Справа Майдану показує наскільки прогнила правоохоронна система
21.02.2018
Бажання справедливості нікуди не дінеться. Воно підтримує родини Небесної сотні.
За чотири роки за результатами розгляду злочинів Майдану було винесено 50 вироків. Та тільки дві особи отримали реальну міру покарання, а відбуває строк одна людина – так званий тітушка Василь Артюшенко. Ще 412 особам було повідомлено про підозру, обвинувальні акти стосовно 258 осіб досі перебувають у суді. Проте час спливає, а це шкодить слідству – свідки забувають події тих днів, стає складніше збирати речові докази, в державі змінюється законодавство, яке, м’яко кажучи, не сприяє розслідуванню.
«Справа Майдану є справою номер один. У ній є два великих блоки. Перший – притягнення до відповідальності людей на території України. Як правило, це рядові і середнього рівня виконавці злочинного наказу про розстріли мирних людей на Майдані. Другий – це справи Януковича, Захарченка, Якименка, слідство щодо яких завершене», – доповідав на початку грудня минулого року генеральний прокурор Юрій Луценко.
Адвокат Павло Дикань веде справи вбивств активістів Майдану Устима Голоднюка, Андрія Дигдаловича, Юрія Паращука, Сергія Кемського, Віктора Швеця, журналіста В’ячеслава Веремія, а також Дмитра Чернявського, який загинув на Євромайдані в Донецьку 13 березня 2014 року.
За словами захисника, останнім часом з’являються багато цікавих деталей справи, і якби не спротив правоохоронної системи, вдалося б досягнути кращих результатів. «Нещодавно, наприклад, з’явився новий свідок у справі про побиття майданівців на колонаді стадіону Лобановського. Через чотири роки!», – розповідає Дикань.
«Главком» зустрівся з юристом, аби поговорити про те, що ж заважає у розслідуванні резонансних справ та винесенні справедливих вироків.
Адвокат родин Небесної сотні Павло Дикань
Реальні строки у справі Майдану отримали лише дві особи. Такі підсумки роботи правоохоронців за останні чотири роки можна вважати задовільними?
Дійсно, реальні строки отримали дві людини. Причому одна з них не відбувала покарання, бо їй було зараховане попереднє ув’язнення, а в другої скоро закінчується строк покарання.
З іншого боку, досягненням слідства можна вважати те, що все-таки загальна картина злочину з’ясована, встановлені головні замовники, організатори та виконавці. Щодо деяких з них вже ініційоване заочне досудове розслідування, адже переважна кількість причетних до цих злочинів, переховуються на території Росії і притягнути їх до відповідальності в Україні фактично неможливо.
На жаль, один з найнезрозуміліших моментів цього розслідування – те, що підозрювані продовжують працювати у правовій системі. Дуже багато з тих, хто обвинувачується у злочинах під час Майдану, досі є співробітниками МВС. Проте ми говоримо зараз лише про виконавців. Усі, хто вищі за середню ланку, втекли одразу після протестів.
Про кого з правоохоронців йде мова?
У нас йде справа щодо побиття 21 січня (2014 року) хлопців на колонаді стадіону імені Лобановського. У цій справі до нас приїздить обвинувачений, діючий співробітник харківської поліції Хандрикін. Він йде на роботу, потім його викликають до суду, він посміхається в суді і повертається на роботу. Незважаючи ні на що, він продовжує працювати, але є багато доказів його причетності до цього злочину.
Так само щодо побиття 1 грудня (2013 року): заступник командира роти «Беркуту» Пустовий обвинувачується у службовій недбалості. Він був заступником командира роти «Беркуту» у Київській області, а зараз він є заступником командира роти спецпризначення Київської області.
Були ж абсолютно кричущі випадки, коли Департамент спецрозслідувань ГПУ вручив підозру діючим керівникам управління Національної поліції у місті Києві (мова йде про підозрюваних – Ігоря Бабича, Анатолія Серединського і Сергія Поготова – «Главком»). Коли суд обирав їм запобіжний захід, прийшло керівництво Нацполіції і доводило, що це надзвичайно важливі для органів люди.
Тобто моральні якості не мають жодного значення для нинішньої поліції. Яким може бути реформування правоохоронних органів, коли людина обвинувачується у скоєнні злочинів під час протестних акцій і зараз вона продовжує виконувати обов’язки на тій самій посаді? Це система, яка була створена не для охорони прав громадян, а для охорони прав можновладців. Так воно зараз і залишається.
З точки зору права, чи немає конфлікту, коли підозрювані продовжують свою роботу?
Очевидно, що є, але в багатьох випадках суди не вважають це достатньою підставою для відсторонення від посади. Прокуратура звертається, а суди не задовольняють. «Ну побив він там когось, колись, чим це заважає йому виконувати такі обов’язки зараз?», – приблизно таке обґрунтування.
Останнім часом Вища рада правосуддя почала ухвалювати рішення щодо звільнення суддів, які були причетні до винесення незаконних рішень під час Майдану. Для цього знадобилося чотири роки. У Києві практично у всіх судах були процеси щодо незаконного затримання під час Майдану, позбавлення водійських посвідчень громадян за поїздку 29 грудня 2013 року до Міжгір’я.
Когось з суддів можете назвати, хто доклався до незаконних затримань під час Майдану?
Я можу назвати Олега Лінника з Шевченківського районного суду міста Києва, який судив майданівську справу. Також Олена Мєлєшак з Шевченківського райсуду. Однак цих суддів не було притягнено до відповідальності внаслідок того, що строку для притягнення вичерпався.
За законом, із 20 листопада 2017 року департамент спеціальних розслідувань ГПУ більше не може відкривати нові провадження щодо злочинів Майдану. Частина справ Майдану має бути передана НАБУ, частина – новоствореному ДБР, яке фактично ще не створене і не укомплектоване. Що зараз відбувається із справами: вони застрягли десь між ГПУ, НАБУ та ДБР?
Наскільки я знаю цю ситуацію, одна з посадових осіб прокуратури, заступник Горбатюка взяв на себе відповідальність передати ці справи в НАБУ. Там не були готові до цього, через певний строк справи повернули до Департаменту спецрозслідувань, але час було втрачено. Навіщо це робиться, я не розумію.
Ми бачили багато випадків, коли розслідування виходило на осіб, які не були надзвичайно важливими в системі Януковича, але які були близькі до інших вищих політиків. От в цих випадках керівництво ГПУ просто місяцями не погоджувало висувати підозру. Яскравий приклад, по-моєму, про це сказав голова Департаменту спеціальних розслідувань ГПУ Горбатюк, Віра Ульянченко (колишня глава Київської ОДА, керівник секретаріату президента Ющенка, дружина тестя Макара Пасенюка, фінансового консультанта бізнесу Петра Порошенка, – «Главком»). От ця пов’язаність все одно залишається. Не думаю, що такі рішення щодо затягування ухвалюють лише головні високопосадовці: навколо них багато виконавців, які в силах певний папір покласти у шухляду на довгий час і таким чином допомогти комусь.
Розслідування Майдану – це лакмусовий папірець, який показує: ця система абсолютно прогнила і не здатна до змін. Складається враження, що законодавець системно намагається зробити все для того, щоб ці розслідування не були доведені до кінця. Приймаються зміни, які зменшують строки розслідування та повноваження слідчого органу.
Найбільш перспективна ситуація з розслідуваннями була, напевне, у 2015-2016 роках. Тоді ці справи дійсно були у Департаменті спеціальних розслідувань. Саме там, у департаменті, який був створений лише у 2014 році, почали все систематизувати. Звісно, що на цьому етапі потрібно було максимально аналітично посилити департамент. Потрібно було надати належні сучасні технічні засоби, бази даних, людей… Навпаки, нічого цього зроблено не було, була тільки спроба перекласти відповідальність на слідчих. Спочатку Ярема, потім Шокін (займали посаду генпрокурора в 2014-2016 роках, – «Главком») говорили, що підтримують цей департамент. Та підтримки не було. Потім прийшов Луценко, який сказав, що все погано і потрібно розділити всі справи Майдану: економічні – в один бік, організоване злочинне угрупування на чолі з Януковичем – в інший. Всі рядові злочини вирішили залишити в департаменті.
На мою думку, це все одна система злочинів, в основі яких є економічна складова. Янукович і його оточення зробили це для того, щоб захистити те, що вони накрали. І рішення щодо розділення справ на користь розслідуванню не пішло.
Як на розгляд справ Майдану вплине реформа судів: ліквідація районних і створення окружних судів, зокрема у столиці?
Сьогодні це ще ніяк не вплинуло, але під розслідування цим закладена міна. Згідно з українським законодавством: якщо маємо новий склад суду, то він має починати розгляд будь-якої справи знову. Це стосується не лише справ Майдану, а будь-яких.
В цивільному, господарському, адміністративному законодавстві справи рідко тягнуться роками, а для кримінального – це звичайне явище. Наприклад, справа, яка розглядається в Святошинському районному суді міста Києва щодо обвинувачення співробітників «Беркута» у терористичній діяльності, у вбивствах розглядається вже три роки. Опитано дуже багато людей, є багато матеріалів. Обвинувачені знаходяться під вартою. Ми говоримо про співробітників «Беркута», які знаходяться під судом. Це Морозкін, Зінченко, Тамтура, Янишевський і Малінченко. Кожних два місяці має продовжуватися запобіжний захід у вигляді арешту підозрюваним. Щоразу захисники кажуть: «Вони ж три роки сидять. А за законом Савченко – це шість. Так, може, вже занадто? Можливо, вони будуть визнані невинним, тому потрібно їх звільнити!».
Уявіть собі: новий голова суду вивішує на дверях оголошення «Попередній суд припиняє свої повноваження», тоді все має починатися спочатку. В такому разі від моменту припинення суду і до моменту першого судового засідання в новому суді пройде більше двох місяців. Тоді підозрювані просто вийдуть на волю. Так законодавство у нас зроблене, що кожні два місяці має переглядатися запобіжний захід, навіть якщо люди обвинувачуються у найтяжчих злочинах.
Адвокат родин Небесної сотні Павло Дикань
У справі вбивства журналіста Веремія під час Майдану був засуджений умовно на чотири роки лише Юрій Крисін. Суддя Лінник пояснив такий вирок тим, що діяв у межах пред’явленого обвинувачення. Чи є так насправді?
На мою думку, зважаючи на роль Юрія Крисіна, і на ті докази, які були подані при судовому розгляді, вирок несправедливий. На нього вже подана апеляція як представниками потерпілих, так і прокуратурою, яка буде розглядатися 1 березня. Крисін – дуже цікава фігура, яка таким чи іншим чином проходить по дуже багатьох епізодах Майдану. Він фактично багато років співпрацював з рейдерськими групами, після захоплення Лук’янівського ринку був його директором. Належну оцінку його діяльності під час Майдану ще не дано.
Шевченківський райсуд Києва відпустив з-під варти двох тітушок Олега Гебана і Сергія Костенка, обвинувачених в замаху на вбивство активістів Євромайдану. Чому це сталося?
Там, це абсолютно точно, недолік роботи суду: і суддів, і присяжних. Відпустили, тому що суд недієздатний. Присяжні перестають ходити, відмовляються. Внаслідок того, що справа не просувається, суддя змушений випустити обвинувачених.
Ви з кимось з підозрюваних спілкувались? Наприклад, з Крисіним?
Мені нема про що з ними спілкуватися, чесно кажучи. Це люди зовсім з іншого світу, іншої системи цінностей. З ними немає про що говорити. Тим більше, що у більшості випадків вони брешуть, але все одно там аргументація приблизно така: «Мені дали грошей – і я прийшов, сказали того побити – я побив, сказали стріляти – я стріляв. Ну, мені ж гроші дали. А коли можна було не стріляти, я старався не стріляти. А гроші отримав». Правоохоронці кажуть: «На нас нападали – ми відбивалися». А те що стріляли в беззбройних людей, у тому числі, у тих, хто намагався витягнути поранених – замовчують.
Адвокат «беркутівців» Олександр Горошинський в інтерв’ю «Главкому» розповідав, що під час розслідування було проведено 40 балістичних експертиз куль, в тому числі вилучених із тіл загиблих. У 36 експертизах зроблені висновки про те, що ідентифікувати кулі неможливо. Чи переглядались висновки таких експертиз?
У справі провели три чи чотири експертизи куль. Зараз призначили ще одну в Харкові. В січні туди вперше за чотири роки поставили нове обладнання, новий мікроскоп, який дозволить все-таки, на нашу думку, провести якісні експертизи. Я б хотів їх дочекатися.
Які нові речові докази вдалось отримати останнім часом?
Ще в 2015 році СБУ казало, що знайшло зброю «Чорної роти», щодо цієї зброї так само були проведені експертизи. Ці докази ще не долучені до справи, тому їх можливо буде оцінювати лише після відкриття матеріалів у суді.
Я знаю, що кулі з тіл поранених і загиблих ідентифіковані. І частина з них вказує саме на цю зброю. Як на мене, ще є маса роботи в цьому проваджені. Слідчий експеримент продовжується. Дослідження проводяться. Сподіваюся, що нові факти будуть найближчим часом.
Та уже минуло чотири роки: свідки просто забувають те, що коїлось. Треба розуміти, що суд не може приймати зараз, відповідно до процесуального законодавства, ті свідчення, які вони давали на стадії досудового розслідування. Ці протоколи не є доказом. Свідки мають повторити цю інформацію у суді, проте вони не пам’ятають вже. «Чи пам’ятаєте ви, що там була людина в червоній шапці?», – питають, наприклад, в суді. «Ну, можливо, але я не пам’ятаю». На цьому допит закінчується.
Хто з високопосадовців гальмує справу, хто заважає адвокатам у роботі?
Я не вірю в те, що Юрій Луценко чи Петро Порошенко, чи хтось ще там з високопосадовців буде особисто гальмувати справу. Навіщо? Усе-таки ж ці люди були усередині цих подій. Проте досі у владі є персони, які в той час так само займали високі посади в оточенні Януковича. Ну можете відслідкувати, хто саме. Виникає питання, як вони досі там можуть працювати.
Чи дійсно значна частина доказів щодо причетності співробітників «Беркуту» до вбивств на Майдані знищена?
Документи знищені фактично всі. Збереглося мало з того, що має відношення до наказів, які надавалися щодо особового складу, розташування підрозділів, зон відповідальності, поставлених завдань. Ці дані збирають по шматочках. Багато доказів просто не було зібрано.
Я колись розмовляв з американцями, то на їхню думку, це взагалі неможливо розслідувати, тому що місце злочину одразу було скомпрометоване. Там ходив, хто попало і як попало. Зусиллями групи слідчих все ж багато було зроблено. Якби вони отримали належну підтримку, то ми мали б змогу відрізнятися від більшості країн, які злочини такого роду розслідували 10, 20, 30 років. Поки що ми рухаємось саме в такому напрямку – ще, мабуть, років 10 і якісь результати отримаємо…
Як змінювалися настрої родин Небесної сотні впродовж цих майже чотирьох років?
Звісно, що час гоїть рани, але бажання покарати винуватця залишається. Бажання справедливості нікуди не дінеться. Це їх підтримує. Я не можу сказати, що хтось когось пробачив. Може, такі люди і є, але їх небагато.
Чи робить зараз Україна щось на міжнародній арені, аби довести причетність тодішніх високопосадовців до трагічних подій в центрі Києва у лютому 2014-го?
Коли були певні надії на те, що Міжнародний кримінальний суд прийме цю справу, то багато західних спеціалістів приїжджало до нас, вони намагалися допомогти організувати належне подання документів для Міжнародного суду. Проте тоді Україна мала таку дивну позицію: «Зробіть це за нас швидко, бо ми самі не можемо, бо інакше ми з вами не попрацюємо».
Якщо говорити про допомогу, то поки є надія, що ЄС таки прийме справу щодо Донбасу, можливо, Криму і в останню чергу, можливо, все-таки, щодо Майдану. Прокурор МКС визнав, що у злочинах, скоєних на Майдані, є ознаки злочинів проти людяності, але поки не мають підтверджень ознак системності чи поширеності нападу на цивільне населення.
На жаль, наша Генеральна прокуратура, яка відповідальна за подання справи, цього не робить. Було три подання доказів до офісу прокурора МКС від адвокатів, які представляють інтереси потерпілих і одне подання від Генеральної прокуратури. На мою думку існує ризик того, що після доповіді прокурора Міжнародного кримінального суду у цій справі наприкінці року вона може бути закрита.
Екс-глава СБУ Валентин Наливайченко каже, що бачив російських спецпризначенців на Майдані у 2014 році і бачив, як на російські шеврони одягали українську спецформу. Такі ж заяви робив спікер Андрій Парубій. Чи з’явились якісь докази перебування росіян окрім цих свідчень?
Є окремий напрям, який вивчає причетність російських спецпризначенців у Майдані. Ним займається спеціальна група прокурорів. У мене немає інформації про докази, які у них є, і чи вони взагалі є. Заяви політиків щодо цього мають підтверджуватися конкретними фактами або свідченнями. Наскільки я розумію, то їх не було. Але мені здається, що підстави для для таких слів є і, можливо, все це буде колись доведено. Якась причетність росіян до цих подій була, на мою думку. Справді, єдина, до кого міг звернутися Янукович, це Росія.
Що вважатимете для себе прийнятим результатом у справі Майдану?
Реальним результатом я буду вважати покарання виконавців і винесення, нехай і заочно, вироку організаторам вищого рівня.
Юлія Тунік
