Спецбатальйон з ексзасуджених “Шквал”

09.09.2024

8 травня Верховна Рада ухвалила в другому читанні законопроєкт № 11079−1, який дає змогу деяким категоріям ув’язнених мобілізуватися до лав ЗСУ. Вони можуть це зробити тільки після рішення суду і добровільно. Мобілізувати не можна засуджених за тяжке умисне вбивство, зґвалтування, сексуальне насильство, за злочини проти основ національної безпеки тощо.

Вступити до ЗСУ не зможуть засуджені корупціонери й особи, які обіймали особливо відповідальні посади, зокрема, депутати і міністри.

В ув’язнених, яких потенційно можуть мобілізувати, повинно залишатися не більше трьох років до закінчення терміну їхнього покарання.

Головний сержант батальйону — про особливості служби з колишніми в’язнями

«Хочу знайти людину, яка буде так само захоплено розповідати про мене, як Чечен про своїх підлеглих», — жартує один з бійців 5-ї окремої штурмової бригади, що зустрів журналіста NV на Донеччині.

Чечен — головний сержант новоствореного батальйону Шквал при 5-й ОШБ, який сформований з колишніх засуджених. І дійсно, протягом всього дня, проведеного з бійцями та офіцерами батальйону, Чечен майже безперервно ділився досвідом навчання бійців та прикладами їхньої роботи. І «під запис», і в розмовах за кавою сержант наводив все нові та нові аргументи, чому прийняття закону про мобілізацію ув’язнених — вкрай правильне та корисне рішення.

Чоловік несе службу з 2022 року, з моменту створення 5-ї ОШБ. У 2023 році отримав поранення та після тривалого лікування повернувся в бригаду, яка стала однією з перших, залучених до мобілізації «спецконтингенту». Чечен одразу зайняв одну з ключових посад в процесі підготовки нових солдатів та штурмовиків.Саме так, «спецконтингентом», офіційно називають мобілізованих громадян, що відбували покарання в місцях позбавлення волі. Проте майже ніхто в 5-й ОШБ не використовує цього терміну. Також не заведено вживати слова «зеки» або «арештанти». Натомість у підрозділі придумали інше прізвисько для нових солдатів — «зайчики». На шевроні та логотипі батальйону Шквал зображений заєць.

«Я коли починаю розповідати, що наш особовий склад більш мотивований, ніж середньостатистичні мобілізовані останньої хвилі, люди дивуються. Але це так. Мобілізовані теж бувають різні, ще зустрічаються мотивовані люди, але їх все менше. Усі бачили випадки з мобілізацією через автобуси ТЦК тощо. У кого буде більше мотивації — у засудженого, який добровільно прийняв рішення вступити в батальйон і був ознайомлений з тим, що його чекає, чи у людини, яку, умовно кажучи, схопили по дорозі з хлібного магазину?» — риторично питає Чечен.

Під час розмови виринає й один з найбільш поширених міфів про мобілізацію засуджених — нібито у таких добровольців мотивація лише в тому, аби в будь-який спосіб залишити тюрму, а на захист вітчизни чи ідейну складову оборони держави їм байдуже. Головний сержант Чечен з цим категорично не погоджується.

«У нас дуже велика частина особового складу — це ті, кому залишалося сидіти один рік чи менше. А відбули вони вже на той час по 3−5 років. Є ті, кому залишалося відбувати покарання пару місяців. Є ті, хто писав заяви керівництву установ, де відбували покарання, з проханням дати можливість мобілізуватися ще у 2022−2023 роках, коли ще не було закону. Якщо ми вважаємо, що у них немає жодної мотивації та правильних переконань, а шляхом мобілізації вони намагаються просто „втекти“ від тюрми, то як пояснити випадки, коли людина добровільно іде до нас, хоча могла за 6−8 тижнів вийти на волю? І врахуйте, що до нас ідуть не огорожі фарбувати».

Також важливо зазначити, що, відповідно до змін в законодавство, що були впроваджені весною 2024 року, звільнені від покарання громадяни мають значні обмеження у вигляді особливого нагляду, а також посилену відповідальність у разі залишення військової частини, спроби ухилитися від проходження військової служби та у випадку повторного скоєння злочинів.

Чечен посміхається, згадуючи, що росіяни вже створюють фейки про «карателів» ЗСУ, що контролюють та репресують звільнених в’язнів, а «загороджувальні загони» буцімто женуть їх вперед на фронті. Звісно, це чергова частина російської інформаційної війни та брехні.

«Треба розуміти, що це люди, які офіційно підписали контракт зі Збройними Силами України. Мало того, їхній контракт рівно такий самий, як і мій, як і будь-якого військовослужбовця. Там є лише один пункт, що відрізняється та має стосунок до певних обмежень, які накладені на звільнених. Це абсолютно адекватні обмеження щодо відсутності відпустки певний час, постійного перебування в місці постійної дислокації батальйону і таке інше. Очевидно, що людина не може мобілізуватися, а наступного дня сісти на автобус та поїхати кудись. Але звісно, ніхто не водить цих бійців в кайданах чи під дулами автоматів, такого немає в жодному разі», — пояснює Чечен.

Згодом кореспонденту NV випаде нагода перевірити це на практиці.

«Перший бій завжди відрізняється від навчань». Розмова з бійцем на позивний Білорус, що відсидів майже чотири роки та доєднався до батальйону Шквал

Артем — молодий хлопець невисокого зросту, який у травні доєднався до ЗСУ. Отримав позивний Білорус, бо жив на Чернигівщині біля кордону.

«Вдарив людину, переборщив. Тяжкі тілесні ушкодження», — так чоловік пояснює те, як опинився за ґратами. Суд призначив йому 5,5 року ув’язнення. Артем встиг відсидіти більшу частину терміну — майже чотири роки — і потрапив практично у першу хвилю мобілізованих. На зустріч з журналістом боєць прийшов без кайданів, з мобільним телефоном та в доброму гуморі.

«Якщо вже є можливість бути тут, бути корисним, це краще, ніж просто сидіти. Коли до нас прийшли і оголосили, що є ось така можливість доєднатися до війська, то я був не один, хто прийняв таке рішення. І знаю, що досі є такі, хто хотів би доєднатися», — каже Білорус.

Білорус відбув більшу частину свого покарання — і приєднався до лав ЗСУ.Особливу реакцію у Білоруса викликає міф про нібито погане забезпечення подібних «спецбатальйонів» та відправку засуджених на штурми «голими та босими».

«У мене тато теж військовий, проходив службу ще з часів АТО. Я йому показую, що нам видали, яке спорядження, амуніцію, зброю. Він не може повірити, каже, що це я сам десь придбав за власні кошти. Коли чує, що це нам видали від держави, то каже, що у них такого в часи АТО не було навіть близько. А він служив у звичайній бригаді», — розповідає боєць.

До обговорення проблем забезпечення долучається заступник командира батальйону Шквал з питань логістики на позивний Конон. Чоловік коротко і переконливо пояснює, що «спецбатальйон» не тільки не обмежений в забезпеченні, а і має кращу ситуацію, ніж деякі звичайні підрозділи інших бригад.

«Я теж чув, що нібито це ж підрозділ ув’язнених, будуть їм давати все в останню чергу, найгірше. Можу вам сказати, що і амуніція, і зброя, і боєприпаси видаються навіть з більшим комплектом та в кращому стані, ніж я бачив в деяких інших бригадах та батальйонах. Я спілкуюся з одним з колег на аналогічній посаді в іншому батальйоні. Він мене питає: у вас скільки РПГ в такому-то підрозділі? Я кажу: по накладній 18 штук. А він каже: у нас два, і я тільки один можу зі складу взяти», — каже Конон.

Також боєць Артем добре оцінює базову підготовку, яку обов’язково проходять усі мобілізовані до початку виконання бойових завдань. Білорус каже, що жодного разу не чув, щоб у бій відправляли людину без підготовки, і дуже сумнівається, що таке можливо.

Чечен навіть певною мірою ображається, коли чує про відсутність підготовки колишніх ув’язнених чи неналежні тренування. Він пояснює, що процес навчання в бригаді в цілому поставлений на автоматичний потік. Створювати якусь окрему систему для «поганих» тренувань було б складніше і довше, ніж просто давати усім рівну належну підготовку, відповідно до чинних програм та стандартів.

«Але перший бій все одно завжди відрізняється від навчань. Перший раз було страшно, чесно. Але нічого, стою перед вами», — каже Білорус.

Мобілізований ексув’язнений каже: ще жодного разу не пожалкував, що доєднався до ЗСУ, попри небезпеку і складні умови на фронті. Також Артем не розуміє критики з боку цивільних стосовно мобілізації ув’язнених. Він вважає, що якби цивільні більш охоче йшли до війська, то, можливо, мобілізація ув’язнених і не була б потрібна. Таким чином, на думку Білоруса, він та його побратими в якомусь сенсі дозволяють цивільним чоловікам продовжувати жити своїм життям, заміщуючи їх на фронті, але у відповідь чують критику та образи.

«Є розуміння, що це „людське“». Чи можуть засуджених у колонії змушувати доєднуватися до війська? Розмова з джерелом «по той бік ґрат»

Бесіда з бійцями торкається примусової мобілізації. Питання виникають щодо скандалів з «бусифікацією» — процесом примусової мобілізації просто на вулицях. Іноді подібні випадки офіційно визнають порушеннями з боку ТЦК. Чи можуть співробітники пенітенціарної системи або рекрутери від бригад змушувати засуджених підписувати контракти, у тому числі виконуючи ті чи інші «показники» по наповненню новостворених батальйонів, цікавиться кореспондент NV.

«Я вам скажу, що реальність прямо протилежна. Мені відомо, що установи відбування покарань не зацікавлені віддавати в’язнів. Є навіть певні перешкоди, хоч і незначні. Про примус з боку співробітників чи керівництва колоній, щоб засуджені підписували контракт, я навіть близько не чув», — говорить Чечен.

Він також ставить під великий сумнів, що бодай якась із бригад буде використовувати примус на етапі залучення в’язнів до своїх лав.

Журналіст NV поспілкувався з офіцером іншої бригади, яка також задіяна у процесі мобілізації ув’язнених. Офіцер попросив про анонімність. Він повністю погодився, що примусової мобілізації в колоніях не відбувається.

«Зараз до мобілізації в’язнів сильніше залучені якраз бригади. Одна справа, коли тобі прислали по „розподілу“ мобілізованого з бусіка ТЦК, ти мало що можеш з цим зробити, це проблема. А тут ми самі, принаймні поки що, контролюємо цей процес. У нашій бригаді кожен раз, коли з’являється „проблемний“ мобілізований, — це ціла історія, що з ним робити. Ми дуже незадоволені, коли такі персонажі з’являються. Тож якщо наш рекрутер привезе мені з колонії когось, хто насправді не хотів до нас, це не тільки не дає нам „виконань плану“, а створює додаткові проблеми. Можливо, якщо з часом цей процес буде більш масовим і його зроблять більш централізованим, коли керувати цим будуть не бригади… Але я не дуже уявляю, як там когось примусово мобілізовувати. Там же ціла процедура звільнення, то що, буде на всіх етапах ходити людина з палицею за ув’язненим?»

Також журналісту вдалося отримати іншу точку зору — з-за ґрат. Олег (ім’я замінено на прохання чоловіка) відбуває покарання в одній з установ Одеської області, має вищу освіту та досвід роботи викладачем. Він також сумнівається, що тюремне керівництво може застосовувати примус для мобілізації, про подібні випадки він не чув.

«Реальним примусом може бути тільки рішення від „авторитетів“ чи „блатних“. Ось якщо авторитети на „чорній зоні“ скажуть на рівні ув’язнених, що треба певну кількість людей відправити підписувати контракт — тут буде складно відмовитися. Але я про подібне поки що не чув і дуже сумніваюсь, що таке можливе. Не питав напряму, але, як я відчуваю, є розуміння, що мобілізація в такий час як зараз — це „людське“», — каже Олег.

«Людське» — одне з воровських понять, що стосується правил, норм та етики в середовищі засуджених. Серед важливих аспектів «людського» є відмова від співпраці з владою, керівництвом установи та правоохоронними органами. Проте Олег стверджує, що армія зараз не сприймається в воровському середовищі як «влада». Військові ніколи не мали стосунку до воровського світу, не створюють йому проблем, а захист власної країни вважається щонайменше поважною справою, навіть у середовищі «авторитетів».

«Перший час жартома називали „українським Пригожиним“». Командир батальйону про те, чим відрізняється Шквал від «м’ясних» підрозділів окупантів

Мабуть, головне побоювання серед українців щодо мобілізації ув’язнених — чи не наслідує Україна приклад росіян. Про масовий набір до армії в’язнів у Росії стало відомо ще наприкінці 2022 року. Бої під Бахмутом та на інших ділянках фронту показали абсолютно людожерський підхід до керування та застосування підрозділів, укомплектованих зеками. Саме завдяки таким підрозділам в ужиток вперше увійшов термін «м’ясні штурми». У 2024 році російське видання Медіазона опублікувало дані про втрати російських ув’язнених з посиланням на витік документів ПВК Вагнера. Так, тільки в боях за Бахмут, місто з довоєнним населенням близько 70 тисяч, загинуло понад 17 тисяч недавніх в’язнів колоній РФ. Реальна цифра може бути ще більшою.

Щоб остаточно дізнатися, чим стратегічно підрозділи ув’язнених в Україні відрізняються від російських, журналіст NV зустрівся з головною людиною в Шквалі — командиром батальйону.

«Який позивний у комбата?» — запитав кореспондент, прямуючи на місце зустрічі. «Дельфін. Іноді жартуємо — Чорний Дельфін (назва однієї з найбільш відомих та суворих колоній для довічно засуджених в Радянському Союзі, а згодом в РФ — ред.)», — відповів один з бійців.

З’ясувалося, Дельфін на подібні жарти не ображається і каже, що в перші дні створення батальйону чув багато подібних кпинів від друзів.

«Телефонують мені з командування у травні. Кажуть: так і так, будеш командиром батальйону з колишніх засуджених. Я перші пару днів взагалі зрозуміти цього особливо не міг. Поганої реакції не було, наказ є наказ, але спочатку думав: може, це жарт такий? Потім друзі почали підколювати — „український Пригожин“ та все таке інше», — згадує Дельфін.

Проте коли мова переходить до відмінностей українського Шквалу від Шторм Z чи ПВК Вагнера, Дельфін стає значно серйознішим. Він розуміє, що подібні паралелі у суспільстві проводять і у людей є побоювання, чи не будуть копіюватися методи окупантів. На питання «чим все-таки відрізняється?» комбат відповідає: «Усім».

«Про підготовку, ставлення та забезпечення, я думаю, вам вже пояснили. Але ще важлива відмінність: у росіян як були „поняття“ на зоні, так вони їх тягнуть і до війська. У них не солдати, не воїни, у них зеки, яким видали зброю. У нас діють суворі правила. Перше: ніякої кастовості. Для мене усі, хто підписав контракт, — військовослужбовці Збройних Сил України, і відрізняються вони відповідно до статуту — званням та військовою посадою. Хто там був „блатним“, а хто „опущеним“, — мені не цікаво. І такий розподіл у нас заборонений. Пункт другий: для нас це не зеки, це наші бійці, такі самі військовослужбовці. Ми їх навчаємо, ми поруч воюємо, ми будуємо людські стосунки. Саме слово „зек“ ви чули сьогодні від когось з наших по відношенню до мобілізованих? Ні! Для нас це „зайчики“», — пояснює Дельфін.

Він додає, що погане ставлення до нових мобілізованих чи відправка колишніх ув’язнених на «м’ясні штурми» буде невигідна для репутації батальйону. За його словами, інформація про умови служби швидко доходить до місць позбавлення волі, а це впливає на бажання ув’язнених доєднуватися до підрозділу.

Дельфін неочікувано зізнається, що серед людей, які опинилися за ґратами, а потім вирішили мобілізуватися, є навіть ті, з ким він служив у часи АТО.«Колись ми воювали з людиною. Він чомусь мене навчав, готував, і не один тиждень або місяць. Потім у людини в цивільному житті щось сталося, таке буває, життя — складна штука. Людина потрапила в тюрму. Але має навички, знання, розуміння війни. Тепер ось я командир для цієї людини. Питання: я відправлю таку людину з одним автоматом на „м’ясний штурм“, як це роблять росіяни? Звісно ні. Ми будемо використовувати людей, в хорошому сенсі цього слова, згідно з їхніми навичками та здібностями. Максимально ефективно. А не просто: ось точка на мапі, іди в той бік і помри там».

Комбат оцінює рівень свого підрозділу як дуже високий, що було доведено в перших боях. Згадує випадки, коли суміжні бригади, дізнавшись, що поряд на ділянці будуть воювати колишні засуджені, висловлювали щодо цього скепсис. Проте вже після перших боїв вибачались та казали, що не чекали подібної готовності та стійкості.

Командир переконаний, що експеримент зі створенням підрозділів Шквал вже показав свою ефективність та надалі має бути розширений. Дельфін є прихильником збільшення кількості статей Кримінального кодексу, засуджені за якими можуть проситися на фронт. Зокрема, зараз заборонено мобілізувати людей, винних в умисному вбивстві.

«Стаття одна, а люди бувають дуже різні і обставини різні. Ми здатні відбирати адекватних людей навіть з такими звинуваченнями. Ми також здатні забезпечити певний нагляд за ними, тож цивільні можуть не хвилюватися. А для людини це, можливо, шанс спокутувати свою провину та почати нове життя».

Кажучи про перші досягнення батальйону, Дельфін розпливається в загадковій посмішці й обіцяє вже зовсім скоро приємні новини. Журналісту NV відомі кілька прикладів вдалого застосування батальйону Шквал 5-ї окремої штурмової бригади, утім, з міркувань безпеки ці бойові епізоди тимчасово не розголошуються.

Сергій Окунєв

Джерело