Справи Майдану: чергові загрози
07.07.2018
Департамент спеціальних розслідувань (ДСР), який займається розкриттям злочинів часів Революції гідності, може зазнати чергових змін. Цього разу через створення Державного бюро розслідувань та антикорупційне законодавство. Власне, перша проблема не нова (див. Тиждень, № 47/2017). Друга виникла відносно недавно, і з нею пов’язані нові ризики.
За Конституцією України, з моменту запуску Держбюро розслідувань слідчі прокуратури втрачають свої повноваження. Але відповідно до Кримінального процесуального кодексу (КПК) матимуть час до 20 листопада 2019 року, щоб завершити вже наявні кримінальні провадження. Водночас Основний Закон, що юридично вищий за КПК, каже: слідчі не матимуть права вести свої розслідування. Депутати не поспішають виправляти законодавчу колізію, яку самі й створили.
Проте якщо листопад 2019-го далеко, то чергове реформування ДСР може бути доволі скоро. Так, кілька тижнів тому з’явилася інформація, що з підрозділу, який розслідує злочини часів Майдану, планують виокремити прокурорів — процесуальних керівників. Офіційна причина — реформування прокуратури й створення єдиного департаменту процесуальних керівників. А сам ДСР має перетворитися на управління. У ДСР кажуть, що про планування цієї реформи знали ще в грудні минулого року. Але генпрокурор Юрій Луценко нібито обіцяв своїм підлеглим, що ДСР ніхто не чіпатиме, оскільки це може негативно позначитися на розслідуванні непростих злочинів часів Майдану. Однак згодом стали ширитися чутки, що й цей департамент не омине реформа.
«Так, запуск ДБР і пов’язані з цим складнощі — це одна частина. Але зараз ідеться про те, що керівництво Генпрокуратури застосовує законодавство про запобігання корупції. Якщо конкретніше, то перебування слідчих і прокурорів в одному підрозділі, департаменті, під одним керівником є потенційним корупційним ризиком. Але оскільки мова про «потенційні ризики», то все залежить від керівника, від того, як він організував роботу й чи скаржиться хтось із прокурорів на тиск цього керівника. Така норма справді зафіксована в антикорупційній програмі Генпрокуратури. Але є один нюанс. Ці вимоги закону існували станом на 2016 рік, коли створювали Департамент спецрозслідувань», — пояснює очільник ДСР Сергій Горбатюк.
Варто зауважити, що українське законодавство не дає чіткого визначення поняттю «процесуальне керівництво». Відповідно до чинного КПК робота прокурора пов’язана з керуванням процесом розслідування: внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, ухвалення та виконання вагомих процесуальних рішень (як-от повідомлення людині про підозру в злочині), надання доручень про слідчі та розшукові дії тощо. Разом із тим прокурор має наглядати за дотриманням законності під час розслідування. Саме від процесуального керівника залежить, як і коли повідомляти про підозру, направляти обвинувальний акт до суду тощо.
Коли створювався Департамент спецрозслідувань, і адвокати родин Небесної сотні, і самі родичі наполягали на тому, щоб зібрати під одним дахом максимальну кількість мотивованих людей. У результаті в одній будівлі опинилися і слідчі, і прокурори — процесуальні керівники. Це, як переконують у ДСР, дає змогу пришвидшити розслідування, якщо воно не залежить від вищого керівництва ГПУ. Адже більшість процесуальних рішень ухвалюється в межах однієї будівлі, однієї структури. А якщо забрати процесуальних керівників до іншого департаменту, всі названі вище процесуальні рішення залежатимуть від його керівництва або й від керівництва ГПУ.
Водночас прес-секретар Юрія Луценка Лариса Сарган відповіла на ці закиди на своїй сторінці в соцмережі просто: триває реформа, нікого не звільнятимуть, структуру ГПУ приводять у відповідність до законів.
«Такий варіант відокремлення процесуальних керівників від слідчих відбувається для погодження структури Генеральної прокуратури України з чинним законодавством. Тому ніякої зради немає. Є лише надумана істерика прихильників керівника одного департаменту. У результаті реформування жоден слідчий чи процесуальний керівник у справах Майдану не буде ні звільнений, ні змінений! Тому Горбатюк і далі розслідуватиме всі справи Майдану. Рік, п’ять, десять — стільки, скільки його захищатимуть зацікавлені в цьому. Про результат серед захисників чомусь не йдеться», — заявила Сарган.
Якщо говорити про результати, то за час свого існування Департамент спецрозслідувань передав до судів обвинувальні акти щодо 133 людей у справах Майдану. Отримав 16 вироків. Що стосується високопосадовців, то до судів потрапили обвинувальні акти щодо 75 людей. Вироків 14. Загалом виходить 208 осіб, щодо яких були обвинувачення, і 30 вироків. Але реальних вироків лише два. У ДСР кивають на суди, мовляв, так вони розглядають провадження. Як приклад наводять справу колишнього очільника Київської міської державної адміністрації Олександра Попова, причетного до розгону студентів у ніч на 30 листопада. Провадження в суді з лютого 2015-го. Вироку досі немає. Справа щодо Сухолуччя опинилася в суді приблизно в липні 2016-го. Впродовж півтора року тривали підготовчі засідання, і тільки недавно почалися слухання по суті. Власне, історія тітушковода Юрія Крисіна — майже три роки знадобилося Шевченківському райсуду, щоб оголосити вирок: умовне покарання за побиття журналіста В’ячеслава Веремія, який унаслідок дій тітушків і загинув. І лише в апеляції адвокатам і прокурорам вдалося домогтися реального терміну покарання — п’ять років тюрми. Та й то, як кажуть у прокуратурі, завдяки розголосу в суспільстві.
Керівник ДСР Горбатюк переконує, що подавав Луценкові рапорти, у яких намагався пояснити, чому наявна система важлива для досягнення результатів. «Я написав рапорт Луценкові. Пояснив, що система ДСР, як вона є, важлива для досягнення результатів. І її треба зберегти. Крім того, якщо є ідеї стосовно реформування Департаменту спецрозслідувань, дуже просимо попередньо надавати проекти, щоб ми могли висловити зауваження, уточнення», — каже Горбатюк.
І додає, що згодом отримав відповідь. У ній ішлося про те, що позицію ДСР «взяли до уваги», але «не можуть порушувати закон». Однак до середини квітня, як планувалося, Департаменту процесуальних керівників так і не створили. Натомість розпочали в ДСР спецперевірку для виявлення можливих недоліків. Але згодом повернулися до ідеї реорганізації структури.
Водночас у ДСР нагадують, що керівництво ГПУ не раз намагалося втручатися в хід розслідувань, забирало провадження. Так, майже одразу після призначення Луценка з Департаменту спецрозслідувань у військову прокуратуру передали справу Олександра Клименка, оскільки розслідування визнали неефективним.
«Після призначення Луценка була велика нарада. Обговорювали різні питання. Однак про Клименка мови не було. А вже за кілька днів я побачив протокол тієї наради, у якому йшлося, що генпрокурор заслухав справу, визнав розслідування неефективним і передав провадження до військової прокуратури. А перед цим тривалий час подання про підозру для Клименка не підписував Юрій Столярчук. Я перед нарадою Луценкові стос паперів передав, що Столярчук та екс-генпрокурор Віктор Шокін перешкоджають розслідуванню. І отака була реакція», — скаржиться Горбатюк.
Також можна згадати історію про «реформування» ДСР, коли з нього забрали 60 людей. А разом із ними кримінальні провадження щодо Табачника, Межигір’я та Сухолуччя. Наприкінці 2017-го з Департаменту спецрозслідувань «зникла» справа Олени Лукаш. Слідчий не бачив її в ЄРДР. Згодом виявилося, що її передали до Національного антикорупційного бюро. За цей рік її кілька разів перекидали від НАБУ до ДСР. Нині провадження зависло між двома правоохоронними структурами через відсутність підписів заступника Луценка. А сам Луценко вже встиг заявити, що слідчі не зібрали на Лукаш достатньо доказів. Хоча, як переконують у прокуратурі, під час нарад таких закидів від генпрокурора не звучало.
Утім, в історії з «реформою» є й позитив. Скажімо, генпрокурор урешті зустрівся з очільником ДСР. «Коли з Луценком ми розмовляли про справи, слідчі говорять про свої слідчі дії, був конструктив. І будь-які зауваження сприймаються нормально. Але ми відходили вбік від теми розмови. Як-от про «як ми мали совість висунути підозру альфівцю в день «Альфи». Людину звинувачують у вбивстві, хоча й із необережності. І ми маємо враховувати день, коли оголошувати підозру?! Та ми двічі цього альфівця викликали! Перший раз він лікувався. А на другий виявилося, що вже служить десь в АТО. Тоді як між цими викликами минуло близько двох тижнів. Фактично його сховали в зоні бойових дій», — пояснює Горбатюк.
Так чи так, а навіть без реформування лишається невизначеною ситуація щодо слідчих прокуратури та казусу Держбюро розслідувань. Свого часу його директор Роман Труба заявляв, що структура розпочне свою роботу у вересні 2018-го. І хоча наразі можна говорити, що такі прогнози дуже оптимістичні (детальніше див. Тиждень, № 23/2018), фактом є те, що з моменту запуску ДБР слідчі прокуратури, за Конституцією, не мають права продовжувати розслідування. Допомогли б зміни до законодавства, але їх поки що не видно.
У самій Генпрокуратурі загалом, та й у Департаменті спецрозслідувань зокрема пропонують підпорядкувати слідчих, які займаються злочинами часів Майдану, Держбюро розслідувань. Так, свого часу в коментарі виданню Insider про це заявила заступник генпрокурора Анжела Стрижевська. Про це саме каже й Горбатюк.
«Справді, слідче управління, наприклад, можна було б перевести в підпорядкування ДБР. І продовжувати розслідування. А пізніше, якби хтось зі слідчих захотів, хай складав би тести на вступ до ДБР за результатами своєї роботи. І за таких умов виокремлення процесуальних керівників в один департамент мало б хоч якусь логіку. Тоді ми розуміли б, яке в нас майбутнє. Слідчі були б мотивовані. Бо зараз, наприклад, я не можу давати гарантій, що забезпечу людей роботою. Та й не факт, що сам тут лишатимуся. У мене 11 осіб подалися на конкурс до Держбюро. А перед тим вони запитували, що робити. Але ж я не можу заборонити людям подаватися на конкурси», — каже Горбатюк.
Є ще й другий варіант. Можна звернутися до Конституційного Суду, аби він розтлумачив казус, що виник між Основним Законом, який забороняє слідчим працювати після запуску ДБР, і Кримінальним процесуальним кодексом, який дозволяє завершити розслідування до листопада 2019 року. Але поки що про таке звернення нічого не відомо. Врешті, в обох випадках конче необхідна чітка й зрозуміла позиція і законодавців, і керівництва Генпрокуратури, і керівництва Держбюро розслідувань. Інакше ми вже вкотре ризикуємо втратити такі важливі справи Майдану, на принциповості яких свого часу наголошували і президент, і генпрокурор.
Станіслав Козлюк
