Вхід заборонено! Депутати ховають місця несвободи від громадськості
03.05.2019
23 квітня 2019 року Народні депутати України Геращенко І.О., Іонова М.В. Карпунцова В.В. внесли на розгляд до ВР України проект закону № 10243 “Про внесення змін до статті 24 Кримінально-виконавчого кодексу України (щодо удосконалення порядку відвідування установ виконання покарань)”.
Стаття 24 Кримінально-виконавчого кодексу України наразі включає перелік осіб, які мають право без спеціального дозволу (акредитації) в будь-який час безперешкодно відвідувати установи виконання покарань (надалі – УВП) для здійснення контролю та проведення перевірок (за бажанням – у супроводі до трьох медичних працівників для медичного огляду засуджених та до двох представників засобів масової інформації). Серед осіб, які мають право доступу до установ, зокрема, зазначаються
1) Помічники-консультанти депутатів Верховної Ради України;
2) Депутати Верховної Ради Автономної Республіки Кримі та місцевих рад;
3) Члени громадських рад при центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, та його територіальних підрозділах
Право відвідувати УВП для згаданих категорій осіб мало велике значення у роботі правозахисників. Не маючи самостійного доступу до таких установ, представники громадського сектору, відвідували їх за сприяння згаданих осіб. Моніторингові візити здійснювалися з метою захисту прав та свобод засуджених, дослідження умов тримання під вартою, запобіганню катуванню та іншому нелюдському поводженню. Завдяки діяльності правозахисників було поширено інформацію про випадки побиття в колоніях (з останніх віипадків – Бердянська ВК № 77) та неналежні умови утримування (наприклад, у Жовтоводській вК № 26), а також зафіксовано неналежне лікування засуджених (наприклад, у Бучанській ВК № 85). Завдяки візитам було врятовано десятки життів та зупинено сотні правопорушень. У подальшому наявність таких злочинних дій було зафіксовано у рішеннях Європейського суду з прав людини, який визнав порушення Статті 2, 3, 5 Конвенції.
Депутати Верховної Ради України, що внесли проект закону № 10243, намагаються позбавити праавозахисників права доступу до установ виконання покарань, а засуджених – надії на справедливість.
Відповідно до тексту згаданого проекту закону, помічники-консультанти Народних депутатів України, а також депутати місцевих рад позбавляються права доступу до установ виконання покарань. Також виключається й положення про можливість такого доступу для громадських рад при кримінально-виконавчій службі, метою роботи яких був саме моніторинг колонії представниками громадського сектору на території певного регіону.
Показово, що перелік осіб, який залишиться у статті після змін, є дуже коротким. У нього входять представники органів державної влади, які практично завжди, стоять на боці системи та високопосадовці, що не будуть систематично відвідувати установи виконання покарань (наприклад, Президент України). Щодо можливості відвідувати колонії представникам Уповноваженого, то на це має право сам Уповноважений Верховної Ради України з прав людини та його регіональні представники (не більше двох у кожній області). Цього явно недостатньо для моніторингу ситуації.
У пояснювальній записці до законопроекту вказується, що таке обмеження вводиться через отримання посвідчень помічників-консультантів депутатів особами з “кримінальним минулим” та особами, які діють “в приватних інтересах окремих осіб”. Хоча, безсумнівно, такі випадки і могли мати місце, однак вони скоріше були виключеннями із правил. Доцільніше було б змінити вимоги до помічників-консультантів, вказавши, що вони не мають бути судимими на момент отримання посвідчення. Це було б найбільш ефективним вирішенням проблеми, адже крім доступу до колоній, помічники народних депутатів України мають ще ряд прав, які, можливо (в деяких випадках), вони реалізують в “інтересах приватних осіб”.
Тому ми сумніваємося, що зміни до Статті 24 КВК України змінюються з метою захисту суспільних прав. Навпаки, це робиться з метою:
1) Унеможливлення доступу громадського сектору до УВП;
2) Запобігання фіксуванню та висвітленню порушень прав засуджених журналістами;
3) Запобігання поданню скарг до національних інстанцій та ЄСПЛ щодо неналежних умов тримання під вартою, неналежного лікування, катування чи жорстокого поводження.
Пенітенціарна система України стає закритою. І закривають її – наші любі депутати.
Ганна Овдієнко
