніяк не стартує розгляд справи Владислава Лукаша, керівника харківського «Беркута», що стосується подій 1 грудня та 18 лютого. І навіть якщо ці провадження раптом перестануть буксувати, то, зважаючи на справи, які суди вже розглядають по суті, можна стверджувати: їх слухатимуть щонайменше два-три роки. А отже, у строки не вкладуться», — зазначає Закревська.
Критичний 2018-й
Зважаючи на сказане вище, виникає ситуація, за якої ще більше правопорушників може уникнути покарання. Терміни давності для злочинів середньої тяжкості спливуть узимку 2018–2019 років. Якщо до цього моменту судді не винесуть вироків, обвинувачені можуть бути вільними. У цьому випадку йдеться про цілу низку статей Кримінального кодексу: перешкоджання мирним зібранням, перевищення влади, надання завідомо неправдивих свідчень, незаконні затримання, службова недбалість, втручання в роботу автоматизованої системи документообігу суду. Однак чи не найважливішою з-поміж них є ст. 340, яка стосується мирних зібрань. Саме вона фігурує чи не у всіх провадженнях, починаючи від 30 листопада й закінчуючи 20 лютого. І прокурори, і адвокати потерпілих наголошують: перешкоджання мирним зібранням у центрі Києва дало мотив більшості злочинів, які скоїла під час Революції гідності тогочасна влада. Якщо ж спливуть строки давності, суд не зможе призначити за них покарання. Окрім того, прецедентом для України стало б покарання силовиків за завідомо неправдиві свідчення. Це обвинувачення, зокрема, стосується нападу на Автомайдан у ніч на 23 січня та затримання протестувальників 18 лютого. Тоді силовики заявляли, що «правопорушники» чинили опір працівникам міліції, скоювали інші «злочинні дії». А суди, зокрема й на підставі цих свідчень, незаконно арештовували активістів. Утім, на відміну від зими 2014-го суди не поспішають.
«Тут цілий комплекс проблем. Так, є порушення з боку суддів. ДСР направляє скарги до Вищої ради правосуддя. Але з ВРП ситуація аналогічна: розгляд скарг мали призначити впродовж 45 днів із моменту їх надходження. Ми направили вісім скарг навесні та на початку літа 2017-го. Проте засідання досі не призначені. Така сама історія з Вищою кваліфікаційною комісією: подали до неї три скарги на суддів, однак їх так і не розглянули, бо спливли строки давності», — скаржиться Горбатюк і додає, що змінити ситуацію, на думку очільника ДСР, може лише Вища рада правосуддя.
«ВРП на це також ніяк не реагує. А ніхто, крім органів правосуддя, не має права оцінювати дії судів. Але не можна так затягувати. Адже строк притягнення судді до відповідальності — рік. А скарг у ВРП тисячі, серед яких і на суддів, котрі затягують процеси в справах Майдану. Шанси, що їх розглянуть і це вплине на швидкість судових процесів, мізерні. Хоча швидка, якісна, публічна реакція ВРП на такі порушення змінила б ситуацію. Але її поки що не видно», — додає Горбатюк.
Водночас ця проблема накладається на наявні негаразди із судами. А саме неукомплектованість і велику завантаженість. Так, за словами голови Верховного Суду України Ярослава Романюка, на кінець I кварталу цього року в Україні працювало близько 4,7 тис. суддів, а це лише 60% необхідної кількості, що негативно позначається і на якості, і на швидкості судових процесів. У справах Майдану служителів Феміди могла б розвантажити оптимізація — об’єднання справ зі схожими епізодами й однаковими фігурантами. Проте подекуди з невідомих причин цього не відбувається. Як-от у згаданому вище Печерському суді Києва.
«Судді скаржаться на некомплект, проблеми й реформу. І при цьому спеціально збільшують собі навантаження. У нас є дві подібні справи, які на етапі досудового слідства не змогли об’єднати з об’єктивних причин. Врешті, одну справу в Печерський суд передала Прокуратура міста Києва, а другу справу до Святошинського суду передав Департамент спецрозслідувань. Обидві стосуються, зокрема, підробки протоколів даішниками під час автопробігу до «Межигір’я». Однак у першій фігурує лише одна людина, а в другій — приблизно два десятки. Близько півроку в Печерському суді лежить моє клопотання про передачу справи одного даішника до Апеляційного суду. Він, своєю чергою, міг би вирішити питання об’єднання з більшим провадженням, яке нині у Святошинському суді. Адже епізоди в них ідентичні, підозрюваний фігурує і там, і там. Однак цього не
відбувається», — розповідає Закревська.
Фактично за чотири роки можна назвати хіба що два приклади об’єднання. Перший — провадження про масові розстріли на Інститутській, яке слухає Святошинський суд. Від початку в ньому фігурували лише двоє спецпризначенців, однак узимку минулого року відбулося об’єднання з іще однією справою. Тепер на лаві підсудних п’ятеро беркутівців, їм інкримінують убивства 48 протестувальників і поранення близько 70. Другий приклад — справа начальника управління громадської безпеки ГУ МВС Києва Олега Мариненка. Від початку її мав розглядати Голосіївський райсуд, однак він погодився передати провадження в апеляцію. Звідти справа потрапила до Шевченківського райсуду, де за подібними епізодами, у яких фігурують четверо бійців «Беркута», відбуваються підготовчі засідання.
Крім того, досі не вирішена проблема з правками до КПК, які депутати ухвалили в травні 2014-го. Йдеться про зміни до примітки ст. 364, що стосувалася визначення понять «істотна шкода» й «тяжкі наслідки». Таким чином народні депутати звузили відповідальність за ст. 364–367 Кримінального кодексу, звівши її до покарання за порушення, які оцінюються матеріально, тобто грошима (детальніше див. Тиждень, № 8/2016). Водночас є позиція Вищого спеціалізованого суду, який наголошує: примітка не може змінювати суть статті, що в цьому випадку не зводиться лише до матеріальних збитків. Утім, адвокати зауважують, що в українських судах уже були негативні прецеденти.
Що буде після 2018-го
Якщо за несприятливого розвитку подій суди таки не встигнуть винести вироки за злочини середньої тяжкості часів Революції гідності, то підсудні, проти яких немає серйозніших обвинувачень, можуть просити про закриття проваджень і в разі позитивного рішення бути вільними, але не реабілітованими. Водночас якщо в обвинуваченні фігуруватиме, наприклад, ст. 115 Кримінального кодексу (умисне вбивство), яка належить до тяжких злочинів і має термін давності 10–15 років, то суд лише не призначить покарання за перешкоджання мирним зібранням, хоча на факт правопорушення у вироку повинен вказати.
«Ми опинимося в ситуації, коли обвинувачення почне «худнути». Будуть статті, за які людину неможливо покарати через спливання строків давності. Навіть якщо в суді доведуть провину. А якщо обвинувачення не передбачатиме тяжчих злочинів, як-от ст. 115, 121, 365 (відповідно умисне вбивство, умисне тяжке тілесне ушкодження, перевищення влади), то відсікається велика кількість людей, які скоїли злочини. Думаю, тут ідеться про десятки», — переконана Закревська.
До того ж, додає адвокат, є ризик втратити всі обвинувачення за ст. 340 КПК (перешкоджання мирним зібранням), оскільки термін давності за ними спливає на початку 2019-го. Відтак не покарають жодного порушника.
«Перешкоджання мирним зібранням не зникає з мотиву, воно зникає з вироку. І рішення суду буде кострубатим, може загубитися логічність обвинувачення. Звісно, картинка злочину не розсиплеться, але з процесуального погляду буде менш логічною. Так, можливо, правопорушення за ст. 340 будуть доведені, але їх не внесуть до вироку. У рішенні суду буде написано, що людина перешкоджала мирним зібранням, але у зв’язку зі спливанням строків давності її необхідно звільнити від відповідальності», — наголошує Закревська.
Тим часом у ДСР зазначають: звільнення від відповідальності через спливання строків давності не є реабілітуючими обставинами. Тож людина фактично є винною.
«Якщо говорити про юридичні наслідки, то закриття справи через строк давності не є реабілітуючою підставою. Як мінімум особа визнається винною, але не відповідає за злочин. Проте в такому разі втрачається важливий момент покарання, його превентивності, щоб це було наукою іншим. Проблема є і гостро стоїть щодо злочинів середньої тяжкості», — додає Горбатюк. І зауважує: якщо ситуація не зміниться, є ризики втратити й серйозніші обвинувачення.
«У більшості випадків вчинення насильства щодо протестувальників є обвинувачення в перевищенні влади. Це ст. 365, там строк давності 10 років. Тому серйозної небезпеки поки що немає. Однак у ситуації, коли півтора року тривають підготовчі засідання за провадженнями щодо побиття автомайданівців та їхніх машин, можна припустити, що ми ризикуємо втратити й серйозніші обвинувачення», — переконаний Горбатюк.
Власне, вже зараз можна майже напевне сказати: українські суди не встигнуть. Ситуації можна було б зарадити, наслідувавши приклад Литви, яка прибрала строки давності для злочинів, скоєних 8–13 січня 1991 року. Законодавці країни оголосили, що держава перебувала під окупацією, тому діяло міжнародне законодавство, відповідно до якого злочини проти людяності, як-от розстріл телецентру російськими спецпризначенцями, не мають строку давності. Звісно, Україні в разі підробки протоколів важко буде кивати на міжнародне законодавство й безстрокові терміни, однак вітчизняні законодавці могли б спробувати знайти вихід. Поки годинник ще цокає.
Станіслав Козлюк
