Війна в Україні: яка ситуація зі злочинністю?
05.07.2022
Ситуація з криміналом поки що не є головною темою інформаційного порядку денного, однак вона неодмінно займе значущу нішу в післявоєнний період. Тисячі залишених будинків і автомобілів, проблеми з продовольством, величезна кількість незареєстрованної зброї, безвладдя в окремо взятих населених пунктах — усе це зрештою позначиться на криміногенній обстановці. Зазначимо, що після початку Антитерористичної операції 2014 року перші кілька років в Україні фіксувалося зростання злочинності, причому кількість тяжких і особливо тяжких злочинів підскочила майже в півтора разу. І це без урахування територій Криму та Донбасу. Напевно щось подібне, можливо у значно більших масштабах, повториться після закінчення війни з РФ.
Що кажуть цифри
Судячи з офіційної статистики, яку наводить Офіс Генерального прокурора, ситуація з «побутовою» злочинністю на сьогодні ніби незагрозлива. Кількість крадіжок знизилася з 57 516 за січень-травень минулого року до 27 613 за аналогічний період нинішнього. Грабежів — із 2189 до 1007, розбоїв — з 444 до 287. Такий феномен опитані нами експерти пояснюють комплексом заходів із боку правоохоронців, а саме: посиленням патрулювання вулиць, впровадженням комендантської години. Позначився й виїзд із країни мільйонів українців, серед яких були і потенційні правопорушники. Крім того, багато потенційних правопорушників пішли служити в територіальну оборону та Збройні сили.
До речі, та ж статистика свідчить про зростання кількості автовикрадень — із 1264 за п’ять місяців 2021 року до 2 344 за аналогічний період 2022-го. Кількість квартирних крадіжок нібито нижча, ніж торік, однак це пов’язано з тим, що чимало людей ще не повернулося у свої домівки. Зросла й кількість убивств — із 2560 торік до 8220 нинішнього року, що є наслідком воєнного часу: вбивство російськими окупантами мирних жителів, необережне поводження з трофейною зброєю, розбійний напад. Є також чимало випадків, коли людей убивали тільки за підозрою у причетності їх до ДРГ. Так, на початку березня в м. Рівне 48-річний житель застрелив із вікна двох перехожих, які здалися йому підозрілими.
Утім, офіційна статистика все-таки не відбиває повноти картини, оскільки, на думку деяких фахівців, поліція часто не реєструє правопорушень. Робити це тепер часто нікому.
«За статистикою, злочинів нібито менше, однак наскільки ці дані відповідають реаліям? У мене з цього приводу великі сумніви», — поділився своєю думкою із ZN.UA доктор юридичних наук старший науковий співробітник НДІ МВС України Олександр Кулик.
Причини нестабільності
Колишній суддя, президент громадської організації «Всеукраїнська Асоціація суддів у відставці» Денис Нев’ядомський виділяє три причини, які, на його думку, вплинуть на зростання злочинності в майбутньому: доступ населення до вогнепальної зброї, економічні труднощі, розбіжності всередині суспільства.
Що стосується злочинів із вогнепальною зброєю, то їх кількість уже зросла. Якщо за п’ять місяців минулого року з допомогою «вогнестрілів» було скоєно 141 злочин, то за аналогічний період нинішнього — 621.
Економічний чинник. На думку Нев’ядомського, багато українців сьогодні позбулися доходів, дехто навіть не в змозі прогодувати сім’ю.
«Відтак підвищиться ризик скоєння злочинів виключно з метою прохарчування… Хоча на цьому етапі ситуація з економікою не така важка, Проте Україна продовжує рухатися до нагромадження негативних «бонусів», які згодом почнуть проявлятися», — розповів він. Додамо, що, за даними Міжнародної організації праці ООН, понад п’ять мільйонів українців із початку війни вже втратили роботу. Свою діяльність зупинили до 20% підприємств малого та середнього бізнесу, ще третина перебуває на межі закриття. Також очікується зменшення соціальних виплат.
Диференціація суспільства. Тоді як одна частина населення перебуває у стані війни, друга всіляко намагається від цього відмежуватися і живе в іншій реальності.
«Коли йдуть такі дисбаланси, це провокує скоєння злочинів на побутовому ґрунті. Той-таки в’єтнамський чи афганський синдром. Люди повертаються з війни і потрапляють у абсолютно інший світ, де все добре й ніхто не воює. У результаті, це викликає в колишніх військовослужбовців агресію», — підкреслив Нев’ядомський.
Ситуація зі злочинністю також залежить від ефективної роботи правоохоронної системи. На жаль, із цим в Україні проблема. Останніми роками робота силовиків викликала дедалі більше недовіри в суспільства, про що свідчать результати опитування, проведеного Центром Разумкова спільно з Фондом «Демократичні ініціативи» ім. І. Кучеріва. Єдиною більш-менш некорумпованою структурою, на думку Дениса Нев’ядомського, є патрульна поліція. Значною мірою це пов’язано з тим, що влада хотіла продемонструвати населенню ефективність і непідкупність нових поліцейських. У решті блоків — кримінальному, оперативному, слідчому, — на його думку, фактично жодних змін не відбулося.
Чи змінилася робота поліції з початком війни? Столичний юрист Євген Савенко в цьому сумнівається.
«Нічого не змінилося. Швидше, навпаки… Ось вам випадок. До мене звернувся чоловік із Рівненської області. В його батька вилучили автомобіль, бо той їхав п’яним за кермом. Його синові як власнику транспорт не віддали, при цьому почали вимагати гроші. Це сталося в одному з районних відділень поліції. Певна річ, в умовах воєнного стану передбачається обмеження деяких цивільних прав та свобод, але частина правоохоронців поводиться так, неначе права й свободи скасували майже всі!» — розповів він ZN.UA.
Системне питання
Для стабілізації криміногенної обстановки в післявоєнний період, на думку експертів, державі необхідно вжити низку заходів: поліпшити роботу правоохоронців, заручитися підтримкою населення, а також внести зміни в саму систему. Розглянемо докладніше.
На думку старшого партнера АО «Кравець і партнери» Ростислава Кравця, сам механізм правоохоронної системи сьогодні не просто розбалансований, він знищений, його треба створювати з нуля. Крім того, система гостро потребує досвідчених кадрів.
«Необхідно перестати ганятися за відьмами й повертати в систему професіоналів», — вважає він.
За словами одного з колишніх поліціянтів, щоб стати професійним оперативником, треба пропрацювати в системі 10—12 років: «На мою думку, нинішні поліцейські здебільшого займаються фіксацією правопорушень, а не їх розслідуванням».
Участь населення. Ще до війни в окремих територіальних громадах місцеві жителі допомагали правоохоронцям стежити за дотриманням порядку. Олександр Кулик вважає, що цю практику в післявоєнних умовах можна було б розвивати.
«Населення може й повинне приєднатися до процесу. Причому в цьому мають бути зацікавлені як громадськість, так і правоохоронні органи», — зазначив він. Створення добровільних народних дружин теж загрожує певними ризиками. Наприклад, перетворенням їх на приватні армії в інтересах місцевої влади. А тому цей процес має бути системним і контролюватися центральною владою.
Стратегія. Денис Нев’ядомський вважає, що без глобальних змін у державному апараті перебудовувати правоохоронну систему безглуздо.
«Це те ж саме що намагатися вилікувати рак в окремо взятому органі. Має
повністю змінитися суть держави, «суспільний договір». При цьому війна, хоч би як страшно звучало, не тільки відбирає, а й дає нові можливості для перезавантаження. І в України вони є. Але для цього потрібні як воля народу, так і воля влади», — розповів експерт. Він також вважає, що сьогодні державне управління в Україні рефлексивне. У разі появи проблеми її починають гасити, як пожежу.
«Немає державного стратегування на більш-менш тривалий термін, оскільки влада в Україні звикла жити однієї каденцією. І якщо ситуація триватиме таким чином, то кризи виникатимуть усе частіше», — розповів він. Колишній суддя вважає, що президент України має можливість в умовах війни перезаснувати державний апарат, поклавши в основу ідеї людиноцентризму та верховенства права.
«У такому разі можна буде говорити про кожну окрему реформу: судову, медичну, правоохоронну. Тобто це мають бути тактики. А стратегія — це набір тактик, галузевих реформ», — підсумував він.
Певна річ, масштабні зміни в країні прямо залежать від результатів воєнних дій. Але, хай там як, проблема злочинності залишатиметься актуальною тривалий час, оскільки вилізуть проблеми, що нагромадяться за період розрухи, вважає Олександр Кулик.
«Усе це характерно для територій, які пережили воєнні дії», — підсумував він. Експерт зазначив, що перед ним із колегами сьогодні теж стоїть завдання докладно вивчити питання можливого зростання злочинності в Україні.
Мабуть, ні в кого не викличе сумніву той факт, що безпека громадян прямо залежатиме від ефективної роботи держави. Тимчасом із нинішніми суспільно-економічними підходами зробити це практично неможливо. Єдиним варіантом залишається перезавантаження й акцент на нових смислах, основою яких має стати акцент на благополуччі простої людини.
Олександр Кітраль
