Як навчити поліцейських не боятися офіційно затримувати?
03.10.2019
Років зо два тому до відділку поліції доставили п’ятьох підлітків за те, що шумно поводилися.
Їх тримали у відділку, але ніхто — ані патрульні поліцейські, ані слідчі — не поспішав оформляти затримання. Допоки не втрутився регіональний координатор Уповноваженого з прав людини. Тоді шокувало, що батьків неповнолітніх осіб про затримання ніхто не повідомив, що не було складено протоколу затримання, дітей у відділку тримали “просто так”…
Цю історію можна було б вважати статистичною похибкою, адже все закінчилося добре — підлітків відпустили. Вони не стали жертвою катувань чи підозрюваними у сфальсифікованому кримінальному провадженні. Хоча їхні родичі добряче понервували. Однак копнувши трохи глибше, з’ясовується, що в Україні більшість затримань, здійснених правоохоронцями, належно не реєструється. Затримані особи перебувають “у тіні” — про порушення їхніх прав ніхто не довідується.
Насамперед ідеться про затримання за статтею 208 Кримінального процесуального кодексу України — про затримання осіб, підозрюваних у скоєнні злочину, без ухвали суду. Тобто на місці вчинення злочину або одразу після нього.
Причин того чимало. Частина з них — законодавчого характеру, інші — через інфраструктуру або управління в самій поліції.
“Відсутність єдиного розуміння ролей: хто здійснює затримання, хто — слідчі дії, хто — прокурорський нагляд та судовий контроль. Різняться й практики: з якого моменту особа вважається затриманою, хто повинен складати протокол про затримання тощо”, — розповідає доцентка Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ Вікторія Рогальська.
Коли затримання все ж таки оформлено, до моменту, коли особа постане перед слідчим суддею для вирішення питання про обрання запобіжного заходу, вона перебуває у відділку поліції або в ізоляторі тимчасового тримання (ІТТ). У цей час їй має бути надано правову допомогу, за потреби — медичну, родичів повинні повідомити про її місцеперебування тощо. Не кажучи вже про неприпустимість маніпулювання вразливим становищем затриманої особи, щоб “витягнути” з неї свідчення.
Задля контролю дотримання цих умов уся інформація щодо затриманої особи фіксується в… купі журналів. Щонайменше — в 11 журналах, і це тільки в ІТТ.
“Часто інформація в них дублюється, що ніяк позитивно не впливає на ефективність співробітників правоохоронних органів, не полегшує їхньої роботи і не сприяє забезпеченню прав затриманих осіб”,— додає В.Рогальська.
Як це змінити? Рішення спільно шукають представники поліції та прокуратури, судді й адвокати, юристи і правозахисники на відкритому майданчику для професійної дискусії про кримінальну юстицію JustTalk (за підтримки Міжнародного фонду “Відродження”). На одній з таких дискусій обговорювали стандарти належної фіксації затримання, зокрема за допомогою такого інструменту як Custody Records — системи електронної фіксації всіх дій, що відбуваються із затриманими особами.
Ця система діє з 2017 року в ІТТ Дніпра, Херсона, Кропивницького та міста Сарни. Найближчим часом заплановано її впровадження ще в трьох містах — Харкові, Сєвєредонецьку й Пустомиті (Львівська область).
У ній ключова особа — інспектор з дотримання прав людини (сustody officer), який вводить в єдину електронну базу інформацію про час та умови затримання особи, її переміщення, наявні ушкодження тощо. Також офіцер проводить первинне інтерв’ю із затриманою особою — чи має вона скарги, як із нею поводилися працівники поліції, чи мала вона доступ до адвоката та лікаря. При цьому сustody officer не є слідчим чи оперативним працівником, тож не зацікавлений у зловживаннях в “інтересах правильного розслідування злочину”.
Як показує досвід роботи ІТТ, де вже впроваджено Custody Records, ситуація з дотриманням прав затриманих осіб поліпшилася.
“Ми говоримо про фіксацію місця, часу фактичного затримання. Фіксацію всіх переміщень затриманої особи та її перебування в ІТТ, а також усіх слідчих процесуальних дій… Але найголовніше — уже про перший контакт із поліцейським у процесі затримання особи. Ясна річ, що цей поліцейський має бути натренованим — не просто провести затриманого до камери, а й запитати про всі обставини затримання, перевірити, чи не були порушені права”,— коментує експерт антикорупційної ініціативи Європейського Союзу Сергій Деркач.
“Відеофіксація всіх поліцейських дій дуже збільшує рівень довіри населення до поліції”, — спираючись на американське дослідження, додає С.Деркач. Під час відеофіксації поліцейські працюють більш професійно. А в разі надходження скарг від затриманої особи, їй або її захисникові надається доступ до відеозапису.
Виконавчий директор Експертного центру з прав людини Юрій Бєлоусов додає, що важливо запровадити зручні саме для поліцейських практики, щоб “вони не боялися називати затримання затриманням”: “Ми всі чудово розуміємо, що просте запровадження на рівні райвідділку системи Custody Records без зміни практики роботи призведе до того, що затримань у цьому відділку не буде. Будуть чудові відеокамери, інспектор, який куритиме цигарки й питиме каву, бо немає затриманих. Щоправда, в сусідніх райвідділках статистика за 208-ю полізе вгору, бо всі почнуть тягти затриманих туди…”
Звісно, постає питання економічного складника таких реформ. Експерти — прихильники Custody Records стверджують, що ця система в довгостроковій перспективі (за 5–10 років) однозначно дасть можливість заощадити кошти (зменшуватимуться витрати на конвой, понаднормову роботу дільничних, пальне тощо), зменшити кількість скарг (а це вже й про захист правоохоронців), зрештою підвищити рівень довіри до поліції.
Ірина Виртосу, Євген Крапивін
