Як із “справи рюкзаків” докази повипадали
20.09.2018
11 вересня, Харків — суддя Єжов ледве чутно зачитує рішення суду у так званій “справі рюкзаків” і ставить у ній крапку.
Суд затверджує угоду з другорядним фігурантом справи Володимиром Литвином, чим фактично звільняє від відповідальності підозрюваного сина міністра внутрішніх справ.
Це чи не вперше в Україні фігурант журналістського розслідування і водночас син однієї з найвпливовіших осіб у державі став не просто героєм інтернет-хронік, а підозрюваним у кримінальній справі, яка мала всі шанси стати найпоказовішим судовим процесом у новоствореному Антикорупційному суді.
Проте справедливий судовий процес — це зовсім не те, на що розраховують фігуранти корупційних розслідувань.
Літні події у цій справі яскраво демонструють, що затверджена кілька днів тому угода, очевидно, є результатом зовсім іншої угоди — політичної. І токсичні наслідки цих брудних домовленостей можуть знищити трирічні потуги та напрацювання детективів Національного антикорупційного бюро.
Уперше “справа рюкзаків” стала предметом публічних обговорень у лютому 2016 року, коли редакція програми “Схеми” звернула увагу на незвичний відеоматеріал, що потрапив у мережу.
Це було відео, записане в одному з кабінетів Міністерства внутрішніх справ. На одному з його епізодів — заступник міністра та син міністра обговорювали закупівлю рюкзаків для Нацгвардії в обхід законної процедури тендеру.
Журналісти зіставили цю розмову з реальною закупівлею та виявили, що рюкзаки придбали у конвертаційного центру — фіктивної фірми, яка надавала послуги з переведення брудних коштів у готівку.
Особливо цинічно — діяльність цього ж конвертцентру на той час була предметом розслідування самого МВС.
Як виявилося, Генеральна прокуратура безрезультатно розслідувала кілька кримінальних справ за мотивами опублікованого відеозапису. Питаннями самих рюкзаків ще з липня 2015 року займалася безпосередньо військова прокуратура.
Після резонансу, спричиненого сюжетом журналістів “Схем”, у березні 2016 року справу розпочинає НАБУ та водночас забирає матеріали у прокурорів.
Детективи одразу кваліфікували злочин як вчинене організованою групою за попередньою змовою заволодіння державним майном шляхом зловживання службовим становищем.
За півтора року детективи НАБУ проводять колосальну роботу — десятки доступів до документів, допитів, експертиз і врешті збирають достатньо доказів для пред’явлення підозри всім фігурантам.
Восени 2017 року справа доходить до кульмінації. Детективи проводять обшуки в помешканні сина міністра і затримують як самого Олександра Авакова, так і вже екс-заступника міністра Сергія Чеботаря та підприємця Володимира Литвина.
У період обшуків, затримань та запобіжних заходів вулиці Харкова й Києва переповнені поліцією, а зали судових засідань — людьми в камуфляжі, народними депутатами й журналістами. Утім, суд обмежується фактично найменш можливою мірою запобіжного заходу — Авакова-молодшого відпускають під особисте зобов’язання.
Навесні цього року НАБУ повідомляє, що слідство завершене і матеріали справи відкриті для ознайомлення стороні захисту. Це означає, що справу невдовзі направлять до суду.
У цей же період Назар Холодницький знаходить в акваріумі свого кабінету записувальні пристрої. Згодом публічними стають й самі фрагменти “акваріумних плівок”, з яких вся країна дізнається, як керівник САП попереджав фігурантів розслідувань, інструктував їх, як відповідати на допитах, гальмував справи.
Окрім кримінальної справи щодо керівника САП, розпочинають дисциплінарне провадження.
Паралельно Верховна Рада ухвалює закон про Антикорупційний суд, у кінцевій редакції якого чорним по білому написано — усі справи НАБУ на всіх стадіях безальтернативно слухатимуться у новоствореному суді. Це мало стосуватися й справи рюкзаків, що очевидно не входило в плани фігурантів справи.
І саме в цей час у справі рюкзаків відбувається несподіваний поворот…
Раптово у липні, за 10 днів до засідання прокурорської комісії, яка має визначити покарання Холодницькому, ключові фігуранти справи — Аваков і Чеботар — несподівано вирішують свідчити. До цього вони взагалі відмовлялися надавати свою позицію та не визнавали ані відеозаписів, ані інших доказів.
Цікаво, що всі троє прийшли чомусь лише до прокурора САП, а не до детективів НАБУ. Поведінка явно нелогічна особливо для людей, які вважають себе невинними та готові обстоювати позицію в суді.
Своєю чергою, прокурор, який уже визнав зібрані докази достатніми, вирішує поновити розслідування та вислухати їх не у відкритому судовому процесі, який здавався вже невідворотним, а просто у своєму кабінеті.
Це наче пробігти успішно марафон першим, подолати всі перешкоди та перед самим фінішем просто зупинитися, зійти з дистанції, бо стало шкода суперника.
У результаті син міністра та його заступник визнають факт розмов про рюкзаки й повідомляють, що, виявляється, в них були хороші наміри — забезпечення підрозділів міністерства, а підприємець Литвин вирішує взагалі у всьому зізнатися.
Прокурор беззастережно приймає ці свідчення і на їх підставі наступного ж дня ламає пропрацьовану за півтора роки до того версію обвинувачення і закриває справу щодо Авакова-молодшого та Чеботаря.
Справа перетворюється з групового розкрадання державних коштів на обман одного підприємця.
Така зміна однозначно суперечить як матеріалам справи, так і здоровому глузду.
По-перше, скандальні відеозаписи говорять самі за себе. Очевидно, що їх герої домовляються про пошиття рюкзаків у момент, коли про оголошення тендеру навіть не йшлося. Більш того, на відеозаписі обговорюються такі деталі, як умови поставки та можливість передоплати. Підприємця ж, який нібито всіх обдурив, і близько немає на відео.
Натомість, зміна злочину на шахрайство означає, що прокурори називають підприємця Литвина таким, який ввів в оману тендерний комітет на чолі з заступником Авакова Чеботарем.
По друге, під час судового процесу та озвучення змісту звинувачень Литвину стало зрозуміло, що фактично вся тендерна документація, подана до МВС, була підробленою, як і фактично самі рюкзаки, адже виготовлені вони з іншої тканини і не відповідають жодним стандартам.
Цікаво, невже отак просто можна обдурити стільки посадовців в одному міністерстві, причому міністерстві внутрішніх справ?
Але прокурорів у цей момент уже очевидно не цікавили інші аргументи. Вони беззаперечно приймають версію Авакова-Чеботаря та ставлять під сумнів зібрані до цього ними ж разом з детективами докази.
Відеозаписи — вже не доказ?
У квітні цього року у ЗМІ з’явилася інформація про те, що записувальний пристрій з кабінету Чеботаря знищили. Журналісти виявили це за допомогою реєстру судових рішень.
Знищили пристрій за ухвалою суду в іншій кримінальній справі, й очевидно не випадково.
Це була частина спланованого сценарію — поставити під сумнів і відеозапис, і взагалі законність прослуховування у справі. Начебто після знищення камери відео перестало мати будь-яке значення.
Хоча насправді все дуже просто. Кожен, хто колись користувався камерою в телефоні, розуміє, якщо знищиться телефон, це не означає, що зроблений на нього відеозапис та збережений на якомусь іншому носії автоматично стає фальсифікатом.
Усе аналогічно й з матеріалами негласних слідчих дій, якими й є це відео. НАБУ не раз наголошувало, що в матеріалах справи є оригінальний диск із записом, справжність якого підтверджена не лише експертизами, а й іншими слідчими діями.
Проте прокурори, які кілька разів посилалися на ці матеріали під час публічного судового процесу з обрання запобіжних заходів, просто починають їх ігнорувати.
Експертиза — пінг-понг на 9 мільйонів
Як прокурори у справі, так і детективи НАБУ не раз публічно повідомляли про розмір збитків від угоди з купівлі рюкзаків.
Зокрема на судових засіданнях під час обрання запобіжних заходів озвучували суму збитків — 14 мільйонів гривень.Ціна ж одного рюкзака була завищена від його реальної вартості у 5 разів.
Пізніше у ЗМІ з’являється інформація про притягнення експерта, який здійснював обрахунки у цій справі, до дисциплінарної відповідальності.
Про тиск на експерта заявляв навіть директор НАБУ Артем Ситник, який у червні повідомив, що поліція розслідує факт підробки висновку саме у цій справі. Сам факт розслідування такого підроблення поліцією вже насторожував і очевидно був спрямований як на експерта, так і насамперед на нівелювання самої експертизи.
І справді, після несподіваної зміни позиції прокурора та перекваліфікації злочину у справі з’являється й нова експертиза, яку провели вже за клопотанням сторони захисту Литвина з блискавичною швидкістю.
Дата експертизи 20 липня 2018 року, тоді як справу було поновлено 11 липня. Зазвичай такого роду експертизи тривають щонайменше місяць. Результат — розмір шкоди зменшується втричі і вже становить близько 5 мільйонів.
На судовому процесі з Литвином прокурор уже впевнено заперечує легітимність експертиз, які раніше визнавав достатніми і називає нову експертизу професійною.
Угода замість прозорого суду
Якщо блискавична експертиза завершилася 20 липня, то 25 липня прокурор Кривенко укладає угоду про визнання винуватості з Литвином.
Між цими подіями кваліфікаційна комісія прокурорів оцінює зафіксовані на “акваріумних плівках” дії керівника САП, залишає його на посаді та обмежується лише доганою.
Наприкінці серпня угода з Литвином надходить у Харків для затвердження судом.
Угода з прокурором про визнання вини за своєю суттю — це простий і важливий інструмент створений для того, щоб оптимізувати процес покарання злочинців і надати правоохоронцям можливість заохочувати виконавців і співучасників злочину до викриття передусім організаторів злочину та інших учасників.
Саме тому у випадку особливо тяжкого злочину Литвина обов’язковою умовою угоди було викриття співучасників й організаторів.
Як з’ясувалося під час одного-єдиного судового засідання, Володимир Литвин викрив людину, яка померла ще наприкінці 2015 року.
Угода за своєю суттю чимось нагадує магазинну акцію “приведи друга та отримай знижку”. Як і магазин, держава не влаштовує акцій без користі для себе — якщо і зменшувати покарання за угодою, то лише в обмін на важливу суспільну справу — викриття інших злочинців та зупинення інших злочинів.
А тепер уявіть, що ви приводите в магазин як друга для участі в акції померлого та вимагаєте знижку. Навряд чи це влаштує продавців і власників магазину — адже що візьмеш з померлого, хоч би як цинічно це звучало. А от прокурорів САП викриття померлого цілком влаштувало навіть попри те, що справа щодо нього автоматично буде закрита і це точно не дозволить запобігти новим злочинам.
І зовсім інша справа, коли б підприємець Литвин викрив свого друга і співучасника Авакова-молодшого і Чеботаря — це мало б, звичайно, наслідком покарання останніх і завадило б учиненню ними подальших злочинів. Наразі як мінімум один з фігурантів абсолютно виправданий і залишається близьким до державного ресурсу.
Проте у підсумку Литвину призначили 5 років позбавлення волі з іспитовим строком у 2 роки. Це означає, що він не відбуватиме реального покарання, і через ці 2 роки вважатиметься взагалі несудимим.
Натомість ключові фігуранти взагалі уникнули серйозних звинувачень та відкритого судового процесу в антикорупційному суді. Адже, якби в повноцінному судовому процесі слухався б бодай один епізод Литвина, — його покарання точно було б набагато суворішим, а суд, як і кожен охочий, міг би оцінити вагомість кожного доказу.
Більше того такий швидкий розгляд справи та затвердження угоди був потрібен ще й для того, щоб справа рюкзаків за жодних обставин не потрапила до нового Антикорупційного суду. Юридичні підстави оскаржити затверджену судом угоду — відсутні.
Натомість тепер вилучені рюкзаки, швидше за все, повернуться назад до МВС, а інші незручні докази в будь-який момент можуть знищити за сценарієм, як це сталося із записувальним пристроєм з кабінету заступника міністра.
Та найгірше, що й інші справи топ-корупції до новоствореного Антикорупційного суду можуть не дійти. Закриття резонансних справ і несподівані угоди, здається, лише починаються. І причина цього — керівник САП, який є величезною загрозою всій новій інфраструктурі антикорупційних органів.
Дамокловим мечем над дресованим спецпрокурором висить “акваріумна” кримінальна справа в СБУ, в якій питання підписання вже давно підготовленого за інформацією журналістів тексту підозри Холодницькому — виключна компетенція чинного Генпрокурора.
Віталій Шабунін, Олена Щербан
