Уже п’ять років в Україні реформують поліцію, але стає тільки гірше
15.06.2020
В травні суд заарештував двох поліцейських із міста Кагарлик Київської області. Їх підозрюють у тому, що вони катували і ґвалтували місцеву жительку. Це не перший такий інцидент із поліцією за той час, що її реформують. Серед гучних справ: вбивство п’ятирічного Кирила Тлявова в Переяславі-Хмельницькому, вбивство місцевого жителя в місті Криве Озеро – у них підозрюють поліцейських. Правозахисники кажуть, що історій про тортури і знущання в поліції набагато більше, просто не завжди вони стають публічними. Що не так з українською поліцією й чому її так і не вдалося реформувати.
Як формувалася нова поліція
У червні 2013 року в містечку Врадіївка в Миколаївській області троє чоловіків побили і зґвалтували місцеву жительку Ірину Крашкову. Двоє з них – капітан місцевого райвідділу міліції і старший лейтенант, третій – місцевий таксист. Суд відмовився заарештувати міліціонерів і того ж дня мешканці Врадіївки вийшли протестувати. Вони закидали райвідділ камінням і вимагали справедливого покарання. Після бунту міліціонерів узяли під варту, а в міліції Миколаївської області почалися серйозні чистки. Якоюсь мірою події у Врадіївці стали зламом в українському суспільстві, яке втомилося від корупції й міліцейського свавілля. Схожі мітинги відбулися в багатьох містах України, а соцопитування показали, що міліції довіряють заледве понад 1% громадян.
Після Євромайдану в Україні повністю змінився уряд, насамперед заговорили про реформу міністерства внутрішніх справ. Наприкінці 2014 року Кабінет міністрів призначив першою заступницею міністра внутрішніх справ Еку Згуладзе. Вона сім років працювала в грузинському МВС за часів президентства Міхеїла Саакашвілі. В українському уряді тоді взагалі був період експатів – країна хотіла переймати досвід своїх успішних сусідів, наприклад, Грузії. Ситуації в Грузії й Україні були схожі – до «Революції троянд» у 2003 році, поліція була корумпована, їй не довіряли в суспільстві. Після реформи ситуація кардинально покращилася, хоча правозахисники продовжували повідомляти і про тортури, і про корупцію.
За прикладом Грузії, українська реформа мала відбуватися в кілька етапів. У 2015 році парламент ухвалив закон «Про Національну поліцію», за яким в Україні замість міліції з’явився новий орган. Його очолила грузинка Хатія Деканоїдзе, яка п’ять років була ректоркою поліцейської академії в Грузії. У тому ж році запрацювала патрульна поліція. Готувати майбутніх поліцейських приїжджали інструктори зі США. У 2017 році патрульній поліції довіряло 53% людей – такого високого показника в правоохоронних органів не було ніколи. Але вже наступного року ця цифра впала майже на 20%. Почастішали випадки, коли патрульні не реагували на виклик, стало відомо про нові корупційні скандали. «Я досі дуже переживаю за патрульну поліцію, – каже Хатія Деканоїдзе Забороні. – Ми набрали 15 тисяч нових людей, це було складно. Я бачу, що певні проблеми в патрульної поліції є. Напевно, якщо поліцейський бачить, що його колеги працюють не дуже чесно, на його роботу це теж впливає».
«У патрульну поліцію дійсно прийшли мотивовані й хороші люди. Але сьогодні цей проект фактично помер, – каже директор Харківського інституту соціальних досліджень Денис Кобзін. Він брав участь у реформі й роками займається моніторингом правоохоронних органів. – Недофінансування, невідремонтовані будівлі управлінь, перепрацювання, зношеність автомобілів – це тільки невелика частина проблем, з якими стикається звичайний офіцер. Сьогодні в патрульної дуже високий «некомплект», у деяких містах не вистачає до половини офіцерів. Набрати нових важко – заробітна плата неконкурентна, бонусів практично немає. Левова частка мотивованих хлопців і дівчат уже покинули службу, розчарувавшись у побаченому».
Переатестація як один із головних провалів
Важливим етапом реформи стала переатестація співробітників поліції. Вони мали довести свій професіоналізм, щоби працювати в новій структурі. У комісії, які оцінювали співробітників, входили, зокрема, і громадські активісти. Як, наприклад, Роман Синіцин, учасник однієї з таких комісій, який часто критикував її роботу. Він говорив, що на співбесіду кожної людини виділялося 10-15 хвилин – цього було занадто мало, щоб узяти інтерв’ю у вищих чинів. Члени комісії вказували і на низький рівень знань міліціонерів – деякі, наприклад, не могли відповісти, які існують міри запобіжного заходу.
Хатія Деканоїдзе говорить, що 93% звільнених зі старої міліції кадрів відновилися на службі через суди. До того ж тим, хто повернувся, виплатили компенсацію за «вимушений прогул». У МВС пояснили провал переатестації невідповідністю між її нормами і трудовим законодавством. Деканоїдзе впевнена, що причина в українських судах. «Ще тоді в нас була розмова, що переатестовувати треба не тільки поліцейських, а й суди і прокуратуру», – стверджує вона.
У листопаді 2016 року Деканоїдзе подала у відставку, сказавши, що «її функція виконана». Пізніше вона додала, що для реформи поліції потрібна політична воля вищого керівництва країни, а її не було. На своїй посаді вона пропрацювала рік. Зараз, через кілька років, її продовжують критикувати за провал реформи.
«І в Хатії, і в Еки [Згуладзе] був аматорський підхід до реформи, – вважає Денис Кобзін. – Вони обидві не чули критики й не працювали з громадськістю». Деканоїдзе відповідає, що реформа багато в чому залежала від інших політиків. «Ми закінчили з реформою патрульної поліції, було зрозуміло, що потрібно змінювати законодавство, – каже вона Забороні. – Наприклад, ми благали Верховну Раду ухвалити закон про організовану злочинність [мова йде про законопроект, який мав посилити відповідальність для так званих «злодіїв у законі»]. Але нам відмовили».
Як має розвиватися реформа
Денис Кобзін розповідає, що в рік соціологи фіксують сотні випадків тортур і знущань у поліції. «У ЗМІ потрапляє лише мала частина, – пояснює він. – Тому мені дивно чути, що ситуація в поліції зараз погіршилася. Вона такою була завжди». Крім того, толерантність до тортур в українському суспільстві зросла, а ЗМІ втратили інтерес до теми поліцейського насильства, додає він.
У листопаді 2018 року в Україні почало працювати Державне бюро розслідувань (ДБР). Бюро розслідує злочини суддів, вищих чиновників (таких як міністри і президент) і поліцейських. На ДБР покладали надії, як на новий, незалежний від МВС орган. Але по факту так не вийшло, пояснює Денис Кобзін: «Щодо більшості справ, які веде ДБР – а їх не так багато – детективи отримують інформацію від поліції. Тобто, ДБР на все дивиться очима поліції».
Кобзін розповідає, що у 2005-2010 роках в Україні працювали мобільні моніторингові групи, які без попередження приїжджали в райвідділи й розмовляли з людьми там. Рекомендації таких груп потім публікувалися й розглядалися керівництвом. «Сьогодні потрібно розвивати і подібний моніторинг, і незалежну систему збору скарг на поліцію, і незалежну систему розслідування цих скарг», – додає Кобзін.
Основна проблема реформи поліції – вона вийшла поверхневою і, по суті, не змінила систему. «Потрібно багато над чим працювати – над муніципальною поліцією, над системою шерифів. Можна передати всі поліцейські академії в підпорядкування міністерства освіти – є багато юристів, які потім можуть перекваліфікуватися в слідчих», – говорить Деканоїдзе. Денис Кобзін виокремлює кілька шляхів розвитку реформи. За його словами, поліцію необхідно децентралізувати, щоби її ефективність оцінювала місцева громада, а не київське керівництво. Змінити потрібно й підготовку поліцейських. Кобзін називає це принципом «листкового пирога», де чергуються первинна підготовка – робота патрульним – подальше навчання, спеціалізація і практична робота у відділі поліції.
Нарешті, потрібно дати гарантії й самим поліцейським. «Наївно очікувати від поліцейського, права якого порушені, що він буде дотримуватися прав простої людини», – каже Кобзін. Він додає, що життя і здоров’я поліцейських мають бути застраховані.
Поліцейські й безкарність
26 травня 2020 року, через кілька днів після того, як стало відомо про тортури над жінкою в Кагарлику, заступник міністра внутрішніх справ Антон Геращенко написав пост у фейсбуці. Він назвав реакцію МВС на цей злочин «блискавичною». «Попереду їх [підозрюваних] чекає суд і справедливе покарання у вигляді позбавлення волі на тривалий термін», – написав Геращенко.
Рік тому в Переяславі-Хмельницькому загинув п’ятирічний Кирило Тлявов. Хлопчик грався на вулиці, де у той самий час випивали і відпочивали місцеві поліцейські. Вони стріляли по порожніх пляшках і одна куля поранила Кирила. Через кілька днів він помер, а підозрюваних тут же заарештували. Слідство встановило, що хлопчик загинув від кулі поліцейського Івана Приходька, йому закидають «вбивство з необережності». Зараз тільки він перебуває в СІЗО, решта підозрюваних на початку 2020 року вийшли під заставу.
У 2016 році в містечку Криве Озеро вбили 31-річного Олександра Цукермана. Дружина загиблого викликала поліцейського через сварку, при ній вони били Цукермана, а потім почали стріляти в нього – експертиза показала, що він помер від чотирьох вогнепальних поранень. Підозрюваних майже відразу ж заарештували, але пізніше з трьох людей зняли звинувачення – тепер вони проходять у справі лише як свідки.
У 2019 щодо співробітників поліції Генеральна прокуратура відкрила 263 провадження. З них тільки три – за статтею «Катування». Найчастіше поліцейським закидають перевищення службових повноважень. До суду дійшли лише 8 справ. 190 кримінальних проваджень були закриті.
Юліана Скібіцька
