Ваша честь. Судді, які виносять гучні рішення епохи Зеленського
21.04.2020
Через недолугу судову реформу ми не отримали перезавантаження судової влади і оновлення – навпаки, попередня влада робила все, щоб судді залежали тільки від неї”.
Так Володимир Зеленський обурювався у вересні минулого року і говорив про необхідність “рішучих заходів”.
З того часу з-під пера українських суддів вийшло не одне гучне рішення, яке прозвучало в унісон з обіцянками нинішньої влади чи її прибічників. Підписи під деякими з цих рішень змушують сумніватись у бажанні Зеленського щотижнево позбавляти негідників суддівських мантій, яким він грозився.
“Українська правда” зібрала кількох яскравих представників, які у різні часи виносили сумнівні рішення, але раз за разом все одно лишались на посаді.
Цей перелік невичерпний і доволі суб’єктивний. Він має на меті не стільки звинуватити суддів у політизованості, скільки продемонструвати, як українська Феміда підлаштовується під контекст.
Не потребує представлення. Суддя Сергій Вовк
Гучні та неоднозначні рішення за часів Зеленського:
-Домашній арешт ексдепутатки Тетяни Чорновол, підозрюваної у підпалі офісу “Партії регіонів” у часи Майдану та вбивстві людини, яка загинула у задимленому приміщенні. ДБР стверджує, що саме ця пожежа нібито стала приводом для насильства з боку правоохоронців.
-Арешти підозрюваних у вбивстві журналіста Павла Шеремета, двоє з яких були взяті під варту, одна – відправлена під домашній арешт. Позиція захисту не була врахована навіть у такому проханні, як перенесення засідання з ночі на ранок.
-Справа про захист честі і гідності Андрія Портнова і відшкодування йому 7 мільйонів гривень з бюджету.
-Зняття арешту із понад 400 об’єктів нерухомості фірми, пов’язаної з олігархом Ігорем Коломойським.
Як Вовк став одним із найвідоміших суддів України
Завдяки розташуванню в районі, де сидить більша частина української влади, саме під юрисдикцію Печерського райсуду Києва потрапляє більшість найгучніших справ.
Суд став уособленням української судової несправедливості. А суддя Сергій Вовк – одним із найбільш одіозних в країні.
За 14 років роботи він встиг ухвалити багато цікавих рішень. Наприклад, забороняв поширювати будь-яку недобросовісну рекламу про діяльність тодішньої прем’єрки Юлії Тимошенко.
Або визнавав, що міський голова Києва Леонід Черновецький протиправно рік не проводив особистий прийом громадян. Це відбулось просто перед позачерговими виборами, на яких меру опонував Олександр Турчинов з партії Тимошенко.
Та найвідоміша справа судді, яку асоціювали саме з його ім’ям, стосувалась Юрія Луценка. Його, у статусі ще ексміністра внутрішніх справ, на початку 2012 року Вовк засудив до 4 років в’язниці за нібито перевищення службових повноважень і розтрату держкоштів.
У справі було кілька епізодів: з водієм Луценка, якого оформили в департамент оперативної служби, дали квартиру і зарахували цивільний стаж як міліцейського, та зі святкуванням Дня міліції.
Менш ніж за півроку ЄСПЛ визнав арешт Луценка незаконним. За рік президент Віктор Янукович помилував свого опонента, і той вийшов на волю. А вже після перемоги Революції гідності суд реабілітував політика, скасувавши обвинувальний вирок.
При цьому, попри неоднозначну репутацію і сумнівні рішення, сам Вовк так і залишається з мантією, яку отримав ще 2006 року. Він перетворився на символ тих суддів, яких не здатна похитнути зміна влади.
Час від часу до Вовка виникали претензії з боку правоохоронців. Щоправда, пізніше вони ніби танули і йшли в забуття.
З 2009 року і донині: спроби правоохоронців “спіймати” Вовка
У червні 2009 року прокуратура почала розслідування двох можливих неправосудних рішень Вовка. Однак вже за кілька місяців він через суд скасував постанову про відкриття справи.
У 2010 році потерпіла від одного з рішень Вовка – він виселив жінку з квартири – написала скаргу до Вищої ради юстиції.
Тоді перевірку дій судді проводив один із членів ВРЮ, який дійшов висновку, що скарга безпідставна. Цим членом ВРЮ був Андрій Портнов, який пізніше опікуватиметься юридичним супроводом Адміністрації президента Віктора Януковича. З його легкої руки Вовк уникнув проблем.
Але під кінець 2011 року, за півроку до того, як була визначена доля Юрія Луценка, Генпрокуратура згадала про справу щодо неправосудних рішень і почала її ворушити.
Вже після винесення вироку для опозиціонера справа проти Вовка була поновлена судом. Боротись за її закриття далі одіозний служитель Феміди не став. Однак потім вона знов “загубилась”, принаймні жодних публічних слідчих дій у справі не було.
Відтоді про проблеми судді із законом було не чути. Вони знову з’явились після Революції гідності. Вовку оголосили підозру в ухваленні завідомо неправосудного рішення, яке теж стосувалось майнової суперечки.
Фабула справи дещо нагадує старі претензії, однак потерпіла була вже інша. У 2014 році Вовк позбавив громадянку квартири та автівки. Жінка постфактум дізналась про те, що її майно тепер належить знайомому. Коли вона пішла оскаржувати рішення, чоловік, який переоформив авто і житло на себе, відмовився від своїх вимог.
Через підозру у неправосудному рішенні Сергія Вовка кілька разів відстороняли від посади. Він все одно повертався до роботи.
Зрештою у січні цього року колеги визнали суддю невинуватим. Вовка повністю виправдав Вишгородський районний суд Київської області – “за недоведеністю вчинення злочину”.
Наразі вирок ще не набув чинності, адже прокуратура оскаржила його.
Однак це не єдина післямайданна справа Вовка. Після втечі Віктора Януковича ГПУ знову взялась розслідувати ті ж самі рішення, що й у далекому 2009 році. Вони були дещо схожі одне на одне – стосувались видачі землі у приватні руки.
Так, у 2007 році Вовк дозволив оформити на 56 громадян ділянку в історичному центрі Одеси площею 6,7 га. А в 2008 році суддя наказав зареєструвати за житлово-будівельним кооперативом 0,7 га у Харківській області.
Судячи з судового реєстру, зрушень у цій справі не було вже 3,5 роки, а про наміри правоохоронців притягти Вовка до відповідальності знову не чути.
У 2015 році заступник генерального прокурора Олексій Баганець також розповідав ЗМІ, що стосовно Вовка розпочали провадження за скасування арешту з коштів колишнього міністра АПК Миколи Присяжнюка. Але з того часу жодних новин про це розслідування не було, в реєстрі судових рішень знайти його сліди, як-то дозволи на доступ до документів, не вдалось.
“Денаціоналізація” “Привату” і відродження “Сватів”
Минув рік, як Україна дізналась про одне з найбільш резонансних судових рішень за останній час. Окружний адміністративний суд Києва визнав незаконною націоналізацію Приватбанку.
Окружний адмінсуд – автор багатьох скандальних рішень. Як і у випадку з Печерським, так розпорядилась доля – саме ОАСК має повноваження розглядати столичні адміністративні справи, тобто ті, де учасником є влада.
Ще одне рішення, яке вийшло з під пера ОАСКу і здійняло чималий галас, скасувало заборону на в’їзд в Україну російського актора Федора Добронравова. Тим же рішенням було анульовано заборону на показ деяких фільмів за участі артиста, зокрема серіалу “Свати”, знятого студією “Квартал 95”.
Ці рішення з’явились до того, як Володимир Зеленський остаточно переміг: “Свати” – за 4 дні до першого туру виборів, а Приватбанк – за три дні до другого. Однак, здавалось, вони ознаменували прийдешню зміну влади.
Крім того, як з’ясували журналісти, офіційний уповноважений представник кандидата Зеленського допоміг Добронравову здобути перемогу у суді.
До слова, як показало пізніше розслідування, що велось проти суддів ОАСКу, вони зовсім не схожі на чиїхось маріонеток, а скоріше самі вершать чужі долі, користуючись владою.
Але гучне викриття швидко втратило суспільну увагу і зійшло нанівець – через встановлені судом рамки правоохоронці були змушені поспіхом завершувати розслідування.
А судді хто?
Рішення у справі Приватбанку ухвалила колегія суддів з Ігора Качури (головуючий), Володимира Келеберди та Віталія Амельохіна.
Активісти та журналісти одразу звернули увагу на те, що доброчесність “банківської трійки” викликає сумніви. Зокрема йшлося про непрозорість їхніх статків, підозру щодо фіктивного розлучення для приховування майна та приватизацію службової квартири.
Найбільш відомий у трійці – Володимир Келеберда – підписав і друге рішення, стосовно актора Добронравова. Його кар’єрні перипетії варті окремої уваги.
Рішення в часи попередніх режимів
За часів Віктора Ющенка Келеберда кинув йому виклик, ставши на бік Юлії Тимошенко у конфлікті президента з прем’єркою. Тоді два гучних скандали супроводжувало ім’я Келеберди.
Коли Тимошенко намагалась замінити голову Фонду держмайна “своїм” депутатом Андрієм Портновим, а Ющенко блокував це призначення, суддя зупинив дію указу президента.
Коли глава держави оголосив дострокові вибори, Келеберда знову отримав позов від блоку Тимошенко і знову призупинив рішення Ющенка.
У часи Віктора Януковича Келеберда виключив зі списку пам’ятників архітектури будівлю Гостинного двору у Києві, а ділянку віддав під будівництво. За скасування цього рішення потім довго боролись активісти і місцева влада.
Крім того, суддя заборонив проводити мітинги біля історичної будівлі.
У часи Петра Порошенка Келеберда з’явився зокрема в економічній суперечці. Він блокував призначення переможця конкурсу на посаду глави НЕК “Укренерго” Сергія Зуєва. Чоловік пізніше заявляв, що війну проти нього вів народний депутат від фракції БПП і один з найближчих соратників президента Ігор Кононенко.
Інші справи: Цемах і “беркутівці” на волі, неосудний Портнов
За час своєї каденції Володимир Зеленський встиг провести три великих обміни в’язнями: один із Росією та два – з бойовиками.
Але деякі кроки, на які для цього пішла українська влада, викликали суперечки в суспільстві.
Так, під новорічний обмін із сепаратистами були звільнені бійці “Беркуту”, обвинувачені у вбивствах на Майдані. Суд над ними вже тривав, але тепер він приречений бути заочним і затягнутись на довгі роки.
5 вересня суд відпустив бойовика Володимира Цемаха, свідка у справі збиття малазійського літака МН-17. Він поїхав за обміном у Росію. Чоловіка звільнили під особисте зобов’язання – простіше кажучи, під обіцянку не тікати.
Обидва рішення незвичні, як для підозрюваних у роботі на “ДНР” та обвинувачених у вбивствах. То ж, ймовірно, передусім це була саме політична доцільність.
В обох “трійках” були судді, які мають у портфоліо типові “майданівські справи”. Це Юрій Слива (головував у Цемаха) і Віктор Габрієль (входив до колегії щодо “беркутівців”).
Попередні їхні справи стосувались позбавлення водійських прав учасників “Автомайдану”. Водіям закидали, що вони не зупинились на вимогу ДАІшника 29 грудня 2013 року, в день поїздки “Автомайдану” до резиденції президента Януковича в Межигір’ї. Автолюбителі намагалися оскаржити помсту влади, але Слива і Габрієль їм відмовили.
Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у 2017 році навіть дійшла висновку, що Слива дійсно допустив порушення і не розглянув справу як слід. Однак строки для його покарання вже спливли.
ВРП побачила деякі порушення і в Габрієля, але підстав притягати його до відповідальності не знайшли.
Такі справи про “невиконання водіями вимог про зупинку” у кінці 2013 року розглядали багато київських суддів, нерозбірливо караючи протестувальників. Розглядала її і Оксана Голуб із Шевченківського райсуду столиці. І теж покарала.
Нещодавно суддя ухвалила гучне рішення, але сама, як це часто буває, залишилась у тіні. Вона відмовилась продовжувати терміни розслідування у справі щодо Андрія Портнова, який погрожував прокурору. Ці погрози ексзаступник голови Адміністрації Януковича сам публічно визнавав і навіть вихвалявся ними.
Але суддя не побачила переконливих аргументів, зокрема, на користь того, що додаткові докази, які збере слідчий, зможуть бути підставою для підозри.
Суд над усіма судами. Розгін Ради
Після перемоги на президентських виборах Володимир Зеленський розпустив Верховну Раду. Рішення було суперечливим, і опоненти нового президента пішли до Конституційного Суду.
Там керівництво парламенту доводило, що коаліція існує, а підстави розганяти Раду – ні.
Зрештою, КС зупинився десь посередині, але не став йти проти президента. Суд зазначив, що конфлікт не має правового вирішення, але позачергові вибори зможуть його розв’язати.
На Конституційний Суд завжди припадають найскладніші процеси. А от його склад не завжди відповідає вимогам часу.
Серед суддів, які схвалили одне з перших рішень Зеленського, були 3 “старожили”, які поставили підписи ще під “конституційною реформою” Віктора Януковича і відкрили шлях для посилення президентських повноважень. Це Наталя Шаптала, Михайло Гультай та Михайло Запорожець.
Ба більше, одна з тих трьох, Шаптала, очолила суд просто перед інавгурацією Володимира Зеленського, коли ходили чутки, що процедура може бути зірвана через дострокове звільнення голови КС.
“Судді Януковича” – зовсім не особливість режиму Зеленського. Їх не змінював і Петро Порошенко. Але частина з них стали фігурантами справи про узурпацію влади, відкритої після Майдану, і балансували між незалежністю і кримінальним переслідуванням.
А 5-тий президент тим часом проводив через них свої зміни до Конституції, які стосувались судової системи чи децентралізації зі “спецрежимом” для Донбасу.
Нині всі троє суддів уже звільнені, але не через політичну волю, а у зв’язку зі спливом їхніх повноважень. За законом, судді КС у відставці довічно утримуються за державний кошт – їм платять половину від зарплати колег, які ще працюють. Сума залежить від стажу, але мінімум – це 78 тисяч гривень.
***
Безумовно, неоднозначні рішення можна відшукати в біографії чи не всіх столичних суддів. І вони не є підставою автоматично сумніватись у кожному наступному рішенні.
Але українські чиновники часто користуються плодами безпринципності деяких вершителів правосуддя. Іноді рішення “спускають” згори, іноді їх пишуть під настрій нової влади. Але можновладцям не варто забувати, що відсутність результатів, яка стає їм у нагоді сьогодні, завтра може обернутись проти них.
Соня Лукашова
