Прокурори, як дружина Цезара – вище підозр
30.11.2017
Ми свого часу посміялись над портретом В. Пшонки – Цезаря, а дарма. Він, можливо, мав інший, більш глибокий зміст. Усім відомий вислів – «дружина Цезаря вище підозр». Може автор цієї картини або сам В. Пшонка мали на увазі, що усі прокурори мають бути вище любих підозр?
Після Революції Гідності суспільство висунуло вимогу до прокуратури, як до частини державного апарату, очистити себе від сумнівних осіб, які були заплямовані порушеннями закону, неможливістю підтвердити законність своїх статків. А тих, хто залишився і продовжує цим займатись ще і зараз – суворо карати.
Особливо на це робив наголос призначений у травні 2016 року Генеральним прокурором Ю. Луценко. Будучи не юристом, а політиком, саме реформування прокуратури і очищення її від осіб, яким не довіряє громада, які порушують вимоги закону або несподівано збагатіли на прокурорських посадах, жорстку дисципліну і відповідальність прокурорів за вчинки він висунув в якості основного мессиджу свого призначення на посаду.
Досвідчений політик, він добре розумів запит суспільства і вміло зіграв на цьому, що певною мірою нівелювало обґрунтовані сумніви щодо призначення на цю посаду особи без юридичної освіти, юридичного досвіду і знання нюансів роботи прокуратури.
Згадаємо його дивакуваті і незрозумілі «декларації доброчесності» та призначення «чистильщика прокуратури» П. Шкутяка, якій, нібито, був наділений правами подавати документи на звільнення любого працівника прокуратури при встановлені його «недоброчесності». Правда, відразу виникли сумніви в «доброчесності» самого «чистильщика» і він сам дуже скоро тихенько зник. Але лозунг позитивних перемін в прокуратурі, посилення принциповості і послідовності в очищенні від недостойних використовувався досить довго і до цього часу ще робляться спроби скористатися ним.
Давайте подивимось на декількох прикладах, чи досягнута ця світла мета, як слідував цьому лозунгу сам Ю. Луценко, як він реагував на явні порушення проголошеного ним принципу «доброчесності» прокурорів і принципового вигнання з системи прокурорів, які нахабно порушують вимоги закону. При призначенні саме для очищення прокуратури від непотребу він домігся повернення собі на рік права кадрових призначень і дисциплінарної влади.
Буквально в перші дні після призначення на посаду Ю. Луценко особисто втрутився в конфлікт з масовим і, як наполягали представники не тільки громадськості, але і офіційні особи органів місцевого самоврядування Волині, не зовсім обґрунтованим і законним притягненням до кримінальної відповідальності військовослужбовців 51-ї бригади за ухилення від військової служби. Ці дії військових прокурорів сколихнули тоді не тільки Волинь, але і усіх учасників АТО, колишніх і діючих. 19.05.16 року була проведена протестна акція під будівлею генпрокуратури, а вже наступного дня, 20.05.16 року Головною військовою прокуратурою миттєво було оголошено, що близько 150 військовослужбовців 51-ї бригади, які вийшли з під Іловайська у 2014 році, дійсно необґрунтовано притягнуті до кримінальної відповідальності і кримінальні провадження щодо них закриті.
Тільки уявіть собі – близько 150 воїнів, багато з яких були поранені, перебували на лікуванні, нагороджені державними нагородами, як герої, військовою прокуратурою необґрунтовано були притягнуті до кримінальної відповідальності, оголошені в розшук! Це ж було просто знущання над військовослужбовцями та їх рідними! Вони стали на захист України, дивом вижили під Іловайськом, повернулись до місця постійної дислокації бригаді і тут військові прокурори прилюдно оголосили їх злочинцями. У всі часи незаконне притягнення навіть однієї особи до кримінальної відповідальності було підставою для щонайменше дисциплінарної відповідальності слідчого і прокурора. Стаття 372 Кримінального кодексу України передбачає навіть кримінальну відповідальність за подібні дії. А тут півтори сотні військовослужбовців незаконно притягнуті до кримінальної відповідальності, та й ще під час ведення в Україні бойових дій. Добре, що для більшості цих військовослужбовців це закінчилось закриттям кримінальних проваджень, але чи поніс хтось з військових прокурорів відповідальність за це?
Ні!!! Ніхто з військових прокурорів, які без будь якого розслідування штампували повідомлення про підозру у вчиненні тяжких злочинів, оголошували військовослужбовців в розшук, домагались судових рішень про їх затримання і доставку в суд, не були покарані. Новопризначеному генпрокурору Ю. Луценко вони замулили очі тим, що зареєстрували кримінальне провадження «про надання командуванням військовій прокуратурі недостовірних відомостей про вчинення злочинів військовослужбовцями». Звичайно, Ю. Луценко, не будучи юристом, не зміг зрозуміти, що ці «відомості командування» могли бути лише підставою для реєстрації кримінальних проваджень. Але для притягнення військовослужбовців до кримінальної відповідальності оголошення їх в розшук та отримання дозволів суду на їх затримання військові прокурори були зобов’язані провести ретельне досудове розслідування, перевірити надані відомості, здобути безперечні і достатні доказі вчинення військового злочину і лише після цього притягти особу до кримінальної відповідальності. Миттєве закриття 150 кримінальних проваджень дає підстави говорити, що цього зроблено не було. Але ніхто за це не відповів.
Більше того, більшість з них без будь яких проблем були призначені на вищі посади. Наприклад, Є. Білоусов, що був заступником військового прокурора Західного регіону України з питань слідства і допустив ці масові порушення прав військовослужбовців, згодом без проблем отримав чергове військове звання і був призначений на посаду першого заступника військового прокурора регіону. Військовий прокурор регіону О. Сенюк також без будь яких проблем отримав генеральське звання. Головний військовий прокурор А. Матіос згодом став генерал-лейтенантом юстиції.
Але більш показовими є випадки з присмаком корупційних дій, яким новим генеральним прокурором, на словах було оголошено рішучу війну. Виявилось, що лише на словах.
Перший і самий скандальний приклад виник відразу з колишнім прокурором сил АТО К. Куликом. Особа, яка не змогла будь яким чином підтвердити багатомільйонні статки, отримані протягом нетривалого часу перебування в посаді, відносно якої детективами НАБУ розслідувалось кримінальне провадження і обвинувальний акт щодо якого був направлений до суду, не тільки не була усунена з посади хоча би на час досудового розслідування, але й була призначена керівником слідчої групи, яка займалась розслідуванням актуальної і резонансної справи відносно «банди Януковича». Прокурор, звинувачений у корупції, розслідує корупційні дії колишніх. Сміх та й годі!
Але К. Кулик організував вкрай сумніве в юридичному плані, а тому швиденько утаємничене судове рішення про конфіскацію 1,5 мільярдів доларів.
Виявилось, що цієї заслуги було достатньо, щоб заплющити принципові очі генерального прокурора і визнати його «доброчесним». Відразу же після цього в останній день повноважень генерального прокурора щодо одноосібного вирішення питань про призначення прокурорів на посади він був призначений на вищу посаду заступника начальника Департаменту міжнародно-правової співпраці Генпрокуратури. Це при тому, що справа щодо нього продовжує розглядатись судом.
Ще один відомий широкому загалу приклад «принципового» ставлення до порушників проголошеного Ю. Луценком правилу «доброчесності» прокурорів – зі скандально відомим прокурором Д. Сусом. Походження автомобіля, яким користувався Д. Сус, вартістю близько мільйона гривень, зареєстрованого на його 85-тирічну бабусю, ніяк не зацікавило керівника генпрокуратури і тому Д. Сус був покараний генпрокурором лише «доганою» за «порушення порядку подання декларації». Звідки взялись кошти на цей автомобіль, які Д. Сус не міг офіційно заробити, працюючи в прокуратурі, чомусь керівникам генпрокуратури не було цікаво, хоча в простих українців саме це питання виникло в першу чергу. Для керівників прокуратури він був також «доброчесним».
17.03.17 року у 40 000 доларів, які були вилучені під час затримання. Гроші надавались за закриття кримінального провадження відносно цієї особи, яке розслідується військовою прокуратурою Львівського гарнізону. Генеральний прокурор Ю. Луценко, Головний військовий прокурор А. Матіос, прес-служба військової прокуратури Західного регіону широко прорекламували себе і незламного військового прокурора Львівського гарнізону, окремо зазначаючи, що навіть 40 тисяч доларів хабаря не порушили принциповість військового прокурора. Ці же 40 тисяч фігурували в обвинувальному акті, що був спрямований до суду 13.07.17 року. Кваліфікація вчиненого митником по ч. 3 ст. 369 КК повністю відповідала об’єктивній стороні, описаній в судових рішеннях.
Раптом після початку судового розгляду військова прокуратура не тільки змінила обвинувачення з тяжкого злочину на ст. 369-2 ч.1 КК, тобто, пшик в порівнянні з попереднім, але й сума хабаря офіційно «усохла» в 4 рази, до 10 000 доларів. Куди поділись 30 000 доларів з тих, що були вилучені під час затримання хабарника, незрозуміло.
Лише після того, як скандальний вирок по цій справі отримав розголос та був висвітлений у ЗМІ, військова прокуратура подала апеляційну скаргу. Та й це зроблено відверто для годиться. З суто юридичних підстав ця скарга є вкрай сумнівною, так як прокуратура сама запропонувала спрощений порядок дослідження доказів, а тому за процесуальним законодавством не може просити апеляційний суд про нову оцінку судом цих доказів. Перекваліфікація прокурором дій хабародавця сором’язливо названа «помилкою» прокурора. А те, що ця помилка має очевидний присмак службового злочину, чомусь ніхто з керівництва генеральної прокуратури навіть не замислюється. Ну буває, ну помилився прокурор, хіба це привід для його звільнення або іншої відповідальності.
Після наведених прикладів виникає питання – що саме вкладав Ю. Луценко в поняття «доброчесність» прокурора? Схоже, сприйняття керівниками генпрокуратури реалій життя дуже відрізняється від поглядів на ті самі факти пересічних громадян. Чи вони не розуміють, що безкарністю конкретних прокурорів за очевидні і часто з ознаками корупції порушення вони ще більше зменшують і без того низький авторитет прокуратури?
Можна припустити, що люди досить заможні та наділені владою, до яких відносяться керівники генпрокуратури, по-іншому оцінюють ті чи інші факти, ніж середньостатистичні українці. Але у 2017 році вирішення питань про дисциплінарну відповідальність прокурорів перейшло від генерального прокурора до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів (КДКП), члени якої обрані з низів прокуратури. Невже і вони так само поблажливо оцінюють прокурорів, як це робив генеральний прокурор?
КДКП запрацювала з квітня 2017 року. На даний час оприлюднено рішення про накладення дисциплінарних стягнень на 53 працівників. Чисельність працівників прокуратури складає близько 13 тисяч. Багато це чи мало, враховуючи реальний стан справ і численні повідомлення ЗМІ про порушення прокурорами вимог чинного законодавства в конкретних ситуаціях?
З тих 53-х 9 працівників були звільнені у зв’язку із притягненням до кримінальної відповідальності, тому їх звільнення було передбачуваним. Значна частка випадків притягнення прокурорів до дисциплінарної відповідальності стосується порушень правил подачі декларацій (35 %). В 19 % випадків підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності було затримання прокурорів під час керування транспортними засобами у стані сп’яніння або банальні тривалі прогули. Лише 17 % притягнуто до відповідальності за службову недбалість та інші службові порушення, пов’язані з безпосереднім виконанням прокурорських функцій.
Уявляється, що це відверто мало за 7 місяців діяльності КДКП. Дотримання вимог законів прокурорськими працівниками є ду-у-уже далекім від того, щоб говорити про відсутність підстав для більш жорсткого ставлення до відповідальності прокурорів. На жаль, відсутні відомості, по скількох скаргах на прокурорів членами КДКП відмовлено у відкритті дисциплінарних проваджень, а також по скількох дисциплінарних провадженнях не знайдено підстав для притягнення прокурорів до дисциплінарної відповідальності. Проте, особистий досвід звернення в КДКП зі скаргою на дії прокурорів і отримання відмови у відкритті дисциплінарного провадження дозволяє стверджувати про поблажливе і не дуже принципове ставлення.
Виникає сумнів в тому, чи готова прокуратура до того, щоб лише КДКП, тобто, самі прокурори, які складають більшість у комісії, вирішувала питання дисциплінарної відповідальності. На це накладається ще й те, що КДКП має ще багато інших, не менш важливих функцій, крім розгляду дисциплінарних проваджень. Та й перебування КДКП в Києві, на досить великому віддаленні від більшості прокуратур України, дуже ускладнює процедуру. Чи не є попередні результати роботи КДКП свідченням того, що прокурори в ще більшій ступені залишаються поза відповідальністю. Ну точно – вище підозр, як дружина Цезаря.
Безумовно позитивним є те, що КДКП взялася за розгляд питань дисциплінарної відповідальності керівників генпрокуратури. Але тут ще більше проглядається ставлення до своїх колег, точніше, керівників, як до дружини Цезаря – вони вище підозр.
Цікавим прикладом є розгляд питань про дисциплінарну відповідальність заступників генерального прокурора Ю. Столярчука, А. Матіоса та самого генерального прокурора Ю. Луценка.
КДКП побачила підстави для дисциплінарної відповідальності лише Ю. Столярчука. Проте, викладення обставин порушення ним вимог законодавства дозволяють висловити сумнів в тому, що вчинене ним є лише дисциплінарним проступком. Встановлене судовим рішенням незаконне закриття кримінального провадження щодо особи, підозрюваної у протиправному «віджиманні» 1500 га землі, – тут можна говорити про наявність підстав для іншого виду відповідальності. Проте – лише догана.
Ну а очевидне не тільки для Європейського суду з прав людини, але і для більшості юристів України порушення презумпції невинуватості особи у вигляді розповсюдження стверджувальної негативної інформації про особу офіційною уповноваженою посадовою особою держави, щодо Головного військового прокурора А. Матіоса КДКП оцінила, як звичайні дитячі пустощі, які взагалі не тягнуть за собою ніякої відповідальності.
Тому уявляється, що з подібним підходом до відповідальності прокурорів за порушення вимог чинного законодавства під час здійснення прокурорських функцій прокурори все більше і більше будуть подібні до дружини Цезаря. А очікування, що прокуратура в Україні за новим законом сама стане такою, якою ми усі її собі уявляли, можуть бути марними.
Анатолій Маркевич, почесний працівник прокуратури України, ветеран прокуратури України. З 2006 року адвокат в м. Києві.
