Витончене мистецтво політичної нейтральності Арсена Авакова
16.03.2019
Численні дослідження поліції стверджують, що політизація правоохоронних органів зменшує довіру до них, робить оперативну діяльність менш ефективною та погано впливає на належне забезпечення прав людини.
Всупереч цим фактам і доказам, українська поліція піддається впливу політиків: значному, але досить витонченому.
На п’ятому році перетворень реформа поліціїбеззаперечно має низку позитивних змін.
Наведу лише одне її досягнення, яке опирається на останнє опитуванняХарківського інституту соціальних досліджень: громадяни перестали боятись поліції. Або як лаконічним, майже рекламним, слоганом підсумував реформу мій американський товариш: #МояНоваПоліція – less corrupt, more polite (що у перекладі з англійської означає “менш корумпована, більш чемна”).
Водночас поступу сфери правоохоронної діяльності найбільше загрожує втручання політиків. Напередодні виборів проблема політизації поліції постає особливо гостро.
Політичні науковиці Янільда Марія Ґонсалес з University of Chicago та Еріка Маратз National Defense University у Вашингтоні ставлять ширше питання: чому реформи поліції провалюються? І, зрештою, доходять до наступних висновків: реформи правоохоронних органів дуже вразливі до політичного процесу.
Якщо провести реформу зверху вниз без залучення громадськості, то поліція невдовзі всього-на-всього стане лояльною до правлячої політичної еліти. Це означає, що силами органів правопорядку може чинитись тиск на опозиціонерів та інакодумців.
Для дослідника політичних режимів Лукана Вея використання державних інституцій задля боротьби з політичними опонентами свідчить ще й про очевидні проблеми з демократією у країні.
Коментуючи витурення Саакашвілі з України, він відверто зізнається, що це був для нього наче червоний прапор, який сигналізував про класичний випадок нечесної боротьби з опозицією.
Приклади втручання політиків у роботу поліції на пострадянському просторі не поодинокі.
Наприклад, на батьківщині екс-президента Саакашвілі також не все так сонячно. Його політичний опонент Іраклій Аласанія дуже контрастно описав (стаття Еріки Марат “Reforming Police in Post-Communist Countries International Efforts Domestic Heroes”, сторінка 342) тамтешню реформу:
“Я не боюсь за мою юну доньку, коли вона гуляє нічним Тбілісі, адже поліція оберігає безпеку, але я відчуваю страх через мою політичну діяльність”.
Міністр внутрішніх справ Грузії Іване Мерабішвілі (2004-2012) був наближеною до президента людиною і приймав стратегічні та оперативні рішення без участі громадськості й без розгляду парламенту.
Куди гірші справи у Росії, де на думку американського політичного науковця Браяна Тейлора, поліція набагато краще дає собі раду із екстралегальними завданнями, аніж із своїми прямими обов’язками.
Зміни, що відбулись у російській системі внутрішніх справ проектувались задля посилення спроможності влади застосовувати апарат примусу, а не для пересічних громадян.
Тож чи спрацювала реформа в Україні?
В 2014 ми чи не вперше отримали незалежного від президента міністра внутрішніх справ, відповідно, влада не сконцентрована в одних руках.
Понад те, у 2015-му створено Національну поліцію із власним керівником – практично незалежним від міністра у всьому, окрім трьох факторів: політики (policy), призначень та бюджету.
Іншими словами, насправді шеф поліції не може робити ключових призначень на власний розсуд, а також залежний від МВС фінансово.
У міністерства внутрішніх справ, однак, забрали оперативні функції. Вимогу про деполітизацію внесли до стратегії розвитку МВС, а закон “Про Нацполіцію” закріпив принцип політичної нейтральності.
Чи гарантує це безсторонність і аполітичність і самого міністра? Не зовсім.
Комфортні умови для урядування Арсену Авакову забезпечують його однопартійці – Павло Петренко (чинний міністр юстиції) та Людмила Денісова (уповноважена Верховної Ради з прав людини).
Відповідно, “Народний Фронт” зараз контролює три ключові для забезпечення верховенства права та дотримання громадянських свобод посади: міністра внутрішніх справ, міністра юстиції і уповноважену з прав людини.
Потрібно дуже постаратись, аби не вгледіти у цьому стратегічного розрахунку та складової політичної боротьби.
І ось, за місяць до першого туру виборів, міністр внутрішніх справ гарантує політичну безсторонність поліції на виборах, хоча така заява, властиво, більше пасувала б керівнику Нацполіції Сергію Князєву.
“Мы стоим на этих позициях… Знаете, почему мы стоим? Независимость! Не ближе к одному [кандидату], не ближе к другому”, – каже міністр (4:40 хв. – 5:15 хв. відео).
“Народний Фронт” не висуває свого кандидата, у той час, як один з його лідерів Арсен Аваков демонструє витончене мистецтво політичної нейтральності.
Така позірна обережність властива поліціям багатьох країн, де наближається зміна влади, і очільники правоохоронних органів намагаються вловити, куди віє вітер.
Так, скажімо, було у 1994 році в другій (після України) улюбленій країні Арсена Авакова – Італії, де у той час відбувалась зміна уряду. Італійська поліція вичікувала на політичні директиви щодо управління громадським порядком, а тому поводилась з протестувальниками вкрай обачно.
Тільки як у випадку Італії 1994-го, так і у випадку України 2019-го, на перший погляд “нейтральність” органів правопорядку не означала їхньої неупередженості. Радше навпаки, це зумовлено чутливістю правоохоронних органів до політичного порядку денного.
Красу гри Арсена Борисовича можна було оцінити кілька днів тому, коли він презентував інформаційно-аналітичну систему “Вибори-2019”.
Ця система фіксує кількість звернень та відкритих проваджень проти політичних партій щодо порушень виборчої кампанії. Інструмент потрібний і начебто прозорий, якби не одне “але”.
Спеціалістам, які працюють з відомчими даними, добре відомо, що статистика інституції – це артефакт самої ж інституції.
Показник, до якого прикута увага бюрократичної структури, має властивість спотворюватись, а в гіршому випадку він ризикує стати довільним числом. Тобто ставитись до таких даних слід, щонайменше, з обережністю.
Не на превеликий подив, найбільше справ система правоохоронців зафіксувала проти партії “Солідарність”, очолюваної чинним президентом.
Проблема даних поліції – окреме важке питання.
Попри заяви очільника МВС про те, що правоохоронці перестали викривлювати статистику, рядові поліцейські продовжують скаржитись на пріоритет кількісних показників.
Досі ж ми не бачили ні подібних карт з хорошою візуалізацією, ні неагрегованих даних щодо, наприклад, умисних вбивств, насильницьких злочинів чи крадіжок, які становлять значний суспільний інтерес.
Показово, що ресурс знайшовся саме під президентські вибори.
Фігура міністра критична для поступу реформ, адже від його політичної волі залежать і пріоритети державної політики, і виділені під цю програму кошти.
В даному ж випадку, прерогатива створення системи має радше політичний мотив. Власне, як і декларація політичної нейтральності в контексті виборів слугує лише привабливою обгорткою, за якою ховаються особисті інтереси.
Нескладно спіймати міністра на лукавстві, коли він висловлює стурбованість схемами в “Укроборонпромі”, проте щодо схожого корупційного випадку – рюкзаків власного сина – не може гарантувати такої ж нейтральної позиції правоохоронних органів.
Наступним тестом на безсторонність пана міністра стануть парламентські вибори, де, вірогідно, “Народний Фронт” змагатиметься за місця у Верховній Раді.
Вже скоро країна переживе виборчу істерію спершу президентських, а потім і парламентських виборів. Разом із підсумками голосувань необхідно буде братись і за інвентаризацію реформ.
Схоже, що, як і після Помаранчевої революції, так і після Євромайдану, не втратить значення питання: як завершити революцію?
Разом із питанням актуальним залишається і гасло-відповідь 2004-го: “міліція з народом”. Воно вдало передає те, що політолог Девід Бейлі пише, коли визначає принципи демократичного поліціювання, перший з яких: “поліція повинна бути більш підзвітна Закону, аніж уряду”.
Демократичне реформування поліції – це радше процес, ніж певна точка у часі. І, як слушно зауважує Еріка Марат, демократії приречені вести постійний діалог щодо функцій правоохоронних органів, оскільки постійно з’являтимуться все нові й нові соціальні виклики.
Сергій Баглай, спеціально для УП
