Скандал в СБУ: зловісний сигнал
08.10.2018
Розслідування BIHUS.info стосовно заступника голови Служби зовнішньої розвідки України Сергія Семочка отримало продовження. Національне антикорупційне бюро України відкрило справу про незаконне збагачення. Директор НАБУ Артем Ситник з цього приводу повідомив: “Не буду приховувати, ми провели відповідну аналітичну роботу по його декларацїї. Але зареєстрували сьогодні, коли вийшов цей сюжет… Ми об’єднали ті матеріали, які у нас були і зареєстрували”, — пояснив він.
Все? Хепі енд? Аж ніяк. Не варто вважати, що наявність у сім’ї першого заступника голови Служби зовнішньої розвідки, екс-керівника ГУ СБУ в Києві та Київській області, колишнього працівника кримського відділення спецслужб невідомо як набутої нерухомості на сотні мільйонів – це питання корупції. А от відсутність реакції пана Грицака – безпосереднього керівника VIP-переселенця – на персону свого заступника, регулярні поїздки його найближчих родичів: дітей та дружини на територію окупованого півострова – це вже питання нацбезпеки. Для того, щоб не помітити, як в родині Семочків регулярно з‘являються палаци і кримська засмага, служба внутрішньої розвідки у відомстві має бути відсутня в принципі. А як же диверсанти, агресори чи шпигуни? На п‘ятому році війни головна спецслужба країни не знайшла нічого кращого, як відмовчуватися і робити вигляд, що справа Семочка – то підозра у незаконному збагачені. Який тут, питання, хепі енд?
Давайте уявимо себе переселенцем з Ялти. Працівником СБУ, який разом із жалюгідними 5% колег вийшов з окупованого півострова на материк. Він міг залишитися на службі в ФСБ. Там і зарплатня вище, і його знання всіх нюансів регіону на перших порах могли б статися у нагоді. Але він виходить, щоб служити батьківщині. Кидає відомчу квартиру, дві родинні ділянки землі. А згодом його родина їде в Крим. Навіщо? Ні – не навіщо їдуть, а навіщо виходили? Показово, що коли кримськотатарських жінок обшукують на адмінкордоні, а Панова заарештовують за звинуваченням у підготовці диверсій, родичам одного з керівників української розвідки нічого не загрожує. Вони постять фото з кримських пляжів та ведуть невеличкий бізнес. Правда, красиво?
Якимось дивним чином родина обростає майном. Та ще й яким. В Криму до окупації вони не мали таких розкошів. Можна подумати, що тут Семочку поталанило – сів на потік. Але одразу ж постає питання: навіщо? Навіщо саджати на хлібні місця людину, яка тільки-но перевелася з провінції? Хіба в Києві немає своїх перевірених кадрів, які вірою та правдою заслужили своє місце у джерела збагачення? Як людина без зв‘язків потрапила на таку хорошу роботу, коли фронт не прикритий, Херсонщина недоукомплектована? Хто просував пана Семочка та сприяв його карколомній кар’єрі? Три палаци за три роки – це навіть для просякнутої корупцією української влади забагато.
Про Семочка мовчать всі. Президент, голова СБУ, голова зовнішньої розвідки, члени парламентського комітету та його члени. Спроба перевести ситуацію у площину корупції є нічим іншим, як намаганням приховати від суспільства стан, в якому знаходиться безпека країни. Я зараз не стверджую про вину чи невинність пана Семочка. Єдине, що мене цікавить, так це відсутність реакції, яка б свідчила, що хвора система намагається очиститися, що у України є спецслужби, що національна безпека – то не порожнє гасло.+
Голова цієї риби вже згнила. Тож, можна розраховувати тільки на міць та патріотизм окремих співробітників. Протистояти агресивній російській системі може тільки система. А її нема. Є зграя, яка ковтає все, що бачить. Є мертвий організм, який більше не реагує на стимули у вигляді кілограмів кешу у заступника голови Служби зовнішньої розвідки.
Лариса Волошина
