Суд чи судилище ?
23.03.2018
Суд чи судилище ? Або як на Буковині, порушуючи законодавчі норми, судять колишніх бійців АТО, яких звинувачують у розбійному нападі на сім’ю голови господарського суду Чернівецької області Бориса Желіка.
Вивчили декларацію, запустили квадракоптер…
Про цей зухвалий розбійний напад, що трапився у Чернівцях минулорічним літом, повідомляли десятки ЗМІ. З того, що публікувалось, вимальовується така картина.
10 липня, приблизно о 6 годині ранку на територію домогосподарства Бориса Желіка (що знаходиться по вул. Січових Стрільців) пробралися четверо невідомих осіб у масках-балаклавах і камуфляжі. Двоє з них напали на дружину судді, яка вийшла з будинку: її кілька разів ударили електрошокером, а потім потягли в одне з підсобних приміщень. Там жінку зв’язали та, погрожуючи ножем, зажадали розповісти, де знаходяться гроші.
У цей час двоє інших бандитів зайшли в будинок, у якому перебував Борис Желік. Вони напали на сплячого суддю, заклеїли йому рот скотчем і, погрожуючи автоматом, змусили показати сейф. Здобиччю злочинців стало близько 11 тисяч євро.
Чотирьох підозрюваних у цьому злочині поліцейським вдалося затримати через два тижні – 25 липня. «Брали» їх за силової підтримки бійців спецпідрозділу «КОРД» – за місцем проживання: двох затримали в Чернівцях, одного – у Києві, ще одного – у Львівській області.
Правоохоронці тоді заявляли, що троє з них є колишніми бійцями добровольчого батальну «Донбас», які проходили службу у зоні проведення АТО. Свою жертву – голову госпсуду – вони обрали, вивчаючи електронні декларації на сайті Національного агентства з питань запобігання корупції. При цьому злочинці стежили за суддею понад півроку, ретельно вивчали деталі його розкладу дня. Щоб зібрати «потрібні» відомості, застосовували навіть літальний апарат – квадракоптер.
Як розкривали розбійний напад
Водночас про те, як вдалося розкрити розбійний напад «по гарячих слідах» – правоохоронці не розповіли. Нічого не було повідомлено про конкретні переконливі докази вини затриманих, зокрема, про те, які знаряддя вчинення злочину було вилучено за місцями проживань підозрюваних під час обшуків. Під час прес-конференції, яка була огранізована поліцією після затримання учасників розбою, громадськість, журналісти, змушені були задовольнятися загальними фразами: на кшталт – «карним розшуком головного управління було проведено ряд слідчо-оперативних розшукових заходів» та «провину особи визнали».
Якоюсь мірою про роботу правоохоронців можна судити з матеріалів Єдиного державного реєстру судових рішень – ухвал Шевченківського райсуду Чернівців, що пов’язані з досудовим розслідуванням розбійного нападу на родину голови суду.
З цих документів відомо, що наступного дня після відкриття кримінального провадження за фактом розбійного нападу (тобто 11.07.2017 року) було призначено групу слідчих. У її склад увійшли шість працівників поліції: двоє старших лейтенантів, двоє капітанів, майор та підполковник, які відразу почали розслідування, зокрема, «завалили» суд низкою клопотань. У результаті упродовж двох днів після злочину судом було винесено чотири ухвали щодо задоволення клопотань поліцейських, пов’язаних з доступом до документів, що перебувають у володіння операторів мобільних зв’язків.
А тепер про інші (менш «привабливі») методи поліцейської роботи, застосовані під час розслідування розбійного нападу. Відомо, що при затриманні правоохоронці підозрюваних нещадно били. На цей факт звертали увагу не лише їхні адвокати, але й представники чернівецьких громадських організацій, які заявляли, що шляхом тортур поліціянти вибили в колишніх учасників АТО «добровільне» зізнання. Відтак були скеровані звернення в прокуратуру Чернівецької області, Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини. Однак на хід справи це не вплинуло, винниі у побитті затриманих не понесли відповідальності.
Про суд, підсудних, потерпілого та його родичів
В Першотравневому райсуді справу про розбійний напад на родину голови госпсуду почали розглядати у лютому цього року – у складі колегії: суддя-доповідач Аліна Федіна, судді Лариса Стоцька та Ігор Іщенко.
Фігурантами у ній, які опинилися на лаві підсудних, є мешканець Києва, уродженець Донецька (що переїхав з окупованої території) Михайло Бальберт (1987 р.н.), мешканець Львівської області Богдан Козубаль (1992 р.н.), чернівчани Олександр Якушик (1991 р.н.) та Максим Каленюк (1992 р.н.), яких обвинувачують за ч.4 ст. 187 (розбій, спрямований на заволодіння майном у великих чи особливо великих розмірах або вчинений організованою групою) та за ст. 257 (бандитизм). Максима Каленюка, окрім цього, звинувачують за ч. 1 ст. 263 КК України, що передбачає відповідальність за незаконне зберігання та носіння зброї.
Колишніми атовцями є Бальберт, Козубаль та Каленюк. В зоні АТО вони прослужили майже два роки. Спочатку були бійцями добровольчого батальну «Донбас». Опісля служили як мобілізовані – в 46-тому окремому батальйоні спеціального призначення «Донбас-Україна», який був створений на основі тих бійців батальйону «Донбас» Нацгвардії України, що забажали перейти до лав ЗСУ.
Відомо також, що ніхто з обвинувачених раніше до кримінальної відповідальності не притягувався. Двоє з них мають вищу освіту, один – вищу незакінчену освіту.
Трохи інформації про потерпілого та його родину.
Желік Борис Євграфович є головою господарського суду Чернівецької області з 2001 року. До цього він майже 10 років пропрацював головою обласного арбітражного суду.
Його син – Максим Желік є суддею Львівського апеляційного господарського суду. Невістка Олександра Желік та дочка Тетяна Волошина є адвокатами. Відомо, що минулого року невістка подавала електронну декларацію як кандидат на посаду судді місцевого суду. Зять суді Бориса Євграфовича – Сергій Волошин – є заступником голови Шевченківського районного суду Чернівців.
Коли суд як спланований «спектакль»
7 березня. Чернівці. Першотравневий райсуд.
Судове засідання у «справі атовців» призначено на 11.00. Однак в суд вирішую прийти на півгодини раніше – аби поспілкуватися з батьками та адвокатами обвинувачених. І потрапляю на засідання, що вже почалося…
Дане дійство більше схоже на заздалегідь сплановану «виставу».
Колегія суддів з незворушним виглядом звертає увагу на те, що кілька адвокатів обвинувачених не прибули вчасно в судове засідання. Після цього, порадившись на місці, ухвалює призначити усім підсуднім на весь час судового розгляду безоплатних захисників – з Регіонального центру з надання безоплатної вторинної допомоги у Чернівецькій області. І доручає центру забезпечити прибуття даних захисників на судове засідання на 12 год. До цього часу оголошується перерва.
У коридорах суду спілкуюсь з адвокатами, що «запізнились» на суд. Дії колегії суддів, яка «насильно», попри заперечення підсудних призначили їм безоплатних захисників (за наявності в них захисників по договору, скориставшись при цьому «трюком» з перенесенням судового засідання) вони називають абсолютно незаконними. У тому числі такими. що суперечать нормам Конституції України (зокрема, ст. 59, яка гарантує кожному право на вільний вибір захисника своїх прав), вимогам закону про безоплатну правову допомогу, вимогам Кримінально-процесуального кодексу.
Судове засідання, призначене на 12 год., не відбувається. З тієї причини, що не встигають прибути захисники з центру безоплатної вторинної допомоги. Засідання переносять на 14.00.
Довгоочікуваний суд розпочинається з оголошення клопотань прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинувачених. Опісля заслуховуються думки захисників.
Найцікавіше спостерігати за безкоштовними адвокатами – тими, які раніше взагалі участі в процесі не брали, не бачили в очі жодного документу по справі, не спілкувалися зі своїми підзахисними жодної хвилини, однак почали їх «захищати». З награним оптимізмом та за допомогою загальних фраз, без наведення бодай-яких доказів.
Заслухавши «скопом» (усі разом – без окремого заслуховування) клопотання, колегія суддів виходить в нарадчу кімнату і так само «скопом» (однією ухвалою) продовжує строки тримання під вартою усім обвинуваченим – на 60 діб.
Що криється за «дивним» судовим розглядом
Прокоментувати судовий розгляд прошу голову львівського підрозділу ГО «Всеукраїнський Союз ветеранів АТО», члена експертної ради при Уповноваженому Верховної Ради з прав людини Андрія Ляховича, який присутній на суді.
– З усього побаченого та почутого складається враження, що безоплатні захисники колегією суддів були призначені зовсім не для забезпечення захисту прав та інтересів обвинувачених. – розповідає Андрій. – А для того, щоб нашвидкуруч, «підстрахувавшись» від неявки в суд їхніх адвокатів, створивши ширму об’єктивного судового розгляду, продовжити їм строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Перед початком суду я спільно з адвокатами Богдана Козубаля (Тарасом Яцуляком та Ярославом Малеріком) побував в Регіональному центрі з надання безоплатної вторинної допомоги у Чернівецькій області та зустрічався з його директором – Аркадієм Мунтяном. Він погоджувався, що суд порушує закон, запевняв нас, що жодних протизаконних дій вчиняти не буде – йдеться про призначення обвинуваченим, у яких є адвокати по договору, захисників з центру. Однак у результаті поступив по-іншому – так як «захотів» суд.
З звернення Козубаля мені стало відомо й про інші порушення його прав. – продовжує Андрій. – Зокрема, про те, що колегія суддів почала слухати справу без участі його захисників – Яцуляка та Малеріка. Це за обставини що його обвинувачують в особливо тяжкому злочині.
Дане слухання було призначено на 2 березня. Його захисники, які у той період перебували на амбулаторному лікуванні, подали до суду заяви про перенесення розгляду справи. Незважаючи на це, колегія суддів розпочала слухати справу та навіть допитала потерпілих – голову суду та його дружину.
Свою відмову відкласти слухання колегія мотивувала тим, що інтереси Козубаля нібито представляє адвокат Регіонального центру з надання безоплатної вторинної допомоги у Чернівецькій області Дмитро Палій. Хоча ідеться про захисника, якого було залучено до участі у справі на стадії досудового розслідування (для проведення невідкладних слідчих дій), однак повноваження якого на час слухання справи 2 березня були припинені.
Під час слухання справи адвокат Палій вказував колегії суддів, що представляти інтереси Козубаля він не може, що є наказ регіонального центру про припинення його повноважень, що на суд він з’явився виключно тому, що йому була надіслана повістка. Попри це, колегія все одно провела засідання, не дозволивши адвокату Палію вийти із процесу.
Замість епілогу
Зал суду я покидав з «крамольною» думкою: а чи дійсно на лаві підсудних опинилися ті, хто скоював злочини? Підживлювали її яскраві враження – від самого процесу, що був більше схожий на судилище, та від обвинувачених. На бандитів вони не схожі. Нічим. Цілком нормальні на вигляд та за манерами молоді хлопці, які, попри доволі напружену обстановку в судовому засіданні, грамотно виступали та вели себе максимально стримано.
У коридору суду наздоганяю прокурора – запитую, чи було вилучено автомат, який застосовувався під час розбійного нападу. Прокурор відповідає, що знайшли лише бойові патрони. Однак цього достатньо для застосування відповідальності за ч. 1 ст. 263 КК України, у якій ідеться про незаконне поводження у тому числі з бойовими припасами.
Ще одне запитання – про результати впізнання підозрюваних (які під час цієї слідчої дії були в балаклавах і яких, вочевидь, впізнати було неможливо) задати не встигаю. Оскільки прокурор вже поспішає до виходу…
Стоячи біля суду на зупинці громадського транспорту, спостерігаю як місцеві жителі реагують на конвоювання до атозаку підсудних. В натовпі лунає фраза, що з суду виводять «тих, хто грабанув суддю». Тут же чуються вигуки: «робінгудів ведуть», «та то ті атовці-експропріатори», «зробили з хлопців цапів-відбувайл».
Віктор Корнієнко, член Національної спілки журналістів України
