Суди: сервісні центри для влади чи закон для всіх?
22.01.2021
Коли я сів писати підсумки 2020 року щодо судової гілки влади та план дій з її реформування у 2021-му, мені потрапив на очі пост Євгенії Моторевської зі Слідства.Інфо.
Вона навела два приклади того, що суди в Україні майже перестали здійснювати правосуддя. Вони, на думку Євгенії, перетворилися на сервісні центри для влади.
“Захотів Аваков повернути люстрованого екскерівника слідчого департаменту Миколу Чинчина на посаду — суд у рекордні строки виключив його з люстраційного реєстру.
Приглянувся Кабміну на посаду головного митника колишній директор аеропорту “Бориспіль”, у якого протокол від НАЗК — за день до офіційного призначення суд скасував рішення антикорупційного органу. Суди перетворилися на сервісні центри для поважних людей з Банкової і Грушевського”, — пише Євгенія.
З нею важко сперечатися. Особливо, якщо порівняти, як суди ставляться не до представників влади, а до більшості громадян. Яскравий приклад — утримання під вартою Андрія “Ріфмастера” Антоненка у справі Шеремета.
Як ми дійшли до такого стану і що робити? Давайте спробуємо відповісти на ці два класичні запитання.
З чим ми входили у 2020 рік?
– Зобов’язання України перед МВФ та міжнародними партнерами провести судову реформу.
– Прийнятий законопроєкт №1008 зі спробою президентської судової реформи, яка віддала оновлення судів у руки… самих старих суддів. Та головним завданням якої було поставити під повний контроль Верховний Суд. Щоб не заважав турборежимним реформам, напевне.
– Затверджене Вищою радою правосуддя положення про конкурс до Вищої кваліфікаційної комісії суддів (ВККС), яке нівелювало роль міжнародних експертів в ньому, а потім узагалі саботаж утворення Етичної комісії.
– Критика Венеційською комісією сирих і непродуманих змін в судовій системі.
– Урешті-решт, скасування Конституційним Судом окремих норм закону та остаточне поховання навіть цієї сирої і непродуманої реформи.
З чим ми виходимо з 2020 року?
– Провалений меморандум з МВФ, зокрема і зобов’язання щодо оновлення Вищої ради правосуддя — ключового органу, що відповідає за добір та звільнення суддів.
– Скасування Конституційним Судом кримінальної відповідальності суддів за завідомо неправосудне рішення (ст. 375 ККУ).
– ВРП, порушуючи вимоги Конституції та законів, без жодних конкурсів та оцінювань призначає довічно суддів Майдану.
– Окружний адмінсуд Києва бере під контроль мало не всю гілку влади, скандальні “плівки Вовка” на всю країну показують, що, маючи правильну “мотивацію”, судді ухвалять яке завгодно рішення. Президент у відповідь на петицію та гучні скандали обіцяє розібратись і… продовжує нічого не робити.
– Конституційний Суд вбиває антикорупційну реформу, нормальне розслідування по ймовірних правопорушеннях суддів КС ніхто не проводить — натомість ініціюються відверто неконституційні законодавчі ініціативи та видаються смішні укази, які ніхто виконувати не збирається.
Я не буду аналізувати чергові обіцянки Зеленського 20 грудня 2020 року вкотре почати глобальну судову реформу. Просто нагадаю, що весь 2020 рік у нього була вся повнота влади, щоб це зробити. Але “нє шмагла” — як та напівжива коняка на перегонах. Чи є віра, що зможе цього року?
Що робити у 2021 році — добре відомо
– Оновити органи суддівського врядування ВРП та ВККС із проведенням прозорих конкурсів за участі громадськості та міжнародних експертів. Тільки професійні та доброчесні члени ВРП та ВККС зможуть забезпечити реальне оновлення суддівського корпусу.
– Ініціювати законопроєкт щодо ліквідації ОАСК. Судді цього суду не тільки загрузли у корупційних скандалах, але й демонстративно відмовились проходити кваліфікаційне оцінювання. Суд потребує перезавантаження та зміни юрисдикції.
– Змінити процедуру обрання суддів КС та вдосконалити внутрішні процедури його роботи.
Не може бути й мови про довіру до єдиного в країні органу конституційної юрисдикції, коли його судді не проходять жодних перевірок на доброчесність, є політичними гравцями та шукають, де “копєйку взять” (цитуючи цілого голову Конституційного Суду пана Тупицького).
Усе це відомо і президенту. Тільки замість того, щоб взятися за справжні зміни, Володимир Олександрович задовольняється безрезультативними кроками, які ініціюють наближені до тіла радники.
Президент і не бажає доброчесних та незалежних судів. Як і дієвого верховенства права.
Бо нащо підставляти під гільйотину старих чи наново набутих друзів (Коломойського, Татарова, Єрмака з братом, Тупицького, Дубінського, Деркача, — список можна продовжувати), якщо можна “порішать”, з ким треба і про все домовитись?
Та президенти з очільниками офісів і радниками приходять і відходять. Не від них, а від нас із вами залежить, чи буде 2021 рік роком подальшої деградації судової гілки влади, чи з нього почнеться її очищення.
Ярослав Юрчишин, народний депутат, заступник голови партії “Голос”
