Судові флюгери

Суд скасував заборону на в’їзд в Україну Іґорю Шувалову —політтехнологу з РФ, відповідальному, зокрема, за інформполітику одного з проросійських телеканалів. Сюди ж можна додати скасування аналогічної заборони для Фьодора Добронравова — російського актора, відомого в Україні завдяки серіалу «Свати» (продукція студії «Квартал 95»). Також Феміда скасувала розшук і заочний арешт одіозного блогера Анатолія Шарія. В останній тиждень перед виборами такі новини викликають щире здивування. Адже напрошується логічний висновок: або всіх цих людей звинуватили у фейкових злочинах, або держава Україна не може захистити себе у своєму ж суді.

Деякі активісти вже встигли згадати привид проросійського реваншу, який вкотре замайорів десь на горизонті. Прибічники Петра Порошенка пішли ще далі й прив’язали ці події до можливої перемоги на президентських виборах Володимира Зеленського. Мовляв, кандидат проросійський. Реванш теж. Фейсбучні експерти заявили: судді відчувають «вітер змін» і готуються до перестановок у владі. Хоча, якщо бути чесним перед собою, ті припущення не такі вже й далекі від реальності. Адже судді й дотичні до них персонажі як ніхто відчувають зміну кон’юнктури. А якщо поспостерігати за резонансними судами, то відчути «вітер змін» можна було задовго до другого туру.

«Усі зараз очікують результатів виборів. Тому жодних різких рухів не робитимуть. А справи стоять», — скаржився авторові цих рядків один із прокурорів під час агітаційної кампанії першого туру президентських перегонів. І справді, якщо придивитися, то складалося враження, що служителі Феміди ніби впали в очікування: у який бік хитнеться маятник. Десь судові процеси невиправдано затяглися. Десь ухвалювалися не зовсім логічні рішення. Однак кілька місяців тому такі випадки були поодинокими й віддаленими одне від одного в часі. Тому й не привертали стільки уваги. А перед вирішальним голосуванням вистрілило. Скажімо, та сама справа Савченко й Рубана була для ГПУ принциповою. Можливо, такою самою, як державна зрада Віктора Януковича. Адже генпрокурор особисто демонстрував у парламенті фільм, яким намагався довести, що Герой України і депутат Надія Савченко планувала розстріляти Верховну Раду з мінометів. Саме після цього парламент дав дозвіл на її арешт. Згодом за ґрати потрапив і громадський діяч Володимир Рубан.

Обвинувачення в тероризмі проти них висували серйозні, а покаранням могло стати довічне позбавлення волі. Очікувано, що звільнення їх з-під варти неабияк обурило Юрія Луценка. Він уже встиг заявити, що українська судова система тяжко хвора. І навіть назвав причини. «Причина перша — дозволені законом маніпуляції з безкінечними змінами адвокатів. У Савченко таких адвокатів було восьмеро платних і один безплатний від держави. Причина друга — критично мала кількість суддів у судах. 40% незаповнених вакансій призводить до того, що відвід навіть одного судді обертається передачею справи в інший суд. Причина третя — небажання окремих суддів виконувати свою роботу. Інакше, як самоусуненням, важко назвати самовідвід у цій справі тільки тому, що хтось із родичів судді проживає на окупованій території», — написав Луценко на своїй сторінці у Facebook.

Обурення Юрія Віталійовича можна вважати цілком щирим. І навіть поділяти його. А такі його слова можуть свідчити про провал судової реформи, ініціатором якої виступав не хто інший, як президент Петро Порошенко. Нагадаємо, кілька років тому, коли стартувало «очищення», для прозорості до процесу залучили активну громадськість. Створили Громадську раду доброчесності (ГРД), яка повинна була перевіряти кандидатури служителів Феміди. А їхні висновки мали б ураховуватися під час призначення суддів. Принаймні в теорії все бачилося саме так. На практиці виявилося дещо інакше. Впродовж кількох років активісти попереджали: очищення судової влади не відбувається. На своїх посадах залишаються одіозні судді, які ухвалювали сумнівні рішення й статки яких явно не відповідають доходам. Висновки ГРД у більшості випадків до уваги не брали. У результаті це навіть породило певні конфлікти: активісти заявили, що не хочуть бути ширмою для псевдозмін.

Цікаво було б побачити реакцію і на дії окремих прокурорів, що, здається, як і судді, причаїлися в очікуванні: хто ж переможе на виборах? Скажімо, багато питань щодо дій підлеглих Юрія Віталійовича в тій самій справі про вбивство Катерини Гандзюк. Наприклад, активісти з журналістами дізнаються, що одного з підозрюваних намагаються випустити з-під варти. Але і прокуратура, і суд мовчать про дату й час засідання. Згодом з’ясовується, що прокурори забувають підготувати документи у справі Владислава Мангера, якого підозрюють у замовленні вбивства Катерини. Хоча саме його в лютому цього року прокуратура просила відправити до СІЗО.

Але й це не найцікавіший персонаж. Зіркою останніх тижнів став одіозний прокурор Костянтин Кулик. Він звинуватив Порошенка та його оточення у спробах вплинути на справу Курченка, яка, нагадаємо, пов’язана з так званою злочинною організацією Віктора Януковича, а та, своєю чергою, з розслідуваннями злочинів часів Майдану. Цікаво також, що до цієї заяви керівництво Генпрокуратури заплющувало очі на певні проблеми з Куликом. Наприклад, на звинувачення від Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП) у незаконному збагаченні. Такі звинувачення свого часу не завадили генпрокуророві Юрієві Луценку перевести Кулика з військових прокурорів на одну з керівних посад у ГПУ. Претензій до нього, здається, у керівників Генпрокуратури немає й досі.

Натомість претензії є в Петра Порошенка. Але не до Кулика, а до Управління спеціальних розслідувань (УСР), яке займається справами Майдану. На початку тижня на одному з телеканалів президент заявив, що не задоволений результатом розслідувань. Винним у цьому вважає саме УСР. І жодних запитань до Луценка та його заступників, із якими в Управління спецрозслідувань регулярно виникають конфлікти: то по півроку не підписують документів для оголошення підозр, то «раптово» у прокурорів-слідчих «зникають» справи, то «зниклі» справи відверто зливають (як-от зі стріляниною по майданівцях під СБУ в Хмельницькому). Ну а затягування судових процесів, пов’язаних із простими екс-міліціонерами (що вже казати про нерядових працівників), уже стали легендарними. Чого варті лише підготовчі засідання тривалістю понад два роки в справі про напад на Автомайдан у січні 2014-го.

Власне, а чого ще можна було очікувати від зацементованої, централізованої системи прокуратури й суддів? Де реформа/люстрація/очищення фактично провалилися. Де, попри всі реформи й деклароване оновлення, самостійність досі лишається радше вадою та перешкодою на кар’єрній драбині. І саме ці люди одними з перших відчувають «вітер змін». І намагаються підлаштуватися заздалегідь. І вберегти себе. І свою зацементовану систему.

Станіслав Козлюк

Джерело