Як справи з реформою прокуратури?
24.02.2020
За декілька останніх місяців до мене десятки разів звертались журналісти та активісти з різними запитаннями, що стосуються органів прокуратури.
Зрештою, на частину з них відповісти не можу, оскільки не є процесуальним керівником (прокурором) по цілій низці резонансних розслідувань, а також – не ухвалював дискусійні рішення в контексті роботи органу правосуддя.
Між тим, не складає проблем розповісти про реформу прокуратури.
З одним лише уточненням – я репрезентую виключно власне бачення, отриману інформацію і не є офіційним джерелом коментарів від імені Офісу генпрокурора.
Хто залишився працювати на Різницькій?
Почнемо з того, що досить складним завданням для журналістів та активістів став пошук на новому веб-сайті Офісу генпрокурора списку “офіцерів правосуддя”, які залишись працювати на Різницькій.
Дехто з моїх колег навіть стверджував, що відповідна статистика – з 1339 прокурорів залишилось 610 – не відповідає дійсності.
За цим посиланням ви можете ознайомитись зі списком осіб, які перейшли в Офіс генпрокурора після атестації.
Його отримано в рамках дії закону “Про доступ до публічної інформації”.
Кадрові комісії не надають індивідуальні рішення прокурорам?
Копії індивідуальних рішень про успішне чи неуспішне проходження прокурорами атестації надаються прокурорам стосовно них на запит у межах вищезгаданого закону “Про доступ”.
Але це роблять не кадрові комісії, бо не є розпорядниками відповідної інформації, а безпосередньо Офіс генпрокурора.
Чому широкому загалу (наприклад, журналістам) не надаються індивідуальні рішення?
Офіс генпрокурора апелює до пункту 18 Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом генерального прокурора від 03 жовтня 2019 року №221.
Там передбачено офіційне оприлюднення інформації, зокрема щодо результатів атестації прокурорів за підсумками проведення співбесіди, на офіційному веб-сайті Офісу генпрокурора.
Ані слова не сказано про оприлюднення індивідуальних рішень як документу. Як наслідок, орган публічної влади діє тільки в межах, визначених нормативними актами.
Також варто зауважити, що кадрові комісії в рамках роботи кадрових комісій щоденно за підсумками співбесід надавали інформацію щодо проходження прокурорами атестації для її офіційного оприлюднення на офіційному веб-сайті. Окрім цього, індивідуальні рішення озвучувались після кожного дня співбесід безпосередньо прокурорам, які її проходили.
Чому немає інформації про перебіг етапів атестації прокурорів в глобальному контексті?
Як відомо, процес атестації прокурорів Генеральної прокуратури (Офісу генпрокурора) закінчився в грудні 2019 року. Наразі триває добір у відповідну структуру.
З початку березня 2020 року розпочнеться атестація більше 3700 прокурорів і слідчих, які подали свої заяви, але вже з регіональних (згодом – обласних) прокуратур.
По факту, чотири дні близько 900 прокурорів проходитимуть два етапи відбору, а саме – складання іспитів у формі анонімного тестування з метою виявлення
-рівня знань та умінь у застосуванні закону,
-відповідності здійснювати повноваження прокурора (тест на “знання законодавства”),
-а також на загальні здібності та навички (так званий general skills).
Співбесіди мають розпочатись з кінця березня і, в залежності від кількості осіб з прохідним балом, триватимуть до літа 2020 року.
Місцеві прокуратури – заяви про намір пройти атестацію подало більше 6300 прокурорів. Як наслідок, відповідне тестування і співбесіди відбудуться з червня по вересень 2020 року.
Зрозуміло, що кількість комісій, в порівнянні з атестацією Офісу генпрокурора, наразі є недостатньою для реалізації поставлених задач у вищезгаданих часових межах. Тому, за моєю інформацією, генпрокурором буде створено понад 10 кадрових комісій.
Чому при трансформації Генеральної прокуратури в Офіс генерального прокурора не відбулась ліквідація юридичної особи?
Спочатку розповім одну цікаву історію, а потім спробую переказати відому мені версію обрання саме такого варіанту.
Восени частина критиків реформи органів прокуратури спочатку скаржились на те, що звільнених прокурорів у майбутньому залишать без можливості поновитись на посадах, бо буде створено нову юридичну особу. Згодом, коли критики дізнались, що трансформація відбудеться без ліквідації юрособи, то почали критикувати вже і цей підхід.
Декому ніколи не вгодиш, а змінювати систему треба.
У законі “Про прокуратуру” та законі “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури” не визначено конкретний спосіб утворення Офісу генпрокурора відповідно до Цивільного кодексу України щодо юридичної особи публічного права.
Нагадаю, що відповідно до частини 1 статті 104 Цивільного кодексу, юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.
Тому, зважаючи на відсутність вказівки на конкретний спосіб реорганізації юридичної особи публічного права і незмінність її функцій (стаття 131-1 Конституції України та стаття 2 закону “Про прокуратуру”), припинення юридичної особи в будь-який вищезазначений спосіб було безпідставним.
Додатковим аргументом на користь подібного рішення стала потреба в постійному забезпеченні виконання конституційних функцій прокуратури. Насамперед процесуальних керівників, які здійснюють нагляд за додержанням законів під час досудового розслідування та забезпечення підтримання публічного обвинувачення у суді.
Окрім цього, в прокуратурі зазначають про участь її співробітників у судових розглядах позовів в інтересах держави. У кожному з випадків прокурори мають щоденно підтверджувати свої повноваження.
Як наслідок, вищезазначені аргументи зіграли на користь перейменування юридичної особи “Генеральна прокуратура України” в “Офіс Генерального прокурора” без зміни коду ЄДРПОУ у відповідності до закону щодо реформування прокуратури та наказу генпрокурора від 27 грудня 2019 року №358.
Почалося масове оскарження рішень кадрових комісій та наказів генпрокурора про звільнення прокурорів, які не пройшли переатестацію?
Масовість оскарження рішень кадрових комісій та наказів Генпрокурора про звільнення – питання відносне.
Так, дійсно, позови по цілому спектру питань від звільнених прокурорів знаходяться в судах. Було очевидно, що звільнені прокурори почнуть оскаржувати рішення генпрокурора.
Більше того, днями почали розганяти “зраду”, що нібито вже навіть існує перше рішення адміністративного суду з вищезгаданого питання.
Так ось, позивач – колишній перший заступник прокурора Донецької області Олександр Лівочка.
Що ж він оскаржував? Наказ про своє звільнення від 25 жовтня 2019 року. Суд не тільки зобов’язав поновити його на посаді, але й виплатити майже 180 тисяч гривень зарплатні за час вимушеного прогулу.
Всі інші (а наразі поки невідомо про додаткові позовні вимоги) вимоги суд задовольняти відмовився.
Вступна та резолютивна частини складені та проголошені в судовому засіданні 18 лютого 2020 року.
Також суд чітко вказав дату складання повного рішення – 2 березня 2020 року. Лише потім Офіс генпрокурора отримає 30 днів на апеляційне оскарження, якщо дійсно те здійснять.
Але найцікавіше те, що Лівочка не проходив атестацію в Офісі генпрокурора, навіть більше – написав заяву самостійно придуманого зразка.
Сама дата отримання повного рішення – 2 березня – це початок атестації прокурорів регіонального рівня. У такий хитрий спосіб донецький прокурор вирішив уникнути атестації.
Чого-чого, а винахідливості вітчизняним прокурорам хоч відбавляй. Тому, об’єктивно кажучи, це рішення не має нічого спільного ні з “провалом реформи”, ні з атестацією Офісу генпрокурора.
Зрозуміло, що в рамках цієї колонки не міг відповісти на всі запитання, які лунали в контексті реформування органів прокуратури. Але, сподіваюсь, хоч на частину з моментів, які турбували експертів, журналістів і прокурорів, відповідь отримано.
Лупаймо сю скалу…
Олександр Лємєнов
