Слідчі органи у в’язницях
27.06.2017
Чи має право Державна кримінально-виконавча служба України розслідувати злочини, що сталися на її території?
Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Валерія Лутковська вважає, що ні, тому й звернулася з цього приводу до Конституційного суду. Вона просила суддів визначити, чи відповідають Конституції положення частини шостої статті 216 Кримінального процесуального кодексу України.
Йдеться про таке положення: “Слідчі органів Державної кримінально-виконавчої служби України здійснюють досудове розслідування злочинів, вчинених на території або в приміщеннях Державної кримінально-виконавчої служби України”.
Нагадаємо, що Державна кримінально-виконавча служба України (ДКВСУ) є у певному сенсі правонаступницею пенітенціарної служби, яку було вирішено ліквідувати у травні 2016 року, а її функції передати Мін’юсту.
Валерія Лутковська у своєму виступі в Конституційному суді сказала, що у деяких випадках представники держави можуть практично безкарно порушувати права тих, хто знаходиться під їхнім контролем. Адже виглядає сумнівним, щоб слідчі певної організації об’єктивно та безпристрасно розслідували злочини, вчинені іншими її членами.
Треба сказати, що сумніви омбудсмена є небезпідставними, оскільки подібні справи вже розглядалися в Європейському суді з прав людини. Тут йдеться, наприклад, про справу “Карабет та інші проти України”, рішення по якій ЄСПЛ винес 17 січня 2013 року. Суд постановив, що відбулося порушення статті 3-ої Європейської Конвенції у зв’язку із відсутністю ефективного розслідування скарг заявників щодо тортур.
Вісімнадцять заявників по цій справі стверджували, що вони піддалися жорстокому поводженню під час і після обшуку та операції із дотримання безпеки із залученням спецпідрозділів, які відбулися в Ізяславській в’язниці 22 січня 2007 року. Вони також стверджували, що цей інцидент залишився без належного розслідування, а крім того, скаржилися на втрату адміністрацією в’язниці деяких їхніх речей.
Ця історія розпочалася з того, що 14 січня 2007 року майже всі в’язні Ізяславської в’язниці (1121 людина) оголосили голодування на знак протесту проти умов утримання, поганої якості їжі, води, незадовільної медичної допомоги, довільних покарань, безкарності адміністрації, а також відсутності винагороди за їхню працю. Вони також вимагали звільнення деяких керівників в’язниці. Голодування та перемовини з адміністрацією тривали три дні. Після цього заступник голови Державного департаменту України з питань виконання покарань наказав направити до Ізяславської в’язниці спецназ та підрозділи швидкого реагування для “стабілізації оперативних обставин та проведення обшуків”.
Ось уривок зі скарги одного із заявників: “В’язничний фургон був дуже переповненим. Ще до від’їзду багато в’язнів втратили свідомість. Фельдшер привів їх до тями за допомогою нашатирю. Конвой мав лише одну дволітрову пляшку води на всіх в’язнів. В’язні, які страждали від спраги, могли отримати тільки один-два ковтки через решітку. Поїздка тривала більше трьох годин. Після прибуття до Ровенського СІЗО в’язнів побили знов: спочатку біля фургону, а потім у кабінеті, куди їх привели. Коли зняли наручники, перший заявник побачив, що його руки опухли та посиніли. Його били приблизно шість-вісім співробітників. Після того як вони втомилися бити його руками та ногами, ці люди поклали його обличчям на підлогу, зафіксували та почали бити палицями. Удари були такими потужними, що шкіра заявника на ногах та ягодицях лопалася від них. Фельдшер, який знаходився у кімнаті, полив його рани водою”.
Європейський суд вирішив, що українська держава повинна виплатити сімнадцяти заявникам по цій справі 25 тисяч євро кожному плюс будь-які податки, що можуть бути нараховані на цю суму у якості компенсації нематеріальної шкоди. Шостому заявнику потрібно виплатити 10 тисяч євро разом із податками.
Нема чого й казати, що це далеко не єдиний випадок порушення прав в’язнів та затриманих на території Державної кримінально-виконавчої служби, який не був розслідуваний належним чином. Просто цей випадок, завдяки великій кількості постраждалих та надзвичайній зухвалості і цинізму в’язничної адміністрації отримав широкий розголос. Дуже важливим є і той факт, що через некомпетентні дії кримінально-виконавчої служби український бюджет втратив 435 тисяч євро.
«Проблема неналежного розслідування полягає в тому, що існують певні показники ефективності роботи правоохоронних органів, які базуються на кількості розкритих злочинів, — сказала у своїй промові омбудсман Валерія Лутковська. — А з іншого боку існує конфлікт інтересів між завданням прокуратури підтримувати обвинувачення і здійснювати нагляд за законністю досудового слідства. Орган, який є відповідальним за дотримання законодавства у ДКВСУ має викривати і розслідувати злочини, вчинені на відповідній території. Метою оскаржуваних положень було не підвищення ефективності розслідування злочинів, а навпаки — створення системи, за якої такі злочини можливо замовчувати».
Постійний представник Верховної Ради України у Конституційному Суді Анатолій Селіванов сказав, що Голова Верховної Ради не має на меті давати оцінки і не наводить ніяких фактів, не проводить аналіз.
«Була проведена реформа, і Міністр юстиції, як вища посадова особа в системі державного управління, покликаний нормативно-правовим способом регулювати відносини по відношенню до статусу слідчого, не маючи на увазі, і в цьому позиція законодавця, якимось чином спрямовувати його діяльність», — сказав Анатолій Селіванов.
У своїй промові представник Верховної Ради намагався довести, що слідчі системи ДКВСУ є абсолютно незалежними і неупередженими, бо так сказано у законі. Крім того, Анатолій Селіванов зауважив, що Валерія Лутковська не навела аналіз і статистику звернень до уповноваженого щодо порушень прав людини через неналежне розслідування на території ДКВСУ.
«Тому у мене є сумніви щодо достовірності даних, які повідомляються Конституційному суду», — сказав Анатолій Селіванов.
Міністр юстиції України Павло Петренко сказав, що аргументи Омбудсмана виглядають непереконливо.
«Ті посилання на норми Конституції, про які каже Уповноважена, на мою думку, є припущеннями і штучним притягуванням якихось думок Уповноваженої до конкретної ситуації, — сказав Павло Петренко. — Уповноважена навела три справи в ЄСПЛ проти України за 2005-2007 роки, які є аргументами на користь її позову. До відома суду: у цей період пані Уповноважена працювала в Міністерстві юстиції, була представником України в ЄСПЛ, і по справах Шевченко проти України (2006 рік) та Кучерук проти України (2007 рік) подавала абсолютно іншу позицію, а саме: заперечувала позицію заявників у ЄСПЛ. Вона говорила, що норми законодавства УРСР не порушують права людини».
Міністр юстиції звернув увагу суду на те, що рішення ЄСПЛ, на які посилалася Омбудсман, були винесені щодо старого Кримінального процесуального кодексу 1960 року, і його положення дійсно порушували права людини, бо це були норми радянського зразка, там дійсно був конфлікт інтересів. Зараз же, за словами міністра, відбувається реформа правоохоронної системи, вона значно більш контрольована з боку громадськості.
«В Міністерстві юстиції створюється незалежний та ефективний слідчий підрозділ, який не підпорядкований ані керівникам установ, ані керівникам слідчих ізоляторів, — сказав Павло Петренко. — Цей підрозділ здійснює ефективне розслідування на території всіх установ ДКВСУ».
За словами міністра, саме така система діє в абсолютній більшості країн Європейського Союзу.
Директор Центру стратегічних справ Української Гельсінської спілки з прав людини Михайло Тарахкало нагадав, що у рішенні по справі “Давидов та інші проти України” Європейський суд визнав, що розслідування катувань, до яких вдалися працівники колонії, проведені обласною прокуратурою та Державним департаментом України з питань виконання покарань, не були незалежними за ієрархічним і відомчим підпорядкуванням від тих, хто був причетним до зазначених подій. Зокрема, Європейський суд звернув увагу на те, що перевірку на місці подій проводили ті самі слідчі, які брали участь у навчаннях або здійснювали нагляд за їхнім проведенням, а прокурор, який проводив перевірку зазначених скарг, затверджував плани навчань і мав безпосередні стосунки з посадовими особами колонії, з якими він щодня контактував по роботі. Отже Європейський суд зазначив, що таке розслідування не відповідало суті ефективного та незалежного, здатного забезпечити встановлення фактичних обставин.
«Слідчі органи ДКВС є інституційно залежними від осіб, відносно яких буде проводитися розслідування, в результаті чого таке розслідування буде вважатися a priori не ефективним та призведе до системних порушень прав людини, гарантованих статтями 27 та 28 Основного Закону України», — сказав Михайло Тарахкало.
Безумовно, реформа Міністерства юстиції є дуже потрібною і важливою, але, на мою думку, не варто бачити в ній абсолютну панацею від всіх порушень прав людини, не треба переоцінювати її. Якщо правозахисники бачать в ній певні недоліки, то на ці зауваження варто звернути увагу та виправити законодавство.
Олег Шинкаренко
