Я вимагаю від Порошенка ліквідації Октябрського райсуду Полтави
23.01.2019
Моє становище – унікальне. Я є представником влади, її судової гілки. І водночас від влади, в умовах реформи, спрямованої на створення чесного та незалежного суду, я потерпаю.
А переслідують мене за бажання бути суддею чесним і незалежним. Тобто реально бути суддею.
Служитель Феміди без зазначених якостей – не суддя, а прислужник. Можновладцям, користолюбству, тому й іншому разом.
У 2014 році я розглядала справу за корупційним обвинуваченням тодішнього міського голови Полтави Олександра Мамая. Зазнала тиску, пропонування хабаря – звернулася до правоохоронців, узяла участь у документуванні злочину.
Мстяться мені не тільки люди мера. Складно порахувати кримінальні провадження, відкриті за їхніми безпідставними заявами, безкінечні дисциплінарні скарги, позови про захист честі, гідності, ділової репутації – у рамках одного з них, до мене й “Української правди”, Мамаїв юрист Олександр Ковжога добивався призначення мені психіатричної експертизи.
Справжнє пекло влаштував мені голова суду, в якому я працюю. На переконання Олександра Струкова я зазіхнула на негласні суддівські традиції – “проти колективу пішла всього“. “Шеф” фабрикував порушення трудової дисципліни, виганяв у відпустки посеред зими, урізав зарплатню, заважав навчатися й підвищувати фаховий рівень, обзивав “сучарою”, виштовхував із кабінету.
У чіткій відповідності до закону я повідомляла про втручання у свою діяльність Раду суддів України (РСУ) – вперше у вересні 2014-го.
Потім просила вищі органи суддівського врядування та самоврядування привести до тями голову суду. Оскільки зазнала утисків як викривач корупційного злочину, звернулася до НАЗК, яке закон зобов’язує боронити права подібних до мене правдолюбців.
Тільки восени 2017 року НАЗК і РСУ зреагували. Перше оформило припис на голову Вищої ради правосуддя (ВРП) стосовно притягнення Струкова до відповідальності. Рада суддів визнала неприпустимим перебування на керівних посадах “осіб з низькими моральними, діловими та професійними якостями”, закликала збори суддів Октябрського райсуду позбавити Струкова портфелю голови і теж звернулася до ВРП зі скаргою на нього.
Поведінка ВРП була неочікуваною. Зволікаючи з розглядом моїх заяв, вона хутко дала хід скаргам Струкова на мене, об’єднала дисциплінарні провадження – і вирішила, що Гольник “порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя”, зокрема в питаннях дотримання “норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду”.
Покарали мене за пост у Facebook з критичною оцінкою покірності членів колективу свавільному голові. І за те, що якось на збори суддів підтримати мене прийшли небайдужі полтавці.
Струкову ж за багаторічні переслідування судді-викривача корупційного злочину виписали… сувору догану. З’ясовувати причини “дискримінації”, так витіювато визначено його дії, ВРП не захотіла. Попри однозначний висновок НАЗК.
Висувати обвинувачення Мамаю правоохоронці не наважилися. Тільки по екс-заступнику мера Дмитру Трихні, посереднику, який намагався підкупити мене, у 2015 році справа пішла до суду.
Після тривалого розгляду, але без ретельного дослідження доказів, спираючись на лжесвідчення Мамая, Ковжоги, Струкова й самого обвинуваченого, суддя Київського райсуду Полтави Юрій Куліш виправдав Трихну. Водночас у вироку безпідставно зазначив, що, повідомивши правоохоронців і допомагаючи їм, суддя Гольник порушила Кодекс суддівської етики й закон “Про судоустрій і статус суддів”.
Після нападу, скоєного в листопаді 2017-го, мене внесли до “списку Гандзюк“, яким опікується депутатська тимчасова слідча комісія. Та, як раніше, хід розслідування контролює голова Октябрського райсуду.
Я неодноразово повідомляла, кого підозрюю в організації нападу – особу, однаковою мірою наближену до Мамая та Струкова. Але прокуратура й апеляційний суд не в змозі вирішити питання, щоб клопотання слідчих відразу направлялися до іншого суду.
Непомітно прогресу й у розслідуванні інших злочинів (поміж них уже згадані лжесвідчення, завідомо неправдиві повідомлення про мої “злочини”, порушення недоторканості приватного життя).
Повернути повноваження судді я змогла тільки шляхом подачі позову до Петра Порошенка. Хоча судова реформа, ініційована ним самим, залишає президенту виключно церемоніальні функції – видачу указу впродовж 30 днів з часу отримання відповідного подання ВРП, мені довелося чекати 7 місяців.
Через догану від ВРП Вища кваліфікаційна комісія суддів України (ВККСУ) не допустила мене до участі в конкурсі з обрання суддів Вищого антикорупційного суду. Попри те, що я оскаржувала це стягнення в суді, а закон “Про запобігання корупції” гарантує: викривача не можна притягнути до дисциплінарної відповідальності чи піддати іншим негативним заходам впливу. Тепер читаю про себе й інших “сильних кандидатів, котрі довели свою незалежність”, та про штучні покарання, що завадили їм.
Мене підтримують ЗМІ, авторитетні громадські організації – правозахисні й антикорупційні, опозиційні політики, прості люди.
Часопис “Новое Время” визнав мене людиною нового часу – “За спроби зробити правосуддя чесним”. Глядачі телевізійного проекту “Честь і НЕчесть” присудили II місце в номінації “Честь року”. Газета “KyivPost” вивела у ТОП-5 реформаторів. Сюжет Марії Землянської “Справа честі” виграв у всеукраїнському конкурсі професійної журналістики “Честь Професії 2018”.
Про нездоланність української корупції, суперечливий хід судової реформи та про мене писали “The New York Times” і один із провідних аналітичних центрів США Atlantic Council.
Пильно стежать за розвитком ситуації довкола мене Спеціальна моніторингова місія ОБСЄ в Україні та міжнародна організація “Судді для суддів” (Foundation Judges for Judges).
Днями у Лондоні я отримала спеціальну нагороду міжнародної неурядової організації Blueprint for Free Speech. За “мужність та доброчесність у вимозі належного розслідування корупції в судовій сфері”.
Перелічую ці відзнаки, щоб підкреслити нездоланний бар’єр, який розділив владу (державну, судову) й активну частину суспільства у сприйнятті корупції і тих, хто проти неї виступає. Поінформованим представникам Заходу теж абсолютно зрозумілі мої мотиви, вчинок, позиція. І причини гноблення.
Тож не знаю, до кого з наших можновладців мені ще апелювати.
До гаранта додержання Конституції, прав і свобод людини і громадянина, який тривалий час порушував закон, не видаючи указ про призначення мене суддею? І тепер я прошу суд визнати бездіяльність глави держави протиправною.
До “акваріуміста” Холодницького, який заблокував результати слідства детективів НАБУ? Прокурори САП, готові за матеріалами провадження щодо тиску на мене та пропонування хабаря доводити вину Мамая в суді, раптом кардинально змінили наміри. І, схоже, всерйоз розглядали можливість реанімації старих справ, закритих прокуратурою області – нібито я спровокувала “законослухняного” градоначальника на порушення закону.
Чи вкотре звертатися до ГПУ, НАЗК, ВРП, РСУ? Абревіатур вистачає – толку мало.
Ілюзіями себе не тішу: корупційними зв’язками та інтересами оповиті всі гілки й усі щаблі влади. Закон попирається ледь не на кожному кроці. У разі правопорушень реальна відповідальність загрожує тільки “простолюду”. Посадовці середньої, не кажучи вже про вищу ланку, сплять спокійно – витягнуті з державної скарбниці мільйони, відкати, хабарі “зроблять диво”, як казав “бурштиновий” нардеп Розенблат, у слідчому органі, прокуратурі, суді.
Своїх функцій держава не виконує. Вона не спроможна гарантувати безпеку громадян, знешкодити злочинців. Особливо тих, що при грошах, зв’язках або посадах.
І все ж. Упосліджена владою, вшанована ЗМІ, громадськістю та закордоном – я вимагаю! Від Петра Порошенка – ліквідації Октябрського районного суду м. Полтави. Указ про це, № 449/2017, викладений на сайті президента ще 29 грудня 2017 року. Чинності він набере з дня опублікування. Поки ж уважається офіційно невиданим.
В умовах декомунізації подібні назви неприпустимі – а в Полтаві є й Ленінський суд.
Октябрський суд очолює особа, здатна топтати закони й елементарні права людини (в якій цивілізованій країні це можливе?). На догоду Струкову до моїх цькувань долучилися “колеги”. Нехтуючи положенням про єдиний статус суддів, вони уповноважили голову інформувати ВККСУ, ВРП, президента про мою “невідповідність” посаді, закликали не призначати безстроково – тим самим привласнивши повноваження зазначених інституцій.
Тепер збори суддів визначили мені дискримінаційну спеціалізацію, якої не має жоден суддя України. Я повинна потонути в стосах справ про адміністративні правопорушення і клопотаннях слідчих, але не розглядати цивільні чи кримінальні справи. І зрештою подати у відставку. Чи бути звільненою за порушення строків розгляду справ, що неминуче при величезній їх кількості.
Блокуючи слідство проти Ковжоги, близького приятеля Струкова, працівники суду вдалися до фальсифікації результатів автоматичного розподілу справ, деякі судді – до порушення правил самовідводів, норм Кримінального процесуального кодексу і навіть до імовірної підробки судових рішень!
Та ВРП і РСУ знову не чують мене. Попереджаю, витанцьовувати під дудку Струкова, виконувати його незаконні забаганки, прикриті рішенням колективу, не збираюся. Екстраординарна ситуація потребує невідкладного реагування, а не ритуального перекладання з місця на місце паперів.
Проблема – не я. Струков безповоротно зганьбив судову систему і підлягає звільненню не тільки з адміністративної посади, але й безжальному вигнанню з лав судів.
САП має негайно висунути обвинувачення Мамаю і направити справу до суду. ГПУ, якщо обласна та місцева прокуратури не можуть, – знайти шляхи, аби провадження щодо нападу, лжесвідчень, завідомо неправдивих повідомлень про мої “злочини”, зловживань суддів-“октябрят” почали розслідуватися. А для цього треба, щоб їх перестали контролювати самі фігуранти справ.
Окремо звертаюсь до очільників згаданих мною структур. Не ганьбіть Україну, якщо власна репутація вам байдужа.
Наразі “кейс судді Гольник” став маркером для країн Заходу: чи здатна українська держава захистити викривача корупційного злочину й притягнути до відповідальності тих, хто його переслідував, чи спроможна гарантувати незалежність судів, убезпечити чесного суддю від переслідувань, чи спроможна покарати високопоставлених корупціонерів?
Кілька висновків наостанок
Нав’язаний владою варіант судової реформи є невдалим. Суддівське самоврядування виявилося безпорадним перед викликами часу.
Про політичну залежність Вищої ради правосуддя говорить її готовність чинити швидку розправу над самостійними у своїх рішеннях суддями, а в протилежних випадках – зволікати з притягненням до відповідальності чи застосовувати ілюзорні покарання.
Обґрунтовані запитання виникають до ВККСУ – щодо чистоти процедур та відсутності маніпулювань при відборі кандидатів до судів вищого рівня.
НАЗК критикують за неспроможність налагодити ефективну перевірку декларацій державних службовців і контроль за стилем їхнього життя, розкривати факти корупції чи посадових зловживань.
Ключова фігура у викоріненні багатьох корупційних практик – інформатор, людина з системи. Однак і в справі захисту викривачів НАЗК похвалитися нічим. Оформлення приписів на керівників вищих установ дає мало – без реального контролю за виконанням висунутих вимог. А викривачу НАЗК може запропонувати лише свою, як третьої особи, участь у судовому процесі. Позов він повинен скласти сам, оплатити судовий збір – власним коштом.
Водночас експертним середовищем напрацьовано чимало ідей щодо судової реформи і захисту викривачів.
У Верховній Раді з 2016 року лежить законопроект, розроблений з урахуванням міжнародного досвіду, здатний створити реальний механізм гарантування прав викривачів у всіх сферах. Бо зловживання посадовців можуть стосуватися не тільки незаконного збагачення (світ знає випадки приховування наслідків екологічних катастроф, прорахунків медиків, незаконного збору інформації тощо).
Законопроекту не дають руху.
Причина ж усього, про що пишу, єдина – небажання реальних змін.
Лариса Гольник, суддя Октябрського райсуду Полтави, спеціально для УП
