Що таке IP-суд і навіщо він нам потрібен
03.10.2018
Судова система України – дуже цікава річ. Вона видозмінюється, обіцяє, робить вигляд, що щось реформується (інколи і справді щось змінюється), щось вигадує нове та не завжди доводить розпочате до кінця. Про результати реформування судової системи в Україні я вже розповідав вам у попередніх блогах.
Проте я досі не торкався ще однієї ідеї – Вищого суду з питань інтелектуальної власності. Не знаю, чи чули ви про цю ініціативу чи ні, бо піарити цей новий орган не стали так гучно, як Вищий антикорупційних суд. Створення ж обох органів передбачено в законі «Про судоустрій та статус суддів», який Рада ухвалила ще у 2016 році. Однак гроші на створення цього суду, або, як його ще називають – IP-суду, іноземні організації та фонди виділяти не стали, тож він, певно, менш важливий ніж ВАС.
Та не розповісти про такий важливий і необхідний для України орган не можна. Тож сьогоднішній блог присвячений саме IP-суду.
Зазначений вище орган повинен запрацювати в Україні вже з 2019 року. Суддів для нового суду будуть обирати за конкурсом. Спочатку усі кандидати складуть тест з права, напишуть практичне завдання. Потім будуть співбесіди і дослідження досьє. Зараз конкурс на місце – 10 чоловік. Усього будуть «змагатися» за посаду судді нового органу 219 осіб.
Знаєте, що цікаво. Ось у Німеччині є подібний орган, він теж відноситься до судової ланки. Але працюють у ньому загалом особи, які як мінімум 5 років пропрацювали з патентами і з’їли собаку, так би мовити, маючи справу з інтелектуальною власністю, що очевидно свідчить про їх рівень професіоналізму та фаховості. Я не хочу нікого образити, але серед кандидатів до Вищого суду з питань інтелектуальної власності в Україні – адвокати, судді, правознавці. Можливо, хтось з них і мав справи з питанням інтелектуальної власності, але чи було це звичайною практикою? Чи не краще було б залучати до конкурсу тих осіб, які мають стаж саме за цим напрямком? Питання залишу відкритим.
Чим буде займатись суд?
Звісно, що до компетенції нового органу віднесуть усі питання інтелектуальної власності й патентів. В українському IP-суді можна буде відстояти своє право на музичний чи поетичний твір, картину чи будь-що з творчості у спорах щодо прав автора та суміжних прав, в тому числі якщо йдеться про колективне управління майновими правами автора, власники торгових марок зможуть звертатись зі скаргами та спірними питаннями. Це добре, але є питання, чи не дуже загальне коло справ збираються розглядати у новому суді. Межі компетенції сформульовані дуже розмито.
Наприклад, за даними кіберполіції, за 8 місяців 2018 року 34 кримінальні провадження направлено до суду з обвинувальним актом, кількість повідомлень про підозру удвічі перевищує показники 2017 року. Але далі документування справа не йде. Про труднощі в притягненні до відповідальності за злочини у сфері інтелектуальної власності та відсутність можливості застосування передбаченої законодавством санкції за такий злочин свідчить один простий факт – наразі немає жодного вироку суду за порушення прав інтелектуальної власності, бо суди загальної юрисдикції реально не справляються і не мають механізму, як покарати.
Тож чим конкретно буде займатись новий суд – питання відкрите, бо ані механізму, ані чітких повноважень, ані визначених строків, ані навіть іноземного контролю – немає.
Тоді навіщо створювати такий орган?
Чіткої і гострої потреби на сьогоднішній день у такому суді немає, зайвих грошей на фінансування – теж. Тож проект вирішили поки що зробити пілотним, аби протестувати і подивитися, чи є потреба та чи ефективним буде такий орган. Поки що важко сказати, але зради ми не шукаємо, тож чекаємо 2019, а після реалізації – побачимо.
А ви що скажете?
Павло Мороз
