“Стукачі” для Генпрокурора Луценка
31.01.2018
У Генеральній прокуратурі озвучили несподівану ідею боротьби з хабарниками Спершу в нас навіть закрався сумнів – це жарт чи серйозна заява? Виявилося, усе – серйозно.
Отже, прес-секретар Генпрокуратури Андрій Лисенко вважає, що спеціальний антикорупційний фонд для винагороди «стукачів» міг би бути ефективнішим (!), ніж утримування профільних структур для боротьби з корупцією.
Про це Андрій Лисенко написав на своїй Facebook-сторінці.
«Якщо із стотисячних зарплат, премій, багатомільйонних витрат на офіси, авто, спецапаратуру та смішних таємних агентів створити Антикорупційний фонд, то небайдужі люди і просто зацікавлені стукачі за помірну винагороду здадуть із залізобетонною фактурою усіх корупціонерів. Для цього не треба роками створювати структури, законодавство, конкурси на кращих з гірших та ображених. Треба лише відкрити Єдине приймальне вікно та дати оголошення з тарифами у ЗМІ», – написав він.
Українці по-різному поставилися до такої інціативи. Хтось каже, що це справді дієвий метод боротьби з хабарниками, ще й непоганий спосіб заробити.
Інші вщент критикують цю ідею Генпрокуратури, називаючи її тотальною маячнею. Бо як стукач може замінити агента НАБУ?
Скидається на те, що Генпрокуратура вже просто не знає, до яких методів вдатись, щоби зробити боротьбу з корупцією менш дієвою, такою, коли високопосадовцям і далі брати хабарі буде дуже легко.
Отже, стукачі проти агентів НАБУ. Хто працюватиме ефективніше? Чи не спричинить це появу десятків тисяч неправдивих свідчень заради наживи?
«Такий спосіб донесення інформації на корупціонерів – це найгірший і найслабший метод у частині доказовості в суді, – каже газеті Експрес Віталій Титич, знаний адвокат, член громадської ради доброчесності. – У нас пропонують впровадити такий метод не додатково, а “замість”. Робляться натяки на відсутність потреби в першочерговій організації якісної роботи слідства і витрат на те ж НАБУ, плюс не береться до уваги потреба в антикорупційному суді, який зможе неупереджено і компетентно розглянути зібрані слідством докази, розрізнить правду і обмову. А для того щоб перевірити правдивість інформації, потрібен незалежний і компетентний суд, якого в нас нема».
Тож чи є раціональне зерно у пропозиції речника Генпрокуратури?
До розмови також запрошуємо самого Андрія Лисенка та експерта Українського інституту майбутнього Ігоря Тишкевича. – Плата за доноси на корупціонерів – це українське ноу-хау чи світовий досвід?
А. Лисенко: – Насправді це не нова ідея, цей механізм працює в багатьох державах Євросоюзу. Там за передачу правоохоронцям інформації про злочин і злочинців громадяни отримують гонорар. Тут працює одразу два чинники. По-перше, люди роблять внесок у підвищення рівня законності в країні, по-друге, мають матеріальну винагороду. Це нормально.
І. Тишкевич: – У Білорусі два роки тому Рада міністрів ухвалила постанову №101, яка передбачає виплати громадянам за інформацію про корупційні злочини. Виплату призначає прокуратура.
В. Титич: – Утім варто розуміти, що в цивілізованих країнах така практика іде лише в поєднанні з роботою відповідних інституцій – спеціалізованого слідства у сфері економічних злочинів та відповідних судових структур.
– І скільки ж громадяни мали б отримувати за повідомлення про корупційні правопорушення?
І. Тишкевич: – Скажімо, у Білорусі розмір виплат у 2016-му встановили до 50 базових величин (на той час – близько 500 доларів у випадках, коли йдеться про тяжкий або особливо тяжкий злочин, і до 30 базових величин (майже 300 доларів) у випадках менш тяжких злочинів.
В. Титич: – Знаю, що у США, якщо надана інформація призведе до штрафних санкцій понад мільйон доларів проти компанії або фізичної особи, інформатор може отримати до 30% суми цього штрафу. Також діє практика виплати певного процента суми несплачених зловмисником чи компанією податків, яку викрив громадянин.
А. Лисенко: – Думаю, у нас краще встановити процентність. Умовно кажучи, 3 – 5% тієї суми, яка буде вилучена в корупціонера. Держава тоді тільки виграє – бюджетні кошти на винагороду не витрачатиме, водночас повертатиме собі великі кошти з незаконного обігу і стимулюватиме людей викривати корупціонерів. Потрібно, щоб Кабінет Мінстрів ухвалив постанову про розмір оплати за надання корисної слідству інформації, якщо вона підтвердиться. Прямі «гарячі лінії» є у всіх прокуратурах.
На першому етапі можна буде анонімно передати інформацію – і людина не буде засвічена, і інформація дійде до слідчих. А в разі потреби, суд може запросити особу і допитати в закритому режимі — гарантуючи, що його не буде розкрито.
– Пане Лисенко, обговорювана ініціатива – ваша особиста, чи її вже обговорюють в Генпрокуратурі на організаційному рівні?
А. Лисенко: – Це моя ініціатива як людини, яка працює в правоохоронній системі і намагається знайти якісь шляхи їх розв’язання.
В. Титич: – Коли люди з Генпрокуратури починають виступати з такими ініціативами, то, гадаю, ці теревені спрямовані суто на відвертання уваги, применшення важливості НАБУ (про “смішних таємних агентів”) та створення Антикорупційного суду відповідно до тих вимог, які мають щодо нього громадянське суспільство і Захід. Бо ці структури – загроза існуванню цілого політичного класу, який упродовж десятиліть призвичаївся до корупційного життя. Тому впевнений, що ця заява пана Лисенка – не його особиста ініціатива. Це лише такий собі пробний камінь, а потім ініціативу в публічному просторі підхопить генпрокурор Луценко.
Андрій ГАНУС
