Українська Феміда має знайти своє обличчя

Одне із найяскравіших вражень – щира зацікавленість суддів у тому, щоби брати на себе відповідальність за свої дії в судовому процесі, побуті, усвідомлення ними своєї суспільної місії, бажання докладати своїх персональних зусиль до підтримання на належному рівні авторитету судової влади в цілому. Судді сприймають свою діяльність як місію, як служіння інтересам кожного громадянина своєї країни. І це те, що так чи інакше було помітно як під час заокеанських візитів, так і під час давніших навчальних поїздок до Бельгії, Нідерландів та Італії. З плином часу та осмисленням отриманої інформації у свідомості проступають найяскравіші риси судових систем згаданих країн, які вирізняють кожну з них акцентами, напівтонами, тою специфікою, яка взагалі і робить світ таким привабним і розмаїтим. У Королівстві Бельгія – це педантичне, на молекулярному рівні встановлене дотримання рівності прав фламандської та валлонської груп населення, що, з одного боку, організаційно та технічно ускладнює роботу судової системи, а з іншого боку – дає людям відчуття справедливої Держави, пригнічує відцентрові, сепаратистські тренди.

Нідерландський досвід запам’ятався винятковим прагматизмом, бажанням виміряти ефективність діяльності судової системи всіма доступними економетричними засобами (і в це інвестувалися дуже серйозні кошти). Нідерландці не боялися і не бояться перевіряти практикою несподівані ідеї (питання «Скільки коштує хвилина судового процесу в кожній з юрисдикцій? А чи не виділяти кошти залежно від кількості справ та ефективності їх розгляду кожним із судів?») виникли і вперше були досліджені саме там, наскільки я інформований. Проте про людину не забули – з’ясувалося, що за результатами «перегонів» судів в змаганні за ефективність відчутно впав рівень задоволення людей своєю судовою системою. І допитливі нідерландці почали розбудовувати систему контролю якості послуг судівництва. Цікаво було би дізнатися що в результаті вийшло.

Італійське правосуддя запам’яталося високим рівнем самоорганізації суддів та організацією роботи вищого органу судової ієрархії – Вищої ради магістратури. Мистецтво домовлятися діє як культовий спосіб формування Ради та наріжний камінь її діяльності. І це дає результати. Тож не дивно, що одразу після завершення візиту делегації Вищої ради правосуддя до Італійської Республіки з блискавичною швидкістю 30 травня 2017 року було створено першу Постійну комісію ВРП з підготовки щорічної доповіді про стан забезпечення незалежності суддів в Україні – пряме, ефективне і варте наслідування запозичення досвіду роботи італійських колег. У результаті Вища рада правосуддя 13 лютого 2018 року своїм рішенням затвердила відповідну Щорічну доповідь за 2017 рік – унікальний документ для судової системи України та знаменна подія, які отримали високу професійну оцінку в Україні та за її межами.

І це один з маленьких прикладів того, як розвивається судова реформа. У результаті Українській Феміді, яка докорінно змінює свій modus operandi, переконаний, потрібно знайти своє обличчя, ті ключові точки, які найкращим чином відповідають очікуванням суспільства і найяскравіше ілюструють сутнісні зміни в судовій владі. При цьому критично важливою є підтримка, популяризація позитивних змін в нашій системі судівництва, розуміння того, що немає чарівної кнопки чи чарівної палички, які б одномоментно усунули всі підстави суспільства бути незадоволеним нашими судами і суддями. Треба потерпіти, треба працювати, потрібен якісно новий рівень діалогу громади і судів.

Принципово важливими є також стабільність законодавства, судової практики, вихід з режиму кризового управління до планомірної роботи, усвідомлення наслідків судової реформи та їх пом’якшення як для діяльності суддів, так і для громади, з одночасним використанням сучасних міжнародних трендів судівництва, запозиченням нових форм взаємодії судів та суспільства. Заради чого? Заради того, щоб судове рішення в Україні не породжувало відчай, щоб людина бачила судове рішення не тільки законним, але і справедливим.