Реформа СБУ: Змінитись, щоб вижити, чи законсервуватись, щоб заробляти

26.11.2020

Здавалось би, всі навколо сім років говорять про необхідність реформи СБУ. Це і наші західні партнери, для яких спеціальні служби є мірилом загальної ефективності держави та готовності України до інтеграції у північноатлантичну безпекову систему. Це і українські експерти та військові, які не раз звертали увагу на те, що велика чисельність служби не додає ефективності. А широке коло повноважень заважає сконцентруватися на найважливішому – контррозвідці. Це й український бізнес, який перманентно жаліється на тиск з боку спецслужби.

Останніми днями виглядало, що віз спецслужбової реформи нарешті зрушив з мертвого місця. Комітет доопрацював президентський проєкт і врахував практично все, про що стільки часу говорилось-балакалось. Але тепер на сцену вийшов Голова СБУ, який заявляє, що реформа погана і для його структури дуже небезпечна. Декілька окремих тез інтерв’ю Івана Баканова заслуговують на особливу увагу і детальний розбір, але про все за порядком.

Не дискримінація, а війна

За словами голови Служби безпеки заборона працювати в його органі особам, які мають близьких родичів в Росії – це велика дискримінація. Настільки велика, що він її порівняв із проявами нацизму та зазначив, що так недалеко й до нашивок із зіркою Давида, яку нацисти змушували носити на одязі євреїв.

Але це далеко не так. Заборона працювати в СБУ тим громадянам України, які мають близьких родичів в Росії – не дискримінація, а лише один з вимушених війною заходів для зменшення впливу на нашу державу з боку агресора. Адже воюємо ми не проти видатних гуманістів, а якраз навпаки. Наш ворог жорстокий і цинічний. Його тактика використовувати нашу доброту проти нас. Діяти з-за спин наших же людей.

А чим ще можна так само легко і ефективно натиснути на людину, як не через її родину. Тому як мінімум на час поки триватиме війна таке обмеження є раціональним і необхідним і мало б поширюватись не лише на працівників СБУ, але й на всю управлінську верхівку держави. Це рішення вбереже країну від ймовірного впливу ворожих спецслужб, а родичів працівників СБУ, які живуть в Росії від тиску та переслідувань.

Отже, ні про яку дискримінацію не йдеться. Мова виключно про безпеку заради виживання.

Лента за лентою набої подавай, молодий ДГЗшник в бою не відступай

Реформа СБУ веде до суттєвого скорочення чисельності персоналу служби через відмову від невластивих функцій. Таких як захист всієї економіки, боротьби з корупцією, слідства. Також вона передбачає відчуження від Служби безпеки довгого списку невластивого майна, яке є на її балансі і яке обслуговує чимала кількість людей.

Однак, пан Баканов вважає, що скорочення чисельності СБУ сильно ослабить, бо в Росії та Білорусі кількість працівників спецслужб значно більша.

Але як показує окупація Криму кількість не означає якість. Адже навіть понад півтора тисячі СБУшників не змогли хоч якось протидіяти російському сценарію на півострові, а більшість з них взагалі перейшли на бік ворога. Так само складно назвати дуже вдалою роботу СБУ протягом семи років війни, хоча штат Служби налічує більш ніж 30 тисяч фахівців.

Не менш цікаво глянути, чим же зараз займається така велика кількість людей в СБУ. Мабуть, найбільшим департаментом “контори” є ДГЗ – департамент господарського забезпечення.

Із самої назви зрозуміло, що ця структура не бореться ні з якими ворогами. Вона обслуговує саму службу, а також належні їй заклади та установи. Серед них  декілька санаторіїв в горах та на узбережжі моря, дитячі садки, поліклініки, гуртожитки та інше, що лишилось в спадок від совєтського КДБ.

Також до складу цього департаменту входять служби, які займаються такими речами як ремонт оргтехніки чи офісних меблів та відповідальні за інші побутові речі. Абсолютна більшість цих людей є військовослужбовцями і користуються всіма пільгами та гарантіями військовослужбовців, включаючи право на пільгову пенсію та на службове житло. Самі працівники служби нерідко нарікають, що першими квартиру отримує не той, хто бореться з ворогом, а саме високі чини ДГЗ.

Тому було б дуже цікаво послухати про те, якою є залежність між безпекою держави та роботою відомчих санаторіїв. А також хотілося б дізнатись, чому для ремонту оргтехніки чи стільців обов’язково потрібні військовослужбовці, а  їхня робота настільки небезпечна і складна, що вони мають соціальний захист на рівні з контррозвідниками чи бійцями Альфи.

Щоб виправити очевидну проблему СБУ має віддати державі невластиве їй майно, а з ним значну частину персоналу, який це майно обслуговує. Іншу частину співробітників ДГЗ варто зробити звичайними цивільними працівниками, щоб платники податків не платили за ремонт меблів на рівні із боротьбою з тероризмом.

Третю частину персоналу служби доведеться скоротити після втрати нею функцій досудового слідства, боротьби з корупцією та захисту економіки. Разом це дає змогу швидко зменшити чисельність працівників СБУ вдвічі або й більше. Орієнтовно до  12-15 тис. осіб і при цьому жоден контррозвідник не постраждає, а навпаки отримає шанс на гідну платню.

Боротьба з корупцією: третій – зайвий

Серед іншого голова Служби безпеки каже, що боротьба з корупцією – це питання національної безпеки. Однак, закон передбачає зовсім інше. Зокрема Закон «Про національну безпеку» не включає НАБУ до системи органів сектору безпеки та оборони. Хоча антикорупційне бюро протидіє корупції на найвищих щаблях влади, тобто там, де загроз державі потенційно найбільше.

І це не випадково. Таке рішення є цілком слушним, бо боротьба з корупцією розглядається як один з елементів забезпечення правопорядку. А ця система існує окремо від безпеки та оборони для того, щоб забезпечити неупередженість у ході оперативно-розшукових заходів та під час досудового розслідування.

З іншого боку, з корупцією на нижчих рівнях бореться національна поліція. Тому для СБУ банально не залишилось вільної ніші у цій сфері. Відколи з’явилось НАБУ служба безпеки лише дублює чужі повноваження. Хоча їй і своїх вистачає з лишком.

Також складно погодитись з очільником СБУ щодо необхідності збереження власного слідства та боротьби з економічною злочинністю. Але відповідь на ці питання вже не раз розжовувалась в деталях, тому немає сенсу повторюватись.

Важливішим є інше – прізвища керівників СБУ змінюються, але незмінним залишається небажання реформувати службу навіть попри очевидну потребу. Річ у тім, що саме СБУ в поточній його версії дає людині на чолі цієї держави просто колосальну владу і політичну, й економічну. Але через це основне завдання спецслужби опиняється поза контекстом уваги її очільників.

Адже контррозвідувальний захист держави – праця здебільшого непомітна. Вона дає значно менше публічних дивідендів, ніж використання Служби безпеки для боротьби з «розбійниками» чи з перевантаженими фурами на дорогах. Але в поточному своєму стані Служба не може ефективно справлятися з тими завданнями, які ставить перед нами війна і очікування громадян щодо підвищення безпеки.

Назар Заболотний, аналітик Центру спільних дій

Джерело

Остання Публіцистика

Принципи Мендеса

Як прокуратура імплементує міжнародні стандарти у сфері прав і свобод людини

Нас підтримали

Підтримати альманах "Антидот"