Три роки на посаді генпрокурора: топ обіцянок Луценка
13.05.2019
Під розмови про те, що під Юрієм Луценком після президентських виборів захиталося генпрокурорське крісло, непомітно підійшла третя річниця його перебування на посаді. «Слово і Діло» пропонує подивитися, що обіцяв і наскільки добре справлявся із запевненнями Луценко кожного року каденції.
Верховна рада призначила Луценка генпрокурором України 12 травня 2016 року. За три роки при владі він дав 127 обіцянок. Протягом першого року своєї роботи на цій посаді він дав 45 обіцянок, з яких виконав 7 (16%), провалив 17 (37%), а ще 21 обіцянка (47%) перейшла для реалізації на наступний рік роботи генпрокурора.
Оскільки Луценко ніколи не скупився на обіцянки, то до кінця другого року перебування на посаді в нього накопичилося вже 97 намірів, з яких він виконав 13% (станом на 12.05.2018), провалив – 36 (37%), а половина обіцянок (48) очікувала на виконання.
Але до кінця третього року на посаді Юрій Віталійович перевершив сам себе й виконав 34 обіцянки (27%), при цьому більш ніж половину – провалив (65 обіцянок).
Розслідування злочинів часів Януковича та проти Майдану
Через місяць після вступу на посаду Луценко заявив, що має намір передати справу Януковича до суду до кінця 2016 року. Генпрокурор пояснив, що йдеться про звинувачення президента-втікача в корупції, узурпації влади, зрадницьких угодах з РФ, розкраданні країни, тиранії, закликах до введення іноземних військ.
Мабуть, тоді ще позначалася відсутність у новоспеченого прокурора профільної освіти, оскільки помістити всі перераховані звинувачення в одне кримінальне провадження практично неможливо. Тому не дивно, що цю обіцянку Луценко провалив.
Наприкінці 2016 року він повідомив, що справу Януковича передадуть до суду в першому кварталі 2017 року. Цього разу він уточнив, що розглядатиметься частина звинувачень Януковича в державній зраді.
Очільнику ГПУ вдалося дотримати слова, але він одразу ж дав нову нереальну обіцянку – про те, що судовий процес над Януковичем триватиме кілька місяців. Нагадаємо, справа щодо держзради президента-втікача розглядалася в Оболонському суді Києва півтора року (з 16 червня 2017 до 24 січня 2019 року). Суд визнав Януковича винним у державній зраді та пособництві у веденні агресивної війни й заочно засудив його до 13 років позбавлення волі.
Набагато гірше йдуть справи з розслідуванням справи щодо розстрілів на Майдані Незалежності. Наприкінці червня 2017 року Луценко пообіцяв, що до четвертого кварталу поточного року експертизи в цій справі будуть завершені, як і розслідування.
Незабаром генпрокурор уточнив, що слідство буде завершене до кінця осені. Однак на той час у кримінальних провадженнях щодо подій на Майдані хоч уже й провели понад 3 тисячі судових експертиз, були призначені нові.
На п’яті роковини розстрілів на Майдані Луценко гарантував, що після того, як парламент внесе зміни до законодавства щодо заочного засудження, цю резонансну справу передадуть на ознайомлення захисту, а потім – до суду. Депутати поки що згадані зміни до закону не розглядали.
Неодноразово Луценко провалював обіцяв передати до суду гучні справи соратників Януковича. У вересні 2017 року він заявив, що незабаром у суді буде не лише справа екс-міністра доходів і зборів Олександра Клименка.
«До кінця року передамо до суду справи Курченка, Азарова, Арбузова, Захарченка, Клименка», – написав генпрокурор на своїй сторінці в Facebook.
Але виявилося, що все не так просто. У Генпрокуратурі «Слову і Ділу» повідомили, що 10 жовтня 2014 року ГПУ почала досудове розслідування кримінальних проваджень, зокрема за фактом створення Януковичем спільно з Азаровим, Захарченко та іншими особами злочинної організації під час протестів у 2013-2014 роках, що призвело до масових жертв серед протестувальників. Захарченку та Азарову повідомили про підозру за низкою статей КК України.
Паралельно головний фіскал часів Януковича Олександр Клименко проходив як фігурант одразу в декількох кримінальних провадженнях. Він підозрювався в організованій злочинній організації, а також в скоєнні особливо тяжкого злочину проти державної власності й заподіянні матеріальної шкоди державі в розмірі 3,1 млрд грн.
Наприкінці січня 2018 року Луценко повідомив, що нарешті щодо Клименка Генпрокуратура отримала від суду дозвіл на спеціальне досудове розслідування. Також генпрокурор пообіцяв, що в 2018 році почнуться заочні судові процеси щодо економічних злочинів команди екс-президента Януковича. Але спочатку потрібно завершити розслідування.
Справи Азарова та Арбузова були передані до НАБУ.
Гучні справи, які так і залишилися нерозслідуваними
Луценко, як і всі його попередники, тільки-но ставши генпрокурором, завив, що завершить розслідування справи про вбивство журналіста Георгія Гонгадзе.
«Щодо того, чи завершена справа – ні. В нас є важливі докази, які не всім сподобаються, але вони є. Ця справа також під моїм особистим контролем», – запевнив Луценко журналістів і на запитання, чи встигне завершитися розслідування протягом півроку, він відповів ствердно.
Через півроку, в грудні 2017-го, в ГПУ «Слову і Ділу» повідомили, що розслідування щодо організаторів і підбурювачів умисного вбивства Гонгадзе триває.
Також Луценко мав намір протягом шести місяців завершити розслідування справи щодо Іловайського котла (до осені 2016 року).
Звинувачення були висунуті 16 генералам та адміралам із числа вищого командного складу Збройних сил РФ. Щодо недбалості або зради українського командування формулювання звучали досить туманні. У грудні 2016 року Генпрокуратура передала цю справу військовій прокуратурі. Розслідування досі не завершилося.
Провалив Луценко обіцянку провести спецконфіскацію 3 млрд грн у першій половині 2018 року.
«Ми плануємо ще 3 мільярди гривень також спецконфіскувати в першій половині цього року. Як, де й коли, не буду розголошувати в інтересах слідства», – заявив Луценко на парламентському комітеті з питань національної безпеки. Незважаючи на цю заяву, 26 вересня в ГПУ нам повідомили, що управління особливо важливих справ Департаменту міжнародно-правового співробітництва в першій половині року не здійснювало спеціальної конфіскації коштів.
Проте чималі суми все ж були повернуті до бюджету України. У 2016 році ГПУ через представництво в судах повернула державі 10 млрд грн. Луценко пояснив, що з цих грошей на 5 млрд грн повернули землі, на 1,5 млрд грн – нерухомості, а 3,4 млрд грн вдалося стягнути грошима.
За інформацією ГПУ, з початку 2017 року державі повернули 44,8 млрд грн. Станом на кінець серпня 2018 року з початку року на користь держави повернули 9,8 млрд грн і більш ніж 64 тис. га землі.
Внесення подань на зняття недоторканності з нардепів
Окремо варто розглянути обіцянки Луценка з приводу внесення до Верховної ради подань на позбавлення певних наредпов депутатської недоторканності. У липні 2017 року генпрокурор пообіцяв, що відразу після парламентських канікул повторно внесе до ВР подання на зняття недоторканності з народних депутаів Дейдея та Лозового, але не зробив цього.
У лютому 2018 року Луценко заявив, що «наступного тижня» (5-11 лютого – ред.) Внесе до Верховної ради подання про надання згоди на зняття недоторканності з народного депутата з фракції «Опозиційного блоку» Євгена Бакуліна. В обіцяні терміни він не вклався, але тим не менш 16 лютого подання скерували до Ради.
Влітку минулого року Луценко пообіцяв, що наприкінці серпня знову внесе до Верховної ради подання щодо Олександра Вілкула, Дмитра Колєснікова, Сергія Дунаєва (всі троє – фракція «Опозиційного блоку»), а також Олександра Пономарьова (група «Воля народу»).
«Я обов’язково внесу подання на згаданих чотирьох народних депутатів знову до Верховної ради України. Але з огляду на те, що ваш термін роботи, шановні колеги, добігає кінця перед літніми канікулами, я змушений це зробити лише наприкінці серпня», – заявив Юрій Луценко.
У серпні в Луценка не вийшло виконати обіцяне, але 17 вересня 2018 року в Раді були повторні подання на Вілкула, Дунаєва та Колєснікова.
Нещодавня обіцянка Луценко домогтися від Ради зняття імунітету з нардепа Валерія Дубіля(«Батьківщина») навряд чи буде виконана. Сам Луценко на своїй сторінці в Facebook зазначив, що депутат «координував людей», які намагалися дати хабара кандидату в президенти Юрію Тимошенко, щоб той знявся з виборів.
«Слово і Діло» двічі надсилало запит до ГПУ, щоб з’ясувати, коли планується скерувати до Верховної ради подання на зняття недоторканності з нардепа Дубіля, але відповіді не отримало. Речник Генпрокуратури Андрій Лисенко повідомив, що рішення про складання подання ухвалюють слідчий у справі та прокурор, і поки що вони про таке рішення не повідомляли.
Втім, були в Юрія Віталійовича й обіцянки, які завершилися успішно: 15 березня 2018 року він запевнив, що внесе до Ради подання про зняття недоторканності з Надії Савченко, й зробив це того ж дня, з демонстрацією «шокуючого відео» та показовим арештом.
Обіцянки піти з посади генпрокурора
Неодноразово Луценко запевняв, що не тримається за крісло. Вперше таке запевнення пролунало в день його призначення на посаду генпрокурора, 12 травня 2016 року. Тоді Юрій Віталійович заявив, що планує керуваяти ГПУ лише півтора року.
«За цей час я хочу, щоб під моїм захистом зміг вирости й сформуватися абсолютно новий європейський інститут», – заявив тоді новопризначений генпрокурор.
Цікаво, що якраз через півтора року Луценко заявив, що в разі провалу на посаді генерального прокурора України він піде з будь-якого політичного чи громадського життя.
Був момент, коли Юрій Віталійович зопалу все-таки спробував звільнитися. Після вбивства херсонської активістки Катерини Гандзюк, коли група депутатів вимагала створити в Раді слідчу комісію з розслідування нападів на активістів, Луценко заявив у Раді 5 листопада 2018 року, що не може допустити двовладдя в країні, коли «правоохоронну систему знищують бездоказово, навіть за розкритий злочин». І як доказ того, що не намагається зберегти посаду, наступного дня подав заяву про відставку. Втім, президент відставку не прийняв.
При цьому варто зазначити, що Луценко виконав обіцянк про те, що встановлені слідством замовники та виконавці вбивства Гандзюк постануть перед судом. ГПУ 7 травня 2019 року скерувала до суду кримінальне провадження, яке розслідувала СБУ, щодо п’яти підозрюваних.
У вересні 2018 року Луценко заявив, що планує піти з посади генпрокурора в політику після президентських виборів у 2019 році.
«Я вважаю, що мій політичний досвід і можливість сказати «ні» (а якщо треба, то й набагато грубіше) за всіма восьми телефонами, – потрібен тут до закінчення президентських виборів. А після цього за будь-якого результату я маю намір підготуватися й перейти в українську політику. Хочу підкреслити – за будь-якого результату виборів», – заявив він.
Але після виборів 6 травня 2019 року він передумав і сказав, що не планує писати заяву про відставку, але якщо так вирішить парламент, він прийме це.
