“Психіатричну в’язницю” треба закрити!
18.09.2018
Коли суд визнає людину неосудною з причин наявного в неї психічного розладу, з юридичного боку це означає, що злочину як такого не було, а відбулись суспільно-небезпечні дії.
Але також це означає, що до людини за рішенням суду можуть застосовувати так звані “примусові заходи медичного характеру”, щоб захистити від загрози інших.
Технічно людину лікують – в теорії це виглядає логічно і розумно.
На практиці система примусових медзаходів залишилась Україні у спадок разом з традиціями так званої “совєтської каральної психіатрії”.
Відмовитись від лікування пацієнт не може.
У рамках стандартів лікування – а вони доволі широкі – з пацієнтом можуть зробити все, що вважає за потрібне лікар.
Звісно, відмінності з совєцьким періодом є.
Щонайменше, спеціальні психіатричні лікарні, куди суд спрямовує пацієнтів, не відносяться до системи виконання покарань і хоча б формально не є “в’язницями для психічно хворих”. Але все інше залишилось як було.
Навіть види примусових заходів медичного характеру досі мають ті ж назви, що й місця виконання покарань – звичайний, посилений, суворий режим.
Між режимами є відмінності.
Звичайний режим означає лікування в психіатричній лікарні десь поруч з домом, а посилений – в одній з 12 спеціальних відділень психіатричних лікарень по всій Україні.
Суворий режим виправдовує назву. Пацієнта перевозять в Дніпро в єдину в Україні лікарню “ДЗ Українська психіатрична лікарня з суворим наглядом МОЗ України”, яка розташована на території, що свого часу була відокремлена від СІЗО.
Лікарня більше схожа на в’язницю, ніж на лікарню і має давню історію – наприклад, в ній тривалий час утримували Леоніда Плюща та інших дисидентів на примусовому лікуванні з неіснуючим у світі діагнозом “вялотекущая” шизофренія.
В останні роки суворий режим в житті звичайної людини виглядав так: пацієнт декілька років перебував в дніпровській лікарні, потім ще декілька років ближче до свого регіону – на посиленому нагляді.
Років за 7-8 пацієнт повертався додому, втративши всі соціальні зв’язки, конче необхідні йому для підтримки психічного здоров’я в стабільному стані.
Але між режимами примусових заходів були й загальні риси.
Пацієнти не мали права самостійно звертатися до суду для оцінки доцільності застосування примусового психіатричного лікування, не могли звернутись до незалежного від закладу лікаря-психіатра, їх участь у судовому засіданні, де вирішували питання щодо їх подальшого перебування в лікарні, була не обов’язковою.
Також донедавна, відповідно до законів України, опікун визнаної недієздатною особи мав право дозволити її медичну стерилізацію.
Тобто людину могли стерилізувати без вільної та поінформованої на те згоди.
Безправність пацієнтів перед державою і медперсоналом і закриті двері, за якими відбувається життя психіатричних закладів, призводили до того, що умови для пацієнтів нагадували лікарню з фільму “Пролітаючи над гніздом зозулі”.
Пацієнти були об’єктами, які навіть при суттєвих змінах в своєму стані не могли повернути собі дієздатність і змінити умови свого перебування.
Міжнародні та національні інституції, які займаються контролем за дотриманням прав людини, вважають психіатричні лікарні місцями несвободи і регулярно здійснюють до них візити. Це договірні органи ООН, офіс Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, прокуратура, яка також наглядає за дотриманням законів при застосуванні примусових заходів медичного характеру.
Кожна з цих інституцій знаходила факти порушень.
Ситуація набула суттєвих змін 10 червня разом з уведенням в дію Закону “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо надання психіатричної допомоги”.
Зміни в цьому законі, за словами співавторки О. Богомолець,”психіатричну службу позбавляють каральної функції, яка була притаманна Радянському Союзу”.
Медичну стерилізацію без згоди пацієнта заборонено.
Пацієнт, до якого застосовують примусові заходи медичного характеру, може самостійно звернутись до суду із заявою про зміну або припинення застосування цих заходів; може обрати незалежного лікаря-психіатра з метою отримання висновку про стан свого психічного здоров’я, а його участь у судовому засідання є обов’язковою.
Примусові заходи медичного характеру (не пов’язані з позбавленням волі), мають застосовувати в закладі з надання психіатричної допомоги в межах адміністративно-територіальної одиниці проживання особи, за її бажанням.
Зараз настав час імплементації.
Відповідно до законодавчих змін, суди більше не зможуть спрямовувати пацієнтів в Дніпровську психіатричну лікарню суворого нагляду.
Пацієнти лікарні отримують право перевестись в регіони свого проживання.
Сьогодні в цій лікарні більше 650 пацієнтів.
Руслан Імереллі, Президент Всеукраїнської громадської організації “осіб з інвалідністю-користувачів психіатричної допомоги “Юзер”
