Україна. ХХІ сторіччя. Нам пропонують купувати права людини
31.07.2020
За результатами моніторингу дотримання прав ув’язнених у Кропивницькому слідчому ізоляторі, стало відомо, що люди у цьому ізоляторі перебувають у камерах без вікон, доступу до природного освітлення та свіжого повітря. В цих камерах немає ні санвузлів, ані доступу до питної води. Камери переповнені, на одну людину приходиться лише 1,6 кв. м. Попри вологість та поцвілі стіни люди вимушені запасатись водою, до якої мають обмежений доступ. Все це в умовах спеки та епідемії СOVID-19.
Які ж рішення ухвалюють “професіонали” Міністерства юстиції, щоб прибрати ганебну ГУЛАГівську практику катувань та неналежного поводження в місцях тримання під вартою?
З квітня 2020-го Міністерство юстиції в межах реформи вирішило зробити у слідчих ізоляторах платні камери підвищеного комфорту. А 24 липня міністр юстиції Денис Малюська презентував послугу придбання подарункових сертифікатів на проживання у камерах СІЗО з покращеними умовами.
З посмішкою та жартами (бо фейсбук любить поверхневість та невимушеність) нам пропонують старе як світ рішення – торгівлю дотриманням прав людини. Маєш гроші – маєш доступ до людських умов тримання під вартою. Нема грошей – ну що ж, будемо катувати та ставитись неналежним чином.
І це взагалі не смішно, хоча міністр посміхається. Це страждання тисяч людей в СІЗО, особливо сьогодні, в спеку. Людей, провина яких у злочинах навіть не доведена та, можливо, не буде доведена ніколи
Україна як європейська держава має певні зобов’язання стосовно людей, чия воля обмежена. Найкраще вони описані в статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод під назвою “Заборона катування”: “Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню”.
А саме катуванням є утримання людей в кам’яних мішках без вікон та доступу до води та туалету понад 2 години. Випереджаючи виправдання Мін’юсту, зазначу, що п 4. частини 1 Європейських пенітенціарних правил каже про те, що “утримання ув’язнених в умовах, які порушують їхні права людини, не може бути виправдано нестачею ресурсів”.
Але це відбувається десятиріччями і доказом тому є практика рішень Європейського суду з прав людини, який в 2019-му приймав рішення за ст.3 (Заборона катувань) проти України вже пакунками (по декілька одразу). За цими рішеннями з бюджету України виплачуються грошові компенсації тим, чиї права визнані порушеними. Тобто тягар за порушення прав людини несе не міністр юстиції та його підлеглі, а ми з вами – платники податків.
Рішення торгувати сертифікатами на дотримання прав людини, яке презентував Мін’юст, додатково порушують таку кількість законів та інших нормативних актів, що перелічувати їх забракне паперу.
В Україні існує навіть спеціальний закон для таких випадків – “Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні”. У цьому законі проголошено, що “відповідно до Конституції України, загальновизнаних принципів і норм міжнародного права та міжнародних договорів України всі особи незалежно від їхніх певних ознак мають рівні права і свободи, а також рівні можливості для їх реалізації“.
У майбутньому ці рішення Мін’юста обов’язково стануть основою для позовів проти України ще за однією статтею Конвенції з прав людини. Так, ст. 14 “Заборона дискримінації” каже, що “користування правами та свободами має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою – статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою”. Тобто готуйся, платник податків, ініціативи міністра юстиції тобі ще коштуватимуть.
Крім цього, суспільство повинно знати, що проблеми в місцях утримання, що підконтрольні Міністерству юстиції України, не обмежуються лише умовами в камерах – там жахливо все.
Жахливі умови перевезення в автозаках, вагонзаках та умови тримання людей у дні судових слухань (коли вони можуть сидіти в автівці біля суду годинами, незважаючи на погодні умови). Жахлива їжа в СІЗО та відсутність нормального харчування під час конвоювання, яке може відбуватись доволі довго. Жахливі транзитні камери, куди людей поміщають перечекати час між етапами. Жахлива медична допомога. Жахливі умови труда та оплата праці людей, яких часто примушують працювати. Жахливі процедури застосування сили та розгляду скарг на побиття.
Просто для розуміння – за всіма цими параметрами дотримання прав людини також скоро стане доступним за гроші?
Я розумію, що зараз критичних зауважень міністр юстиції не сприйме. По-перше, буде заважати притаманна більшості високопосадовців впевненість в тому, що вони на посаді назавжди, та в тому, що “дурний народ не розуміє складних рішень”.
По-друге, фейсбучна бульбашка, для якої такі ініціативи і створюються, завжди підтримає – там всі свої. Але рано чи пізно пану Малюську прийдеться залишити посаду та відповідати на запитання судів і щодо дискримінації, й щодо його впертого “непомічання” порушень прав людини в його відомстві.
Саме тому вже сьогодні я відклав трохи грошей на “сертифікат людського ставлення” для міністра Малюська. Навіть йому я не побажаю відбувати попереднє ув’язнення в камері без вікон, туалету та води.
Денис Кобзін
