Військову прокуратуру помножили на нуль

06.08.2018

В умовах ведення українськими військовими формуваннями бойових дій на Сході України для підтримання правопорядку у військах чотири роки тому було відновлено діяльність військової прокуратури. Рішення було вимушене і правильне, так як агресивне захоплення російсько-терористичними незаконними військовими формуваннями окремих районів Донбасу призвело до фактичної руйнації там державної системи охорони правопорядку.

Ця система була організована для умов мирного часу і в бойових умовах показала свою повну безпомічність і неспроможність забезпечити правопорядок, особливо у військових формуваннях, що приймали участь в бойових діях. Ще одним провалом була неготовність і неспроможність старої системи правоохоронних органів фіксувати і кваліфіковано розслідувати факти агресії з боку Росії та вчинення воєнних гуманітарних злочинів в районах ведення бойових дій.

Слід визнати, що призначений Головним військовим прокурором А. Матіос внаслідок своєї непрофесійності і незнання особливостей діяльності органів військової юстиції в бойових умовах припустився багатьох організаційних і кадрових помилок, з величезними потугами і лише після «пенделей» зверху врешті решт спромігся організувати цю роботу підлеглих військових прокурорів. Але військова прокуратура запрацювала і, хоча і з потугами, проте виконувала ті функції, для яких була створена.

Об’єднаними з командуванням зусиллями було призупинено вал ухилень від військової служби та інших військових злочинів, посилено правоохоронну роботу у військах. Хоч із запізненням, але почалась фіксація і збір доказів агресії Росії, вчинення в зоні бойових дій міжнародних воєнних гуманітарних злочинів. А головне – військові прокурори отримали певний досвід, набрались знань в розслідуванні військових злочинів.

І ось 23 липня 2018 року Генеральна прокуратура видала Реквієм усім військовим прокуратурам, який дійсно схожий на заупокійну месу!

За вихідним № 11/1/2-300вих.18 у підпорядковані регіональні прокуратури Донецької, Запорізької, Львівської, Миколаївської, Полтавської, Хмельницької областей та м. Києва було направлено пропозиції по утворенню в цих регіональних прокуратурах структурних підрозділів, які будуть здійснювати процесуальне керівництво у кримінальних провадженнях слідчих територіальних підрозділів Державного бюро розслідувань.

Питання процесуального керівництва досудовим розслідуванням військових злочинів пропонується вирішити доволі просто – покласти його не на існуючі нині військові прокуратури, а створити для цього у регіональних прокуратурах відділи з цивільних прокурорів. Для цього по всій Україні пропонується призначити 28 цивільних прокурорів. По 4 особи в містах дислокації регіональних підрозділів ДБР – Києві, Миколаєві, Полтаві, Львові, Хмельницькому, Мелітополі і Краматорську.

Складається враження, що начальник Департаменту кадрової роботи та державної служби Генеральної прокуратури О. Горбань, що підписав цей Реквієм, зовсім відірвався від реалій. По перше, він забувся, що в структурі органів прокуратури України вже існує спеціалізований підрозділ – військова прокуратура, якій зараз саме і займається тією роботою, для виконання якої пропонується створювати ще один новий підрозділ у семі регіональних прокуратурах.

По друге, пропонуючи таку мізерну кількість прокурорів у відділах процесуального керівництва досудовим розслідуванням військових злочинів, він навіть не уявляє навантаження, яке впаде на цих 28 прокурорів.

У 2017 році в Україні було зареєстровано 6043 військових злочини. Це приблизно по 860 на кожний з 7 майбутніх регіональних управлінь ДБР і запропонованих відділів прокуратур по процесуальному керівництву ними. За статистикою до суду направляється близько половини від зареєстрованих злочинів. Це в середньому близько 400 кримінальних проваджень з обвинувальними актами в судах.

Кожне регіональне управляння розповсюджує свою юрисдикцію на 3-4 області. Підсудність кримінальних проваджень визначається за місцем вчинення правопорушення. Прокурорів у цих третіх відділах регіональних прокуратур запропоновано всього по 4, включаючи начальника. На кожного припадає підтримання публічного обвинувачення у судах, розкиданих по 3-4-х областях, приблизно по 100 кримінальних провадженнях по військових правопорушеннях. А для розгляду більшості кримінальних проваджень одного судового дня явно недостатньо. Робочих днів в році всього 250.

Враховуючи, що підтримання публічного обвинувачення у судах – це тільки частина функцій цих відділів процесуального керівництва, є цілком зрозумілим, що ці пропозиції кадрового департаменту Генпрокуратури є звичайним волюнтаризмом. Ці ще не створені відділи, на які пропонується звалити вже існуючий нині величезний обсяг роботи з процесуального керівництва розслідуванням військових злочинів, будуть просто фізично не здатні виконати його. Про будь яку якість роботи говорити вже не доводиться.

А головне питання – що будуть робити близько 600 нинішніх військових прокурорів? Пропозиції із створення в цивільних регіональних прокуратурах відповідних відділів, які мають прийняти на себе ті функції, які зараз виконують військові прокуратури, є чіткім сигналом, що військові прокуратури виявляться не потрібними і будуть ліквідовані.

Чи нові відділи в цивільних регіональних прокуратурах будуть створювати для паралельної роботи з військовими прокуратурами? Для нинішнього керівництва ГПУ створення паралельних дублюючих структур не є чимось новим та дивним. Але ж усьому є межа. Досить плодити зайвих чиновників за кошти платників податків.

Це питання стосується не лише внутрішньої реорганізації прокуратури, але має і економічну сторону. Україна не така багата, щоб так просто розкидатись мільйонами коштів платників податків, які вже були витрачені на відновлення діяльності військових прокуратур протягом 4-х років.

Нині в Україні діє 30 місцевих військових прокуратур, які дислоковані в місцях розташування основних військових формувань. Це – обладнані приміщення, засоби зв’язку, оргтехніка, транспорт, зброя та інші недешеві матеріальні засоби. Лише шість з військових прокуратур дислоковані в місцях майбутнього розташування територіальних підрозділів ДБР і їх, теоретично, можна було би використати для розташування підрозділів регіональних прокуратур, що планується створити.

Проте, це лише теоретично. Згідно абзацу 3 частини 2 статті 85 чинного Закону України «Про прокуратуру» військові прокуратури забезпечені охороною, транспортом та засобами зв’язку (у тому числі спеціальними), засобами індивідуального захисту, вогнепальною зброєю, іншим необхідним майном за рахунок Міністерства оборони України. Тобто, це майно належить Міністерству оборони і просто так не може бути передано цивільній прокуратурі.

А решта 24 нині діючі військових прокуратури, що дислоковані в інших містах, підлягають розформуванню за непотрібністю? І це після того, як на їх створення, обладнання і утримання було за минулі 4 роки витрачено мільйони коштів платників податків? За чий рахунок це марнотратство?

Вважається доцільним підійти до цього питання по державницькі, по господарські. В тих частинах службових приміщень нині працюючих військових прокуратур, які будуть вивільнені при неминучому скороченні чисельності їх кадрів, доцільно розташувати підрозділи ДБР по розслідуванню злочинів у військових формуваннях. За рахунок частини тих кадрів, які будуть підлягати скороченню у військових прокуратурах, можна було би після проведення конкурсів, передбачених Законом України «Про Державне бюро розслідувань», укомплектувати підрозділи ДБР по військових досудових розслідуваннях.

А процесуальне керівництво у цих кримінальних провадженнях могли би здійснювати ті військові прокуратури, які вже існують. Оптимізувати їх структуру і кількість працівників значно економніше, ніж ліквідувати те, що вже є, і одночасно створювати нові структури.

Тим самим можна було би оперативно, без зайвої тяганини, неминучої при вирішенні питань з приміщеннями, їх ремонтом і облаштуванням, укомплектувати підрозділи ДБР по військових розслідуваннях кадрами, які мають і певний рівень освіти, і досвід розслідування правопорушень у військовій сфері.

Головна цінність любої державної структури, особливо такої, як військова прокуратура – кваліфіковані кадри. Погоджуюсь з тими, хто скаже, що значна частина нинішніх військових прокурорів не мають достатньої кваліфікації в галузі військової юстиції. Особливо керівники на чолі з А. Матіосом і та маса «кадрового сміття», яку вони привели з собою.

Але серед 600 нині діючих військових прокурорів є значна частина справжніх фахівців, що мають спеціальну освіту, досвід роботи у військах. А. Матіос фактично заблокував можливість участі фахівців з військової прокуратури в конкурсах на зайняття посад в Державному бюро розслідувань.

Враховуючи, що розслідування військових злочинів покладене саме на ДБР, ці фахівці допомогли би налагодити роботу ДБР в цьому напрямку. Але особисті дріб’язкові образи А. Матіоса, його апломб і непомірні амбіції стали на перешкоді. На його думку краще хай держава витрачає кошти платників податків на підготовку з нуля новонабраних працівників ДБР, ніж поділитись вже підготовленими фахівцями.

Зараз вже керівництвом Генеральної прокуратури закладається міна під подальше існування військової прокуратури. Чому А. Матіос, якій сам є одним з керівників ГПУ, мовчить? Адже створення паралельних за функціоналом військовій прокуратурі структур в цивільних регіональних прокуратурах означає, що скоро може постати питання про доцільність існування військових прокуратур взагалі. І тоді більшість нинішніх військових прокурорів взагалі залишаться нікому не потрібними.   

Чи не економніше для України дати копняка нефаховим керівникам та їх поплічникам, саме їх скоротити, відсіяти і залишити справжніх фахівців військової юстиції зі спеціальною освітою і досвідом роботи у військах!

Анатолій Маркевич

Джерело

Остання Публіцистика

Нас підтримали

Підтримати альманах "Антидот"