Створення Антикорупційного суду

Прийнятий Закон «Про Вищий антикорупційний суд України» пропонує зберегти чинний інстанційний порядок апеляції. Проти цього висувається дві групи аргументів: по-перше, порушення парламентської процедури прийняття відповідної правки, а по-друге просувається ідея, що збереження чинного порядку дозволить уникнути відповідальності корупціонерам.

Що стосується першої категорії аргументів, то порушення процедури, якщо воно мало місце, може мати наслідком визнання закону неконституційним відповідно до ст. 152 Конституції, якщо буде доведено порушення конституційної процедури розгляду, ухвалення або набрання чинності.

Друга категорія аргументів є, скажімо так, передчасними, адже провадження у справах, скерованих НАБУ на судовий розгляд, в першій інстанції не завершені, а в більшості справ навіть не почалися. Оскільки все ж таки в Україні діє принцип презумпції невинуватості і особа не може вважатися злочинцем, допоки його чи її вина не доведена в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Нагадаю, що після запуску ВАКС апеляційний перегляд справ цього суду здійснюватиме Апеляційна палата ВАКС. Але що робити зі справами, які застрягли зараз в загальних судах? Прийнятим законом передбачено застосування до таких справ чинного порядку оскарження – до апеляційних судів. Отже є слушним сказати кілька слів про провадження, розпочаті до запуску ВАКС.

Від початку слід визнати, що ідея передачі апеляційної юрисдикції до ВАКС у справах, що пройшли першу інстанцію на момент запуску цього суду, має сенс.  Адже слід звернути увагу на причини створення спеціалізованого суду для розгляду корупційних злочинів. На мій погляд, такий крок обумовлений двома причинами. По-перше, розвиток технологій, нових фінансово-комунікаційних продуктів та інструментів, ускладнення фінансових та бізнес-схем, які беруться на озброєння корупційними практиками, вказують на те, що класичний кримінально-правовий підхід до переслідування та покарання за корупційні злочини стає неадекватним і не встигає за карколомним розвитком і фінансової сфери, і технологій, і соціальної корупційної патології. Не треба забувати, що таке явище як корупція також еволюціонує, тому переслідування корупційних злочинів вимагає певних знань і навичок від суддів. В цьому, власне, і сенс будь-якої спеціалізації в судовій системі: спеціальні знання і навички, специфіка проваджень і правовідносин.

По-друге, судова система зараз  не справляється з розглядом корупційних справ. Це труїзм, про який вже неодноразово писалося і обговорювалося. Зараз на відстані трьох років антикорупційної реформи можна зробити один парадоксальний висновок: колапс судової системи в частині судових проваджень у корупційних справах був запрограмований ще Законом України «Про Національне антикорупційне бюро України» у 2014 році, яким до КПК були внесені зміни, що передбачали розгляд корупційних справ щодо обвинувачення проти найвищих посадовців у вчиненні кримінальних правопорушень, віднесених до підслідності Національного антикорупційного бюро України (НАБУ), колегіально судом у складі трьох суддів у першій інстанції, п’яти суддів у апеляційній інстанції та семи суддів у касаційній інстанції. Наступні зміни до цього положення у 2015 лише розширяли категорію справ, в яких провадження мало відбуватися у такому розширеному складі суду. Адже вже на той момент хвиля відставок суддів всіх інстанцій сигналізувала про насування системної кризи в судовій системі. Що зараз відбувається з недокомлектом суддів у першій та апеляційній інстанціях, мабуть, достатньо відомо, щоб не повторювати. Іншими словами, в реальних умовах суди не здатні формувати такі колегії для розгляду великої кількості справ з огляду на кадрову проблему.

З такої точки зору ідея утворення Антикорупційного суду має вирішити як поточні проблеми у кримінальному переслідуванні за корупційні злочини, так і більш стратегічні питання ефективного і невідворотного покарання за корупцію, забезпечення спроможності судового переслідування за неї, зважаючи на швидкі зміни у економічних, фінансових і технологічних інструментаріях, які можуть використовуватись у корупційних практиках.

Визначення ВАКС як апеляційної інстанції по справах, що були розглянуті судами першої інстанції у справах НАБУ та САП до моменту утворення ВАКС, має вирішити проблему перевантаженості загальних апеляційних судів і забезпечити всебічний розгляд таких справ в апеляції суддями, які володітимуть спеціальними знаннями і навичками.

Але цей крок не вирішує проблему зі справами, скерованими НАБУ до суду першої інстанції, які не розглядаються по суті. Тому, змінюючи інстанційність у питаннях апеляції, не менш важливим вбачається необхідність запровадження можливості передачі до ВАКС справ, скерованих на судовий розгляд у першій інстанції  на момент утворення ВАКС. У таких випадках за клопотанням суду, до якого скерована справа, Верховний Суд міг би бути наділений повноваженням передати таку справу до ВАКС як суду першої інстанції, якщо така справа є достатньо складною, або навантаження на суддів першої інстанції чи кількість таких суддів не дозволяє забезпечити її розгляд у розумні строки.

Якщо розгляд справи по суті ще не розпочався, то така передача справи не суперечила б конституційним принципам і вимогам статті 6 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод,. Якщо ж такий розгляд був розпочатий, то право подати клопотання про передачу справи можна було б надати виключно стороні захисту.

Підсумовуючи, слід вказати на необхідність комплексного підходу до питання інстанційності у перехідний період утворення ВАКС. Адже проблема справ, що тривалий час застрягли в судах першої інстанції, також потребує вирішення. І якщо відбуватиметься зміна інстанції для апеляційного оскарження, то не менш логічним було б забезпечити можливість передачі справ і з першої інстанції, з дотриманням умов справедливого судового розгляду.

Погляди, висловені в цьому блозі, є виключно особистими поглядами автора і не обов’язково співпадають з позицією Координатора проектів ОБСЄ в Україні та не є офіційною позицією ОБСЄ.