Військова прокуратура бойкотує ДБР
17.04.2018
На таку сумну думку наштовхнуло ознайомлення зі списком кандидатів на посаду керівника Третього управління організації досудових розслідувань(з розслідування військових злочинів) Державного бюро розслідувань, саме яке мало би перейняти на себе організацію боротьби із злочинами у військових формуваннях.
До 20.11.2017 року цим займалась військова прокуратура. Щоправда, робила це не дуже якісно, так як її керівники обрали для себе інші пріоритети і правопорядок у військах їх не дуже бентежив. Були сподівання, що із створенням Державного бюро розслідувань саме керівник цього Управління з розслідування військових злочинів мав би виправити допущені непрофесійним і надто політизованим керівництвом військової прокуратури помилки в організації роботи по охороні правопорядку у військах та упередженню вчинення військових злочинів. Але, не судилось.
Спрацювало старе правило – кадри вирішують усе. В Україні немає інших фахівців, які відповідали би кваліфікаційним вимогам по посаді керівника Управління з розслідування військових злочинів, крім тих, що працювали або працюють у військовій прокуратурі. Тільки там можна отримати досвід організації та здійснення досудового розслідування військових злочинів, в тому числі складних, багатоепізодних; знання та застосування методик здійснення досудового розслідування військових злочинів.
Цілком логічним було би очікувати, що нинішні військові прокурори мали би скласти основну конкуренцію в конкурсі на посаду керівника Управління з розслідування військових злочинів. Крім того, після позбавлення органів прокуратури права проведення досудового розслідування і початку роботи Державного бюро розслідувань нинішню військову прокуратуру щонайменше чекає дуже значне скорочення, чого нинішні військові прокурори не можуть не розуміти.
Якщо в чинному нині законодавстві нічого не зміниться, а до керівництва прокуратурою в Україні прийдуть не політики-популісти, а справжні юристи, за військовою прокуратурою залишиться, як основна функція, процесуальне керівництво досудовим розслідуванням військових злочинів. Тому їй доведеться реорганізуватись відповідно до структури тих підрозділів ДБР, які будуть займатись цими розслідуваннями. А ці підрозділи будуть розташовані лише у 7 містах перебування Територіальних управлінь ДБР – Києві, Миколаєві, Полтаві, Львові, Хмельницькому, Мелітополі і Краматорську. В кожному з цих Територіальних управлінь заплановано створити по одному відділу з розслідування військових злочинів у складі начальника, його заступника і 7 слідчих.
Перш за все, виникає питання доцільності існування регіональних військових прокуратур. Наприклад, у Львові буде створене Територіальне управління ДБР, в якому передбачено відділ з розслідування військових злочинів у складі 9 осіб. Скільки потрібно військових прокурорів, щоб забезпечити процесуальне керівництво ними? Уявляється, що 4-6 осіб виявиться цілком достатньо. На забезпечення виконання інших прокурорських функцій ще 3-4 прокурора. Стільки ж потрібно в м. Хмельницькому.
Зараз у Львові розташовані дві військові прокуратури – регіональна, яка налічує близько 50 працівників, і гарнізонна ще з приблизно з 15 прокурорами. Звичайно, тримати таку кількість працівників прокуратури на 9 слідчих у Львові і 9 – в Хмельницькому, ніхто не буде. Тим більше, в Хмельницькому є своя військова прокуратура гарнізону, з якої, в найкращому варіанті, буде залишено 7-10 військових прокурорів.
Тому у всьому нинішньому Західному регіоні з часом може залишитися всього дві місцеві військові прокуратури – у Львові і Хмельницькому. Нині існуючі військові прокуратури Луцького, Івано-Франківського, Ужгородського, Рівненського, Чернівецького і Тернопільського гарнізонів при нинішньому стані законодавства, на превеликий жаль, можуть стати просто непотрібними і тому постане питання про доцільність їх існування. Потреби в регіональній прокуратурі просто не буде.
Ще гірше ситуація з військовою прокуратурою Південного регіону. В Одесі, де розташовані регіональна і гарнізонна військові прокуратури, взагалі не планується розгортання Територіального управління ДБР, яке могло би забезпечити їх роботою. Воно буде розташоване в Миколаєві, де і залишиться невеличка військова прокуратура з 7-10 осіб на базі нинішньої військової прокуратури Миколаївського гарнізону. На базі військової прокуратури Запорізького гарнізону буде створена така сама невеличка місцева військова прокуратура у Мелітополі по місцю розташування Територіального управління ДБР. А регіональна і гарнізонна військові прокуратури в Одесі, уви, залишаться без роботи, як і військові прокуратури Дніпропетровського, Криворізького, Білгород-Дністровського, Херсонського і Кіровоградського гарнізонів.
Для київських військових прокурорів ситуація просто катастрофічна. В Києві буде розташовано центральний апарат ДБР, а процесуальне керівництво роботою 3-го Управління – буде здійснювати головна військова прокуратура. Враховуючи, що це Управління ДБР з розслідування військових злочинів планується у кількості всього 38 слідчих, ¾ від нинішньої кількісті військових прокурорів головної військової прокуратури, а це близько 100 працівників, просто не буде що робити і їм доведеться шукати собі нові місця.
У територіальному управлінні ДБР в м. Києві заплановано відділ з розслідування військових злочинів всього з 9 осіб. А зараз в Києві дислоковано, крім головної військової прокуратури, ще 3 військових прокуратури – регіональна(близько 50 осіб), місцеві Київського і Дарницького гарнізонів(разом близько 30 працівників). Звичайно, що близько 80 військових прокурорів на 9 слідчих – це занадто. З трьох військових прокуратур може бути залишено одну невеличку на 7-10 прокурорів.
Із нинішніх близько 600 працівників військових прокуратур приблизно 130 слідчих вже практично непотрібні, так як півроку вони позбавлені права відкривати нові кримінальні провадження, працюють лише за тими, що були у військовій прокуратурі на 20.11.20187 року. Більша їх частина вже мала би бути скорочена, як і значна частина прокурорських працівників у зв’язку із суттєвим скороченням функцій та повноважень прокуратури.
З точки зору економіки уявляється, що це є марнотратством у державному масштабі. 2014-го року тільки відновили роботу військових прокуратур, за 4 роки затратили на її утримання сотні мільйонів наших з вами податків, виділили і облаштували їм приміщення для роботи, обладнання, будь як укомплектували їх. Може і не найкращими кадрами, але серед тих 600 нинішніх військових прокурорів можна було би без великих проблем обрати кілька десятків найкращих професіоналів, які могли би стати кістяком підрозділів ДБР з розслідування військових злочинів.
А головне, може бути зруйнована правоохоронна структура, яка максимально наближена до військово-адміністративного поділу України, структури органів військового управління держави. Пропозиції, як максимально її зберегти, були, але до них, на жаль, ні керівники держави, ні законодавці поки що не дослухались.
Вже півроку після позбавлення військової прокуратури права досудового розслідування розслідувати злочини у військах просто нікому. Військова прокуратура не може, так як законом позбавлена права робити це. Поліція лише робить вигляд, що їх розслідує, так як за законом це взагалі не її підслідність і слідчі поліції не навчені розслідувати військові злочини.
Страждає від цього, насамперед, військова дисципліна і правопорядок у військах, а в кінцевому результаті – обороноздатність держави. В нинішніх напружених умовах можливої ескалації військового конфлікту це є просто неприпустимим. Саме тому в першу чергу військові формування потребують найскорішого початку роботи ДБР, яка одна має законні повноваження розслідувати військові злочини.
Але не це є пріоритетом для керівника військової прокуратури, який став в позу ображеної дитини і «сам не ам, і другим не дам». Для цього використовується потужний важіль – укладені військовими прокурорами контракти на проходження військової служби. Усі вони попереджені, щоб навіть не намагались пробувати розірвати контракт достроково – згоди на це керівника не буде. За цієї умови працівникам військової прокуратури просто немає сенсу приймати участь у конкурсі в ДБР.
Навіть якщо вони виграють конкурс – головний військовий прокурор відмовиться достроково розривати з ними контракт на військову службу. Та й ще можливі неприємності по службі за «зраду інтересів керівника».
Чого було би простіше – дозволити кращим фахівцям військової прокуратури прийняти участь в конкурсах на посади в ДБР, а тих, хто успішно пройде конкурс, спокійно звільнити за скороченням. Враховуючи скорочення конституційних функцій прокуратури таке скорочення штатів є неминучим. Але керівництво військової прокуратури навмисно гальмує процес скорочення, щоб позбавити своїх підлеглих можливості і бажання спробувати свої сили на конкурсах в ДБР, а головне – нашкодити керівнику ДБР позбавленням його можливості отримати в свою структуру професійних фахівців, здатних організувати роботу з розслідування військових злочинів.
Після скорочення функцій прокуратури частина нинішніх військових прокурорів просто не має ніякої конкретної законної роботи. Незважаючи на це вони продовжують утримуватись за кошти платників податків. Щоб хоч чимось їх зайняти, керівником військової прокуратури знову дана команда займатись виконанням чужої роботи. Переважно участю у затриманні дрібних цивільних хабарників, хоча це взагалі не відноситься до підвідомчості військової прокуратури. Не гребують ні головами сільрад, ні інспекторами рибоохорони, добрались навіть до директора психоневрологічного медичного закладу.
Не забуває головний військовий прокурор і про особисте. Значна група працівників військової прокуратури Київського гарнізону задіяна проти конкурентів його дружини у бізнесі щодо зернотрейдерства та експорту зернових.
Так як органи прокуратури законом позбавлені права проводити досудове розслідування, військові прокурори є на цих затриманнях фактично помічниками працівників поліції або СБУ, які і документують ці дії. Проте, фото з розкладками вилучених купюр і обов’язковою спиною з надписом на одягу «військова прокуратура» вони публікують перші, привласнивши собі усі лаври, хоча насправді є лише присутніми при затриманні.
Перші результати оголошеного конкурсу на зайняття керівних посад у центральному апараті ДБР показали, що конкурс на посаду керівника Управління з розслідування військових злочинів можна вважати проваленим вже зараз.
Бажання позмагатись за посаду керівника Управління з розслідування військових злочинів виявили усього 14 осіб! Для порівняння: в конкурсі на посаду начальника 1-го управління досудових розслідувань(злочинів у сфері службової діяльності та корупції) документи подало 78 бажаючих, на посаду начальника 2-го управління досудових розслідувань(злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) – 72 особи.
Половина кандидатів на посаду керівника Управління з розслідування військових злочинів є ще кандидатами на інші керівні посади в ДБР. Так би мовити, поставили в рулетці на кілька номерів, може якійсь випаде. Для них посада керівника Управління з розслідування військових злочинів не основна мета, а «запасний аеродром», якщо не буде перспектив позмагатись за іншу посаду.
А самим дивним є те, що серед тих 14 бажаючих позмагатись за посаду керівника Управління з розслідування військових злочинів лише один є працівником військової прокуратури – Максим Борчаковський. Ще про одного – Артема Бугайця, можна сказати, що він має досвід розслідування військових злочинів, щоправда, невеличкий. Пару років, у 2014-2016 роках, він працював у військовій прокуратурі. Проте, вважаючи той негатив, який прийшов за ним з часів його роботи до цього в прокуратурі м. Комсомольська Полтавської області, про що легко знайти інформацію в Інтернеті, а також те, що його переміщення в прокуратурі дивним чином співпадають з переміщеннями такої одіозної особи, як колишній військовий прокурор сил АТО К. Кулик, цю кандидатуру навряд чи можна розцінювати, як справжнього фахівця військової юстиції.
Крім вищеозначених двох осіб, щодо інших намагання відшукати їх будь який зв’язок з розслідуванням військових злочинів, що є обов’язковою кваліфікаційною вимогою по цій посаді, жодного результату не дали.
Це тільки початок конкурсу. Попереду ще тестування, перевірки, співбесіди. Скільки з цих 14 кандидатів залишиться, можна лише гадати. Але певні висновки можна робити вже зараз.
В Україні є багато досвідчених і грамотних фахівців військової юстиції, які мають достатні знання і досвід, щоб очолити 3-те Управління ДБР з розслідування військових злочинів, належно організувати роботу по боротьбі із злочинністю у військах.
Проте, навіть при реальній перспективі суттєвого скорочення нинішні військові прокурори фактично проігнорували конкурс в ДБР. Проте, зробили так не по своїй вині, а вимушено.
Основна причина цього вбачається у відвертому саботуванні роботи по становленню цього нового органу з боку керівників військової прокуратури. Головний військовий прокурор А. Матіос, програвши в конкурсі за посаду директора ДБР, яку він вже вважав своєю, вирішив таким чином помститися, заблокувавши можливість переходу фахівців з військової прокуратури в ДБР. Це приклад, як один чиновник може перешкоджати реформі правоохоронних органів в Україні. Прикро, що при цьому особисте поставлене вище, ніж інтереси держави, інтереси обороноздатності країни, а зведення особистих рахунків А. Матіоса до Р. Труби відбувається за державні кошти, тобто кошти платників податків.
Анатолій Маркевич
