Що стоїть за «амністією» силовиків, які захищали Януковича?
16.10.2017
Однією з ключових кримінальних справ, до яких вже кілька років прикута увага українців, лишається питання вбивств на «Майдані» у лютому 2014 року. І хоча увага не спадає вже котрий рік, реальних результатів розслідування у вигляді притягнення до відповідальності конкретних винуватців поки що не помітно.
І на це є свої причини, адже у будь-якому випадку розслідування має прямувати до керівництва МВС зразка 2014 року, яке, власне, і пов’язане зі злочинними наказами про організацію масової бійні у центрі столиці.
І, як показує досвід, нинішнє керівництво МВС не дуже зацікавлене у притягненні до відповідальності колишніх очільників тих або інших підрозділів свого відомства, та й навіть рядових співробітників щодо справ, які пов’язані зі вбивствами на Майдані.
Чергове загострення відбулося нещодавно, коли на власному брифінгу начальник департаменту спеціальних розслідувань Генпрокуратури Сергій Горбатюк заявив, що слідство у справах проти Майдану зібрало достатньо доказів проти тогочасних правоохоронців, але його завершенню протидіє керівництво МВС, що готове на будь-які непроцесуальні дії для «захисту своїх».
При цьому, обвинувачення тягнуться до одного з колишніх керівників департаменту громадської безпеки МВС Володимира Гриняка, котрий зараз очолює аналогічний департамент Нацгвардії.
Також Горбатюк повідомив, що не лише Гриняка, а й Сергія Поготова, Ігоря Бабича та Анатолія Серединського з департаменту громадської безпеки МВС обґрунтовано підозрюють у причетності до застосування насильства на Майдані, хоча вони й не були на передовій, а координували дії.
Таким чином, маємо справу із досить серйозною ситуацією, в якій «майданівське» керівництво МВС, делеговане одним із членів «демократичної коаліції» – Народним фронтом, обвинувачують, фактично, у тому, що воно покриває причетних до злочинів «старого режиму» осіб, та більше того – успішно «прилаштовує» їх у нових, «реформованих» структурах.
Власне, тут треба відзначити, що, власне, переслідування людей, що були пов’язані з репресивною частиною владної вертикалі часів Януковича після приходу у міністерське крісло А. Авакова обмежилося, фактично, звільненням та втечею до Росії деяких найбільш одіозних осіб, а також формальним розпуском «Беркуту», який завершився створенням аналогічних силових структур у рамках уже нового МВС.
Причини цього явища можна аналізувати на різних рівнях. З одного боку ми можемо обмежитися констатацією того, що у влади немає політичної волі аби запустити механізм реального покарання винуватих. Але, очевидно, все не може бути настільки простим та однозначним.
Після призначення на пост очільника МВС А. Аваков почав проводити досить виважену та розумну політичну лінію, смисл якої полягає у тому, аби балансувати між громадськістю, що вимагає реформ те деполітизації правоохоронної системи, та між, власне, самими «кадровими» правоохоронцями, котрими він і керує.
Для перших була проведена гучна реформа, яка втілилася у створенні «патрульної поліції», але дещо «забуксувала» на вищих рівнях правоохоронної системи. Для других – «прикриття» у різноманітних справах, які стосуються темного минулого до 2014 року, коли чимала кількість «нових поліцейських» були «старими ментами» Януковича.
Бажання бути «батьком солдат» постійно виявляться у тому, що значна частина «беркутівців», які не залишили Україну, була, зрештою, повернута у «систему», а люди типу Гриняка знайшли своє місце у вертикалі Нацгвардії.
Проте і це не найцікавіше.
Нещодавно нардеп А. Геращенко, котрого традиційно пов’язують з міністром А. Аваковим, зробив дуже цікаву заяву. Мовляв, саме Міністр внутрішніх справ у нинішній ситуації відповідає за «баланс» у владі та не дає президенту сконцентрувати усі владні ресурси в своїх руках. Тобто, фактично, Аваков виступає своєрідним гарантом від «встановлення диктатури» зразка В. Януковича.
При цьому, що робить сам Аваков протягом останнього часу
По-перше, він вибудовує власну владну вертикаль, засновану на колосальних ресурсах МВС, яке, в умовах проведення АТО, характеризується дуже значним бюджетом та ресурсами.
По-друге, він має власні силові структури Нацгвардії, що є достатньо серйозною силою в умовах сучасної України, а, отже, і політичним аргументом.
По-третє, слід згадати про найцікавіше. Як показує досвід, значна частина людей, котрі 2014 року були готові виконувати будь-який наказ Януковича, тепер продовжують працювати у структурах МВС. Більше того, керівництво показало, що готове їх «прикривати», а це має досить серйозне значення для підлеглих, котрі повинні так само бути готові до виконання будь-яких наказів.
Крім того, неодноразово лунала інформація про досить непогані зв’язки, що склалися між партією «Національний корпус» та керівництвом МВС. Дана політична сила цікава не тільки як політична структура, але як і ще одна сила, готова у будь-який момент мобілізуватися для силового протистояння.
Зрозуміло, що все це не могло не привертати увагу з боку Адміністрації Президента. Якщо ж згадати, наскільки параноїдальним може бути оточення президента, то було б дивним ,аби вони не побачили у цьому всьому пряму загрозу «державного перевороту».
Загострення, очевидно, співпало у часі із підривом військового складу на Вінниччині, після чого близькі до Авакова нардепи почали вимагати відставки керівництва Генштабу. Очевидно, в Адміністрації Президента це могли сприйняти як наступ, після чого, у свою чергу, перейшли до просування законопроекту про «реінтеграцію Донбасу», який, власне, мало стосувався реінтеграції, але пропонував механізми перепідпорядкування улюбленого дітища Авакова – Нацгвардії.
І от тепер з ГПУ, де керує кум президента Ю. Луценко, лунають обвинувачення на адресу керівництва деяких підрозділів тієї ж Нацгвардії у причетності до вбивств на Майдані. Очевидно, все це може бути прологом більш серйозного протистояння.
Загалом, ситуація з притягненням чи точніше непритягненням до відповідальності очільників МВС свідчить про те, що «постмайданне» керівництво мислить управління державою приблизно так само, як і Янукович та його оточення.
Найголовніше – «вибудувати вертикаль». Зробити це можна лише спираючись на особисто відданих людей, які будуть готові виконувати накази у відповідальний момент. Таких людей треба «прикривати», посилюючи лояльність на всіх рівнях.
Відповідно, влада перетворюється на систему корпорацій, де кожен прикриває іншого, а політичне керівництво «прикриває» їх перед громадянським суспільством. І, зрозуміло, всі «найкращі» кадри для подібної моделі були задіяні в системі державного управління вже за Януковича, і розкидатися кадрами – не можна.
В рамках відведених повноважень А. Аваков вибудовує свою «вертикаль», П. Порошенко – свою, і, очевидно, ці вертикалі чим далі, тим сильніше можуть входити в зіткнення. І тут, знову ж таки, на перший план буде виходить відданість своїм структурам та лояльність керівництву.
Тому і виходить, що притягнути когось до відповідальності по «майданним справам» – це значить завдати удару по «вертикалі», адже вони виконували накази, віддані на рівні політичного керівництва держави. І нове політичне керівництво зацікавлене, аби вони так само впевнено виконували вже їх накази.
Петро Олещук
