Що треба зробити, аби судді припинили брати хабарі?

02.10.2019

У ЗМІ з’явилися так звані «розцінки» за бажаний вирок суду у кримінальних справах і за необхідне рішення в адміністративних судових розглядах. «Слово і Діло» звернулося по коментар до Анатолія Мірошниченка, який у квітні цього року закінчив свою 4-річну каденцію у Вищій раді правосуддя (до січня 2017 року – Вища рада юстиції). У 2018 році за перевірками, проведеними Анатолієм Мірошниченком, до дисциплінарної відповідальності було притягнуто 50 суддів у той час, як в цілому до відповідальності дисциплінарними палатами ВРП було притягнуто 170 суддів.

Анатолій Мірошниченко звернув увагу, що розмовляти про «прайс-лист» у цій ситуації некоректно, оскільки йдеться про окремі, хоча і кричущі, прояви корупції у суддівській сфері, а не про «українських суддів» в цілому.

Враховуючи, що в Україні понад п’ять тисяч суддів, регулярні повідомлення про те, що того чи іншого суддю викрили на хабарі, не описують загальної картини. За період діяльності НАБУ, яке розслідує корупційні злочини суддів, порушено лише 65 кримінальних проваджень. При цьому досі немає жодного обвинувального вироку за результатами цих розслідувань.

«Я не з чуток знаю про проблеми, які існують у судовій сфері. Через мої руки пройшли тисячі скарг на суддів. У деяких із них йшлося про серйозні порушення, але переважна частина скарг, на мій погляд, були необґрунтованими. Показово те, що досить часто одні й ті самі судді неодноразово ставали фігурантами обґрунтованих скарг.

Причому частина з них якогось моменту ставали також і фігурантами кримінального провадження. Водночас робота переважної частини суддів не викликала скарг взагалі або ж скарги на них були необґрунтованими. Отже, за моїми спостереженнями, за більшу частину негативу, який пов’язує суспільство із судовою системою, відповідає менша (і порівняно невелика) група суддів», – переконаний Анатолій Мірошниченко.

Він вважає, що робота в дисциплінарному органі дає набагато краще уявлення про стан реалізації правосуддя в державі, ніж аналіз статистики кримінальних проваджень або ж навіть юридична практика.

«При цьому існує кореляція між дисциплінарними проступками і корупційними проявами – нечасто сторони платитимуть за законне і обґрунтоване рішення, і навпаки, якщо ухвалене рішення є дійсно свавільним, то з високим ступенем вірогідності можна припустити, що воно ухвалено не безкоштовно», – переконаний юрист.

Підсумовуючи досвід роботи у ВРП, Мірошниченко не погоджується із змальовуванням судової системи у чорних тонах.

«Специфіка роботи суду передбачає високу конфліктність відносин. Статистично, якщо двоє осіб залишають судове засідання після проголошення рішення, принаймні один з них буде незадоволеним. Стороні, що програла (або її представнику – адвокату) дуже зручно пояснити свою невдачу тим, що «суддя куплений». Така людська природа, і Україна в цьому контексті не унікальна. До того ж, судова система – частина суспільства. І дуже несправедливо приписувати лише судам і суддям ті недоліки, за які відповідає суспільство в цілому», – продовжує Анатолій Мірошниченко.

На думку юриста, правоохоронні органи могли би більш ефективно боротися із корупційними проявами, і адвокатська спільнота мала би змінювати корпоративну культуру, коли значна кількість колег вважає допустимим, так би мовити, «вирішення питання» за гроші.

«Треба зважати й на менталітет наших людей. Далеко не всі готові сприймати позицію адвоката, який скаже, що виконає тільки юридичну роботу, а яке рішення ухвалить суд, то вже інша справа. Люди хочуть, так би мовити, «гарантій». З цього приводу є анекдот, що у українця є дві мрії: щоб не було корупції і щоб в разі чогось кум міг «порішати». Доля жарту в цьому анекдоті, на жаль, дуже мала. Корупція в судовій системі існує, з нею слід нещадно боротися, але було би помилкою вважати, що більшість суддів – хабарники», – переконаний Анатолій Мірошниченко.

Вища рада правосуддя не ловить хабарників за руку – це не її функція. Але є перелік проступків, через які суддя може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності, аж до звільнення.

«До дисциплінарних проступків належать, зокрема, незаконна відмова у доступі до правосуддя, порушення прав людини і основних свобод, істотне порушення норм процесуального права, що унеможливило реалізацію процесуальних прав учасників процесу, безпідставне затягування розгляду справи тощо.

Деякі з них в реальному житті – це наслідок того, що суддя взяв хабар. Тому покарання суддів за вчинені ними дисциплінарні проступки також здатне справити на потенційних порушників стримуючий вплив», – вважає Анатолій Мірошниченко.

На його думку, існує значний потенціал підвищення ефективності реагування ВРП на дисциплінарні проступки, що допускаються суддями.

«Серед того, що можна вдосконалити – це пріоритизація скарг (швидке та пріоритетне реагування на скарги з ознаками найбільш кричущих порушень), використання новітніх технологій (запитування та отримання інформації в електронному вигляді) тощо», – сказав Мирошниченко.

Також юрист вважає, що повинна бути розвинута практика, за якою НАБУ вже на початковому етапі кримінального провадження, коли зібрано основні докази, мало б звертатися з дисциплінарною скаргою щодо судді, викритого у хабарництві.

«Специфіка дисциплінарного провадження дозволяє набагато більш оперативне реагування на виявлені факти, ніж кримінальне провадження, що, як свідчить практика, не завжди завершується обвинувальним вироком», – підкреслює Анатолій Мірошниченко.

Першим позитивним прикладом застосування описаного механізму є справа судді Голосіївського районного суду Києва А.В. Новака, який 25 вересня був звільнений ВРП з посади за вчинення істотного дисциплінарного проступку за скаргою НАБУ, що стосувалася якраз його поведінки, пов’язаної з отриманням неправомірної вигоди за ухвалення судового рішення.

Юрист вважає, що саме така схема взаємодії НАБУ і ВРП має бути стандартом: суддю, за наявності відповідних доказів, можна і потрібно звільняти з посади, не чекаючи результатів розгляду кримінального провадження.

Наразі в Верховній раді очікує розгляду в другому читанні президентський законопроект N1008, що передбачає внесення змін до законів щодо діяльності органів суддівського врядування. Документ регламентує низку положень, зокрема встановлення певного строку для розгляду дисциплінарної скарги стосовно судді та можливість розгляду анонімних скарг.

Анатолій Мірошниченко критично оцінює першу із запропонованих новел. «Граничний строк, на мій погляд, встановлювати недоцільно і навіть шкідливо. Його дотримання неможливо ефективно проконтролювати, не кажучи вже про те, що запропонованого законом строку (30 днів) при виконанні законодавчо встановленої процедури дотриматися просто неможливо. Ще гірше те, що недотримання строку розгляду може бути використане як підставу для оскарження ухваленого за наслідками процедури законного і обґрунтованого рішення», – вважає юрист.

Що ж стосується анонімних скарг, то Анатолій Мірошниченко, переконаний, що за правильної реалізації ця новела може бути корисною.

Джерело