Як Павло Вовк став ганебним суддею десятиріччя
17.03.2021
Один столичний суддя, подаючись на нову посаду, описав себе в анкеті такими рисами: незалежність, безсторонність, чесність, доброзичливість. Чи довірили би ви свою долю арбітру з такими якостями?
Із відповіддю поспішати не варто. Бо, як показують українські реалії, суддівські біографії – це часто айсберг, більша частина якого завжди захована за дверима владних кабінетів, брехнею пресрелізів і круговою порукою чиновників.
І якщо придивитись до послужного списку згаданого на початку столичного судді, його анкета здаватиметься твором, побудованим на оксюморонах. Адже за останні десятиріччя цей служитель Феміди став уособленням усіх гріхів української судової системи.
А він сам, “чесний і безсторонній”, у непублічних розмовах описував свій суд зовсім іншими словами: “Неликвидированный, нереформированный, неоцененный”.
Суддю цього звати Павло Вовк. І він, здається, не потребує представлення. У “портфоліо” очолюваного ним Окружного адмінсуду Києва більшість найгучніших рішень останніх років.
ОАСК скасовував націоналізацію Приватбанку і декомунізацію проспектів Московського та Ватутіна, забороняв виконувати обов’язки тодішній керівниці МОЗ Уляні Супрун.
Цей суд поновлював на посадах низку суперечливих чиновників, як то Миколу Голомшу, заступника генпрокурора Віктора Пшонки, або підозрюваного в корупції ексоголову ДФС Романа Насірова.
ОАСК призупиняв перейменування УПЦ Московського патріархату і навіть захищав школярку від нового правопису. Все це перетворило ОАСК на один із найвідоміших у країні. А спроби спіймати Вовка – на серіал, за яким вся країна слідкує роками.
Перелічені вище рішення – “здобутки” останніх років. У 2019 році друкарський станок скандальних рішень суттєво активізувався. А потім суспільство ще й почуло записи розмов, які судді вели сам на сам. Тоді слова “Окружний адмінсуд” стали часто вживаними й відомими на широкий загал.
Та ця історія не випадкова. Її коріння і першопричини – як усе той же айсберг, який нарощується вже більше 10 років.
“Українська правда” пригадує, як у судовій системі з’явився Павло Вовк, на чому зробив кар’єру і вплив та як у різні роки вислизав від гніву правоохоронців і президентів.
Вовк від студента-відмінника до зброєносця Ківалова
Павло Зонтов, саме так раніше звали майбутнього суддю, народився 42 роки тому у Краматорську, що на Донеччині. У 1995 році вступив до харківської Національної юридичної академії імені Ярослава Мудрого.
Під час навчання одружився і взяв уже загальновідоме прізвище дружини – Світлани Вовк. Сам голова ОАСК пояснював цей нетиповий для чоловіків в Україні крок, що, мовляв, рідне прізвище здавалось йому “недостатньо українським”.
У 2000 році Вовк склав на “відмінно” всі держіспити, отримав диплом правника судово-прокурорської спеціалізації з відзнакою і поїхав до Києва. Влаштувався до прокуратури, спершу районної, а потім і міста. Там 4 роки працював слідчим і старшим помічником прокурора з питань статистики.
У столиці Вовк обзавівся знайомствами, які і заклали фундамент майбутньої гучної кар’єри. Її стартом можна вважати 2004 рік. Зробити її Вовк зміг, зокрема, завдяки знайомству із Сергієм Ківаловим – “сірим кардиналом” судової системи часів Віктора Януковича.
У різні роки Ківалов очолював Вищу раду юстиції (наразі – Вища рада правосуддя), парламентський комітет з питань правосуддя, займався судовою реформою Януковича.
Найвідоміша його посада – керівництво Центральною виборчою комісією під час виборів 2004 року, що запам’ятались фальсифікаціями на користь Януковича. Тоді голова ЦВК навіть отримав відповідне прізвисько – “підрахуй“.
В березні саме того року прокурорський чиновник Вовк залишив держслужбу, а вже у серпні ЦВК на чолі з Ківаловим призначила його заступником тервиборчкому. Вовк тоді представляв інтереси Юрія Збітнєва, який був у списку тих, кого підозрювали в роботі технічним кандидатом.
У наступному році майбутній суддя влаштувався до юридичної компанії “Рада” – одразу заступником гендиректора. Компанію тоді очолювала і очолює досі жінка на ім’я Ірина Орехова. Її тодішній чоловік Сергій Нечипоренко був керівником Шевченківської прокуратури Києва.
Орехова протягом чотирьох скликань Верховної Ради працювала помічницею депутата Ківалова. У 2012-2016 роках вона значилась керівницею “Української морської партії” Ківалова і досі очолює її київський осередок.
У 2009-2016 Орехова також була записана у співзасновники Міжнародного гуманітарного університету, де Ківалов є президентом. Саме на цей навчальний заклад оформили розкішний будинок на морському узбережжі в Одесі, який прозвали “будинком Гаррі Поттера”, та всередині якого активісти знайшли портрети впливового “ексрегіонала”. Сам Ківалов відношення до будинку заперечував.
Ім’я Орехової також фігурує у “зливі” документів щодо офшорів на Багамських островах – там жінка значиться серед керівників фірми, на яку записували різні пов’язані Ківаловим компанії.
Працюючи на Орехову, Павло Вовк теж опікувався “ківалівськими” справами. У своїй суддівській анкеті він згадує лише один спір, який вів у судах за всю свою адвокатську кар’єру. Тоді Вовк захищав благодійний фонд “Віват Феміда!”, у якого Фонд держмайна забирав приміщення на Хрещатику.
Ці приміщення віддали фонду та згаданому Міжнародному гуманітарному університету в оренду на 49 років. Ціна була у 100 разів нижча за ринкову.
Орендатори тоді програли суперечку. І коли їх прийшли виселяти з будівлі в центрі Києва, в офісах знайшли документи ЦВК, які підтверджували фальсифікації. Йшлось, зокрема, про бланки протоколів територіальної виборкомів без підписів, але з уже проставленими печатками, факсиміле Ківалова.
Сам Ківалов говорив, що не має стосунку до “Віват Феміда!” Так це чи ні, але Вовк швидко опинився вже на офіційній службі у “регіонала”. У 2006 році він пішов з “Ради” (що юрфірма) у Раду (що парламент) – став помічником Ківалова.
Кар’єра Вовка розвивалась швидко. У статусі помічника депутата він надовго не затримався. Маючи за спиною 4 роки прокурорського стажу, 2 – адвокатського і рік – помічником у парламенті, він вирішив податись у судді. А 3 роки потому вже очолив суд.
Близькість до “сірого кардинала” ще буде даватися в знаки в біографії Вовка. Всього за два роки роботи в судовій системі, у 2009, він стане членом Вищої кваліфкомісії суддів, яка відбирає і перевіряє служителів Феміди. За це призначення Верховна Рада проголосує з подачі Ківалова.
У 2010 році в Одеській юракадемії того ж Ківалова Вовк захистив диплом кандидата наук.
Як Вовк став найвпливовішим суддею
Окружний адмінсуд часів Ющенка
Мантію Вовк вдягнув у 2007 році, указом президента Віктора Ющенка. Тоді ж одразу потрапив до “нереформированного, неоцененного”.
Система адміністративних судів, які вирішують суперечки з органами влади, тоді була порівняною “новинкою” для України. Йшли лише перші роки їх існування. Суд Вовка відкрився у тому ж 2007 році.
Але “новачки” у судовій гілці швидко увірвались в політичні скандали. Особливість Окружного адмінсуду, як була так і залишається, в його розташуванні. Під повноваження ОАСК підпадає столиця. А отже – головні органи влади не лише в Києві, а й загалом у країні.
Таким чином Окружний адмінсуд і став арбітром у найгучніших суперечках з держорганами. І того ж 2007 року почалась боротьба із цим арбітром. Причому вже тоді – на найвищому рівні.
У цей час у настроях ОАСКу пробивають паростки впливу ще одного “сірого кардинала” судової системи – Андрія Портнова. У майбутньому – впливового функціонера “регіоналів” на судово-правоохоронному полі. На той момент – депутата від Блоку Юлії Тимошенко.
До слова, подання на призначення Вовка суддею вносила Вища рада юстиції, яку на той час очолювала Лідія Ізовітова, наближена до Андрія Портнова і проросійського політика Віктора Медведчука.
А рекомендацію на призначення дала кваліфкомісія при Вищому адміністративному суді під керівництвом Олександра Пасенюка, який в часи Януковича отримає місце у найвищому суді – Конституційному.
Саме з БЮТом, де працював Портнов в часи становлення Вовка-судді, були пов’язані перші скандали і нового суду.
У 2007 році Центрвиборчком відмовилась реєструвати кандидатів від Блоку на парламентські вибори. І тоді ОАСК став на захист партійців Тимошенко, наказавши заново розглянути списки і допустити політиків до перегонів.
Через рік Окружний адмінсуд кілька разів замахнувся вже на волю президента. Спершу ОАСК ввязався у конфлікт навколо Фонду державного майна, за вплив на який воювали Ющенко з прем’єркою Тимошенко.
Суддя Володимир Келеберда не просто став на бік останньої, а прямо відкрив двері до Фонду Андрію Портнову. Той мав замінити собою голову відомства, але на заваді став указ президента.
Восени 2008 року ім’я Келеберди знову роздратує Банкову. Після рішення Ющенка достроково розпустити Раду, суддя зупинив його указ. Ініціатором був усе той же БЮТ, від імені якого виступав партнер Портнова – депутат Володимир Пилипенко.
І хоча вирiшувати долю президентського указу мав би Конституційний Суд, про що раніше говорила і сама Тимошенко, ОАСК не погребував взятись за справу.
Реакція Ющенка не змусила довго чекати. Спершу він вирішив позбутись Келеберди, викресливши його зі старого указу про призначення.
А за кілька днів президент уперше спробував поставити хрест на існуванні занадто впливого відомства. Ющенко ліквідував Окружний адмінсуд і створив замість нього два окремі: Центральний і Лівобережний.
Однак обидві президентські помсти швидко зупинили в судах, чим тоді хизувався Андрій Портнов. Ані Келеберді, проти якого відкрили кримінальну справу, ані всьому суду, не судилось тоді зникнути з української історії.
Це був перший випадок, коли ОАСК вислизнув з-під ліквідації.
Вовк за Януковича і проти Майдану
Після приходу до влади Віктора Януковича Вовк знову пожинав плоди своєї роботи і піднімався угору кар’єрними сходами.
У 2010 році він отримав посаду голови ОАСК.
За рік Вища кваліфкомісія суддів почала збирати документи на призначення Вовка суддею пожиттєво. Хоча за чинною тоді Конституцією це було можливо лише після 5 років роботи в суді, а Вовк мав лише 4.
Та вже у жовтні, з блискавичною як для парламенту швидкістю, Верховна Рада достроково голосує за пожиттєву мантію для Вовка.
Очоливши суд, він почав стрімко нарощувати вплив. У часи Януковича кандидати на посади суддів окрім офіційної процедури проходили співбесіди на Банковій. Кандидати до ОАСК, за чутками, також мали поспілкуватись і з Павлом Вовком.
Суддя швидко почав виправдовувати довіру влади. У червні 2010 року ОАСК скасував рішення Нацради з питань телебачення і радіомовлення про виділення вільних частот ТВі та 5 каналу за позовом медіа-холдингу “UA.Inter Media Group”.
У липні 2012 року бійці “Беркуту” силою розігнали протестувальників так званого “мовного Майдану”, які виступали проти закону про мову Ківалова-Колесніченка. Підставою для розгону стало рішення ОАСК.
У листопаді 2012 року суддя ОАСК Олексій Огурцов скасував нарахування 2 мільйонів гривень податків для фірми з орбіти компаній, на які була привласнена Віктором Януковичем державна резиденція “Межигір’я”.
Та й перше рішення про заборону Майдану ухвалив саме ОАСК. 21 листопада 2013 року близький до Вовка суддя Віктор Данилишин заборонив українцям збиратись на Майдані, Хрещатику і Європейській площі.
Ще за 10 днів його колега Богдан Санін винесе аналогічне рішення і заборонить мітинги з 1 по 7 грудня. Згодом він ще й виправить “описку” в рішенні, подовживши заборону до 7 січня.
Це сталось після того, як озброєні силовики розігнали протестувальників. І саме на заборонений Саніним період опозиція заявила масові безстрокові акції, які вивели на вулиці сотні тисяч людей. Це були перші наймасовіші протести.
9 грудня заступник Вовка Євген Аблов своїм рішенням зобов’язав силовиків розігнати Майдан. Можливо як нагороду за це рішення менше ніж за місяць він отримав у постійне користування службову квартиру. Допоміг йому в цьому голова суду. Пізніше Аблов приватизував і продав житло за 9,1 мільйона гривень.
Вовк і судова реформа Порошенка
Після втечі Януковича та обрання президентом Петра Порошенка Вовк швидко порозумівся з новою владою.
В червні 2014 року він разом з іншими топ-посадовцями отримав нагородну зброю від міністра внутрішніх справ Арсена Авакова. У 2017 році колегія суддів ОАСК на чолі з Євгеном Абловим визнала законною процедуру закупівлі “рюкзаків Авакова”. Це рішення допомогло “поховати” кримінальну справу НАБУ щодо розтрати 14 млн грн держкоштів під час цієї закупівлі.
У травні 2016 року “Схеми” зафіксували таємну зустріч Вовка з народним депутатом Олександром Грановським, неофіційним куратором судової і правоохоронної систем.
У листопаді 2016 року стартував конкурс до Верховного Суду – перший проєкт в межах реформи Порошенка. Вовк подався до касаційного адміністративного суду, і у судовому середовищі ходили чутки, що Вовк його очолить.
Вища кваліфкомісія, яка проводила конкурс, почала підігрувати йому вже на перших етапах. Серед екзаменаторів судді був Юрій Тітов – кум уже згаданого раніше Сергія Ківалова.
Експерти тоді говорили про маніпуляції в підрахунках балів. І хоча голова ВККС Сергій Козьяков цього так і не визнав, колегію екзаменаторів тоді розформував.
У квітні 2017 року Громадська рада доброчесності, яка складається з волонтерів і паралельно перевіряє кандидатів, дйшла висновку, що Вовк критеріям доброчесності не відповідає.
У травні 2017 року НАБУ прийшло з обшуками в ОАСК та будинок Вовка під Києвом. Цього житла не було в декларації служителя Феміди, адже нерухомість записали на його дружину.
Офіційно – вже колишню дружину, Вовки розлучились за два роки до обшуків. Однак слідство стверджувало: суддя і досі живе з жінкою і через неї ховає своє майно від декларування. Цю справу НАБУ згодом доведеться вимушено закрити, коли Конституційний Суд скасує покарання за брехню в деклараціях.
Суспільний резонанс, спричинений розслідуванням НАБУ і критикою громадськості, кидав тінь і на процес відбору суддів Верховного Суду, а Порошенку треба було створити для суспільства і міжнародних партнерів картинку успішної судової реформи. Зрештою, Вовк несподівано відмовився від участі в конкурсі якраз напередодні фінального засідання комісії щодо його кандидатури.
Та без бонусів від влади він не лишився. Так само раптово наприкінці 2017 року Порошенко передумав ліквідувати очолюваний Вовком суд.
Ліквідація мала статись в рамках реформи, запущеної п’ятим президентом. Він навіть уже отримав на це згоду Вищої ради правосуддя. У питаннях ліквідації інших судів Порошенко був послідовним, але ОАСК знову вислизнув.
Наприкінці 2017 році Вища кваліфкомісія суддів запустила ще один процес в межах реформи – оцінювання. Воно передбачало обов’язкову перевірку на компетентність і доброчесність усіх суддів. Невдалі результати чи відмова проходити “іспит” означали звільнення.
Шанси Вовка та його колег із шлейфом сумнівних рішень були невисокими. Вони почали шукати способи втекти від оцінювання.
Черга суддів ОАСК підійшла в 2019-му. Однак оцінювання більшості суддів ОАСК так і не було проведене. Це стало можливим завдяки безкарності та неформальному авторитету Вовка, що перетворили його суд на окремий центр впливу.
Історія ця стала загальновідомою за півроку, після появи так званих “плівок Вовка”.
У квітні 2019-го країну сколихнуло інше рішення ОАСК, коли він скасував націоналізацію Приватбанку. Це був один із наймасштабніших президентських проєктів Петра Порошенка. Завдяки цьому кейсу п’ятий президент набирав собі електоральні бали.
Тоді ж ОАСК ухвалив кілька дрібніших рішень, якими заборонив Порошенку наприкінці каденції призначати членів Вищої ради правосуддя, суддю Європейського суду з прав людини, керівників податкової і митниці.
Порошенко програв війну з Вовком, ставши жертвою власного бажання зберегти ручний суд.
“Плівки Вовка”. Як вони з’явились і що викрили
На початку 2019 року, перед виборами президента, Окружний адмінсуд набирав все більшу впізнаваність у широких колах. Справи стосовно Уляни Супрун, Приватбанку чи проспектів Бандери і Шухевича раз за разом перетворювали ОАСК на притчу во язицех і уособлення суддівського свавілля.
Влітку 2019 року, незадовго після зміни влади, стався пік популярності і суду, і його очільника Павла Вовка, яких вкотре спробували приборкати.
Тоді правоохоронці у складі Генпрокуратури та Національного антикорупційного бюро обшукали суд, а його господарям підготували підозри за втручання в роботу інших органів влади. Йшлось про те саме перешкоджання кваліфікаційному оцінюванню.
Слідство розповідало, що на “ОЗУ в мантіях” вийшло через зовсім іншу справу. Власників цих мантій підставило колись лояльне ставлення до режиму Януковича. Розслідуючи перешкоджання Майдану, правоохоронці таємно записували суддівські розмови. І тоді викрили нові таємниці Окружного адмінсуду.
Після обшуків у 2019 році НАБУ оприлюднило першу частину записів, які швидко прозвали “плівками Вовка”. Їх, без сумніву, можна назвати одним із найгучніших скандалів української Феміди. Й одним із найбільш ганебних.
На записах – Вовк із колегами, а також іншими держслужбовцями й адвокатами фактично обговорює “державу в державі”. Керовану з його власного кабінета.
Події розгортались навколо кваліфікаційного оцінювання, але не доля суддів залежала від комісії, а навпаки. Вовк і Ко не прийшли на “іспит”, масово прикриваючись “хворобою”, і паралельно оголосили війну своїм екзаменаторам.
Судді штучно створювали перешкоди, втручались в роботу інших відомств і використовували власні контакти, щоб зберегти місце під сонцем. Вони організовували позови до свого ж суду. А також тисли і домовлялись із посадовцями, які мають квоти на формування Вищої кваліфкомісії.
Рівно за рік з’явилась друга частина “плівок” – ширша і зі ще більш зухвалими фразами. Стало зрозуміло, що, крім кваліфікаційної комісії, голова ОАСК впливав на Вищу раду правосуддя, що звільняє, відсторонює і дає дозвіл на арешт служителів Феміди.
“Вовчі” порядки встановлювали і в інших судах, зокрема, Конституційному, а також у Нацагентстві з питань запобігання корупції, що перевіряє декларації.
Також на записи потрапили спроби тиснути на журналістів і домовлятись з МВС.
Через усе це НАБУ виписало суддям нові підозри – про захоплення влади і створення злочинної організації.
Після плівок. Вовк і Зеленський
Навесні 2019-го Вовк почав власну “президентську” кампанію. Він швидко зрозумів, що шанси Порошенка вдруге очолити державу примарні. Тоді суддя вирішив зробити послугу майбутньому переможцю – Володимиру Зеленському.
26 березня, напередодні першого туру виборів, ОАСК скасував заборону на показ серіалу “Свати” в Україні, який продюсував Зеленський.
Іще до оголошення результатів виборів ходили чутки про бажання Зеленського достроково розігнати Верховну Раду і про готовність Окружного адмінсуду допомогти з розпуском парламенту. Голова суду навіть публічно натякав на це.
З аудіозаписів НАБУ відомо, що влітку 2019 Вовк зустрічався з керівником офісу Зеленського Андрієм Богданом та його заступником Русланом Рябошапкою, який тоді курував судовий напрям.
Джерело УП у правоохоронних органах розповідало, що саме Богдан після зміни влади привів Вовка на Банкову. Суддя неформально зустрівся із Зеленським, де запевнив нового главу держави, що працюватиме з ним “в одній команді”.
Ставити під загрозу цю співпрацю в ОП не хотіли. І тому популістичні заклики про вигнання “розбійників” ОАСКу не торкались. Поки скандали із судом набирали обертів, президент мовчав.
Тоді ж Рябошапку в офісі Зеленського замінив Андрій Смирнов. Він, за даними УП, зараз відповідає за судову гілку, зокрема, і суд Вовка.
У вересні 2019 року під час прес-марафону Зеленського запитали, коли він ініціює ліквідацію ахіллесової п’яти українського правосуддя. За законом, подати такий законопроєкт може тільки президент.
Тоді Зеленський відповів, мовляв, не знає, що це за суд, і йому треба розібратись. Однак запевнив: якщо буде треба, з ліквідацією не зволікатиме.
Це питання не звучало в Офісі президента аж до жовтня 2020 року.
Ані президент, ані його Офіс ніяк не коментував “плівки Вовка”. Перша судова реформа Зеленського, яку парламент ухвалив вже за півроку після зміни влади, а згодом частково зніс КС, теж не зачіпала “небезпечний” суд.
Другу спробу дати старт реформі влада зробила в 2020 році. Про послаблення ОАСК знову не йшлось.
Тим часом, боротьбу з Вовком намагались продовжувати антикорупційні органи.
Перше розслідування за мотивами “плівок” фактично “поховали” ще в кінці 2019 року. Слідству не продовжили строки. Прокурор тоді навіть вирішила все одно готувати матеріали до суду. Однак з того моменту, як з ними почали ознайомлюватись підозрювані, про справу більше не було чути.
Але правоохоронці на цьому не зупинились. Рівно за рік після публікації перших “плівок”, НАБУ знову прийшло до Вовка і Ко з підозрами. “Сіквел” суддівських розмов знову викликав чималий резонанс у ЗМІ і суспільстві.
Але президент знову мовчав.
Єдиний коментар, який з часом вдалось витягнути з ОП, полягав у тому, що ніякого коментаря по суті не буде:
“Президент України, згідно з повноваженнями, які дає йому Конституція, не має права або обов’язку надавати оцінку рішенням судів чи звинуваченням проти суддів… Також президент не може скасовувати дію презумпції невинуватості стосовно окремих осіб”.
Вибірковість та особливе ставлення до ОАСКу було очевидне: як до цього, так і після, Конституція не заважала Зеленському пророкувати тюрму депутатові Олександру Юрченку або говорити, що за скандальним рішенням Конституційного Суду стоять “чорти“.
Поки президент законослухняно дотримувався Конституції, Окружний адмінсуд не сидів, склавши руки. Наприклад, наказав викреслити з реєстрів директора НАБУ Артема Ситника, фактично посунувши його з посади через рішення КС.
Деякі з рішень ОАСК знову змусили суспільство згадати про “відродження” Андрія Портнова. За його позовами, наприклад, “заморозили“ святкування річниць кількох героїв ОУН-УПА або наказали Міносвіти придивитись до підручників історії, де йдеться про роль “беркутівців” у вбивствах на Майдані.
Рішення “вовчої” команди привернули увагу з за-кордона: у вересні 2020 року фото Вовка з’явилось на шпальтах видання Financial Times, яке читають лідери світових країн. Британське ЗМІ не лише відкрило світу очі на українську мафію в мантіях, а й розкритикувало Зеленського, пишучи, що “плівки Вовка” підкреслюють, наскільки президент далекий від обіцянки зламати систему хабарництва в країні.
Лише коли петиція на сайті президента про ліквідацію ОАСК набрала понад 25 тисяч голосів, на Банковій заворушились. В ОП заявили, що починають процес ліквідації, зокрема, будуть консультуватись із ВРП.
Кілька місяців про цей процес знову не було чути. Але в лютому Міжнародний валютний фонд вирішив поки не давати Україні черговий транш, вказавши на недостатній прогрес у реформах. Серед іншого, вимоги Фонду стосувались і судової влади.
І от коли МВФ посварив українську владу, Зеленський нарешті зробив крок до боротьби зі скандальним судом – зареєстрував перший законопроєкт. Президент запропонував передати частину справ ОАСК до Верховного Суду.
Крім цього, за інформацією Центру протидії корупції, в офісі Зеленського підготували ще один законопроєкт. Там йдеться безпосередньо про ліквідацію ОАСК, а разом із ним – аналогічного суду, що відповідає за Київську область. Замість них двох хочуть створити один новий суд.
Таку реорганізацію планували і в часи Порошенка, який в останній момент передумав ліквідовувати ОАСК. Зеленський поки не поспішає реєструвати цей законопроєкт в Раді.
***
Тим часом, бігати – як у переносному, так і прямому сенсі – за суддею продовжує НАБУ. Часто – залишаючись із сам на сам у цій війні.
Допомагати детективам не поспішає “заступник президента зі справедливості”, як себе назвала генпрокурорка Ірина Венедіктова. Вона не раз гралась у мовчанки зі слідством і відтягувала неприємності для Вовка і Ко.
Сам же Вовк єхидно називає антикорупціонерів “посіпаками“. І такі зверхні інтонації, враховуючи багаторічну непотоплюваність політичного флюгера в мантії, на жаль, складно назвати безпідставними. Бо на фоні його біографії, сформованого за десятиріччя впливу і зв’язків спроби загнати Вовка в кут уже здаються безперспективними.
Але ця перспектива, як показує історія, суттєво залежить від політичної волі господарів Банкової. Господарів, які, піддаючись спокусі приберегти для себе “ручний суд”, стають його посіпаками.
Соня Лукашова, Галина Чижик
