Як особа без громадянства виграла суд у міграційної служби
31.08.2017
Гела Тушишвілі 20 років прожив в незалежній Україні зі статусом особи без громадянства. І всі ці роки намагався отримати українське громадянство, проте безуспішно. Юристи громадської приймальні Української Гельсінської спілки з прав людини у Києві допомогли чоловікові повернути посвідку на постійне проживання в Україні та узаконити свій статус.
Після розпаду Радянського Союзу пан Гела не звернувся до відповідних органів, щоб замінити радянський паспорт на громадянство однієї з новоутворених країн. А продовжував жити в Україні з документом неіснуючої держави. Народився чоловік в Грузії. Потім поїхав до Росії, де навчався у Північно-Кавказькому гірничо-металургійному інституті у м. Владикавказ, після чого переїхав до України, де і проживає дотепер.
У 1999 році пан Тушишвілі отримав паспорт громадянина України, який було видано Рокитнянським РУ ГУ МВС України у Київській області.
«Старий паспорт радянського зразку мені залишили, пояснивши, що він не являє для влади якогось інтересу і я можу його зберігати, як сувенір. Нічого не розуміючи у міграційному законодавстві та не відчуваючи ніякої власної провини, я сприйняв на віру такі запевнення чиновників паспортної служби і, спілкуючись з правоохоронцями в наступному, кожного разу простодушно демонстрував їм відразу два паспорти», — розповідає Гела Тушишвілі.
Під час чергового паспортного контролю 17 лютого 2000 року співробітники Залізничного РУ ГУ МВС України в м. Києві вилучили обидва паспорти для перевірки. Перевірка виявила, що паспорт громадянина України пана Тушишвілі було оформлено з порушенням вимог чинного законодавства, та було знищено. А радянський паспорт співробітники МВС загубили. З цього моменту для чоловіка розпочалися справжні випробування.
Пан Гела багато разів намагався якимось чином узаконити свій статус в Україні, проте марно. Після того, як у березні 2002 року чоловік придбав житло у Києві, проблема з посвідченням особи набрала нових обертів. Тоді начальник Управління ГІРФО ГУ МВС України в м. Києві запропонував пану Тушишвілі звернутись до суду, щоб встановити законність перебування на території України. Що і зробив чоловік.
Шевченківський районний суд м. Києва 26 листопада 2007 року встановив факт, що Гела Тушишвілі постійно проживає на території України. Після чого УГІРФО в м. Києві задовольнило його клопотання про надання дозволу на імміграцію і чоловікові нарешті видали посвідку на постійне проживання безстроково, а також посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон з 3-річним терміном дії, а в наступному – нове взамін простроченого. Вперше за багато років Гела зміг виїхати до Грузії і побачитися з батьками. Здавалося, що всі обмеження у зв’язку з тривалим невизнанням державою правосуб’єктності пана Тушишвілі залишились у минулому. Але радіти було зарано.
У 2015 році на підставі статті 9 Закону України «Про громадянство України», чоловік звернувся до органів Державної міграційної служби України з клопотанням про прийняття громадянства України. В очікуванні прийняття рішення з цього питання добігав кінця 3-річний термін дії другого посвідчення для виїзду за кордон і пан Тушишвілі здав його для обміну до Солом’янського управління ДМСУ. Проте у видачі нового проїзного документу чоловікові відмовили. Тоді ж чоловік дізнався, що Наказом Державної міграційної служби України було скасоване рішення про видачу йому посвідки на постійне проживання. Підставою такого рішення міграційної служби стало те, що Управління ГІРФО України в м. Києві видало посвідку начебто безпідставно. Адже пан Тушишвілі не надав оригіналу паспорту громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року з відміткою про прописку.
З таким рішенням міграційної служби не погодились юристи Київської приймальні УГСПЛ, до яких звернувся по допомогу пан Тушишвілі. На їх думку, працівники міграційної служби діяли свавільно, адже щоб скасувати видачу посвідки на постійне проживання, спочатку має бути скасовано дозвіл на імміграцію, лише після чого вилучається посвідка на постійне проживання. Стаття 12 Закону України «Про імміграцію» містить вичерпний перелік підстав для скасування дозволу на імміграцію. Жодна з цих підстав не відповідала випадку пана Тушишвілі — запевняють юристи приймальні. До того ж, паспорт радянського зразка загубили співробітники МВС, а отже, документ було не надано не з вини пана Тушишвілі. Тож міграційна служба не знайшла нічого кращого, як перекласти свою провину на чоловіка, скасувавши своє рішення 7-річної давності про документування його посвідкою на постійне проживання.
Коментар адвоката Української Гельсінської спілки з прав людини Олега Левицького:
«Вражаючі порушення прав людини, які виявляє справа Тушишвілі, на жаль є системними в діяльності органів державної міграційної служби. Свої беззаконня в ДМСУ лукаво трактують наявністю так званих дискреційних повноважень: хочемо даємо (дозволи, статуси, посвідки, громадянство), хочемо — назад забираємо.
Людина прибула в Україну з паспортом радянського зразка у 1994 році і з того часу безперервно проживає на території держави. Законно! У 1999-му чоловіка документували паспортом громадянина України. У 2000-му передумали. Український паспорт анулювали. Радянський — відібрали і втратили. Після років боротьби за „право на документ“, у 2008-му нарешті видали посвідку на постійне проживання. Чоловік відкрив власну справу, придбав житло. Проте у 2015 році у ДМСУ знову передумали. Чиновники скасували власне рішення 7-річної давності і відібрали у людини посвідку на проживання. Після 22 років життя в країні Тушишвілі залишився без жодного документу, який би посвідчував його особу. При цьому сталося це у процедурі набуття громадянства. Паспорт не дали, посвідку забрали.
Така практика є форменим безчинством і не має нічого спільного з верховенством права. Більше того, у цьому випадку йдеться про грубе втручання держави у права, гарантовані Європейською Конвенцією. Тому юристи громадської приймальні УГСПЛ вирішили втрутитися. У справу на стороні позивача вступив й Уповноважений ВРУ з прав людини. Суди першої та апеляційної інстанції стали на бік нашого клієнта. Однак, як виявилось, радіти ще рано. Сьогодні стало відомо, що ДМСУ подались до суду касаційної інстанції. Отже своє слово у справі має сказати ще й Вищий адміністративний суд».
