Про людей забули. Амністія шкодить рейтингу президента?
03.11.2020
За всі роки незалежності України не пригадується жодна влада, яка б щиро переймалася долею громадян, піклувалася про людей, захищала їхні інтереси не з білбордів передвиборчої агітації, а реально на практиці.
Всі передвиборчі агітки побудовані на питаннях, які хвилюють людей. А інакше, як ще можна здобути електоральну підтримку, якщо не пообіцяти саме те, чого люди очікують у своїх сподіваннях від представників влади?
Але минають вибори, найкращі обіцянки отримують переважну підтримку, автори обіцянок займають відповідні владні кабінети і представницькі крісла, ну а далі – починаються сірі будні.
Сірі будні, які кардинально відрізняються від тих обіцянок, які були озвучені перед виборами.
От і зараз відбуваються чергові «розборки» з Конституційним судом, і вся увага суспільства прикута до розвитку цих подій. Чим закінчиться ця «колотнеча»?! Просто вилазить на поверхню нефаховість, некомпетентність, власні амбіції. Конституційний суд ухвалив рішення, президент подав цілком абсурдний законопроєкт, парламент його ухвалить чи не ухвалить, як відреагує на це міжнародна спільнота?! І так до безкінечності, наступний крок, відповідна реакція, нота протесту, пресбрифінг, обговорення і без кінця і краю, законно, незаконно, легітимно, нелегітимно, має повноваження, не має… Як то кажуть: «пани чубляться, а в холопів чуби тріщать». А щодо людей, коли ж ви будете піклуватися з тими обіцянками, з якими рушили до влади?!
В тюрмі також люди
Як говорять: «Хочеш дізнатися реальну ситуацію в країні? – відвідай громадський туалет і тюрму».
Громадський туалет в Україні відшукати непросто, особливо в столиці, бо спритні ділки зрозуміли, як можна заробляти гроші, нічого не виробляючи – побудувати комерційний туалет. Тому комерційний туалет – це не громадський у провінції. А от як передати в’язниці у приватні руки – про це керівники Міністерства юстиції мріють вже не перший рік.
Поки ж в’язнична система в країні виглядає жалюгідно. І в ній відображаються всі «принади» нашої рідної країни. Особливо зараз, коли COVID-19 лютує на волі, що ж відбувається в місцях позбавлення волі?
Можливо, це тільки в мене склалося таке враження, що команду ЗЕ на чолі з президентом люди мало цікавлять, а люди в місцях позбавлення волі – тим паче. Їх просто не існує для президента і його команди.
Проте, це доволі велика кількість людей, які перебувають в ув’язненні, а також їхні родичі, ви їх просто викреслили з власних програм, перспектив і пріоритетів, як непотріб.
Чи є COVID-19 у пенітенціарних установах і СІЗО?
Відповідно до даних МОЗ, станом на 3 листопада 2020 року кількість людей, які захворіли на Covid-19 від початку пандемії в Україні, становила понад 411 тисяч.
Євген Захаров, директор Харківської правозахисної групи (ХПГ), вже не вперше виступає публічно з вимогою до влади звернути увагу на людей у місцях позбавлення волі. І убезпечити їх від великого ризику захворіти коронавірусом, провівши умовно-дострокове звільнення та через амністію частини нинішніх в’язнів. Мова йде про інвалідів 1-ї та 2-ї груп, осіб похилого віку, вагітних жінок, усіх засуджених за нетяжкі злочини, й таких, які вже на даний час мають перспективи на звільнення раніше повного строку відбуття покарання.
У місцях позбавлення волі перебуває близько 81 тисяча в’язнів та персоналу установ За даними Центру охорони здоров’я (ЦОЗ) Державної кримінально-виконавчої служби (ДКВС), які регулярно публікуються, станом на 29 жовтня було підтверджено 288 діагнозів COVID-19. У 7 ув’язнених, 10 засуджених, 218 працівників ДКВС, 53 працівників ЦОЗ ДКВС. Проведено лише 1318 ПЛР-тестів, в тому числі у 863 контактних осіб. Виправні центри, де немає медичних частин ЦОЗ, ця статистика не охоплює.
Не здаються вам дивними ці цифри – майже 400 тисяч хворих по всій Україні і 288 осіб, із них 17 ув’язнених, за весь період карантину, в місцях позбавлення волі? (За словами Міністра юстиції Дениса Малюська, за весь період епідемії від коронавірусу померло 3 в’язні, – ред.)
Про що це говорить? Щонайменше про недостовірні цифри, які озвучуються представниками влади з місць позбавлення волі. Про це наголошує і омбудсмен, фіксуючи, що під час смерті осіб у місцях позбавлення волі і обов’язковому розтині тіла, смерть внаслідок захворювання на Covid-19 не фіксується.
Монітори ХПГ під час візитів без попереджень в місця позбавлення волі акцентують увагу, що хворих на Covid-19, можливо, значно більше, ніж це зазначено в офіційних джерелах, їх просто не виявлено внаслідок відсутності тестування, а медичні частини забиті хворими. Багато скарг на лікування, але неможливо реалізувати право засуджених на належне медичне забезпечення через нестачу медичного персоналу, медикаментів.
Євген Захаров зазначає: «В’язні дискриміновані, порівняно з вільними людьми: вони не можуть пройти тести, а наявність індивідуальних засобів захисту (ІЗЗ) цілком залежить від бажання та здатності керівництва установи знайти на це кошти. Обов’язку забезпечити в’язнів цими засобами нормативні акти Міністерства юстиції та ЦОЗ ДКВС не передбачають».
Захаров наводить численні приклади погіршення ситуації і сумні цифри проведеного дослідження ХПГ. Без перебільшення можна сказати, що ситуація стосовно дотримання прав людини в місцях позбавлення волі – право на життя, право на надання медичної допомоги – просто жахлива.
«Загальна системна проблема – нестача або взагалі відсутність ІЗЗ. Ними забезпечені лише працівники установ та медичні працівники, і не у всіх установах. Як пишуть наші респонденти, в УВП та СІЗО маски видають тільки тим, кого везуть на судові засідання. У виправних центрах – коли засуджені виходять за межі центрів. У виправних колоніях засуджені, як правило, взагалі без засобів захисту. А є такі установи, в яких персонал або взагалі без масок, або має, але не використовує їх. Друга загальна системна проблема – брак медичної допомоги. Третя повсюдна проблема – неможливість дотримуватися соціальної дистанції більше ніж два метри.
Лише після розвантаження пенітенціарних установ можна намагатися зменшити скупченість і змінити процедури в пенітенціарних установах з метою збільшити соціальну дистанцію між засудженими. Найбільший ризик зараження на COVID-19 або передати цю хворобу на волю мають засуджені, які відбувають покарання у вигляді обмеження волі – у виправних центрах. У цих установах немає медичних частин, і засуджені мають більше контактів із зовнішнім світом», – констатує Захаров.
Він також зауважує: «Виправні установи можна було б розвантажити за рахунок амністії та умовно-дострокового звільнення (УДЗ). Ще в квітні Міністерством юстиції з участю експертів Харківської правозахисної групи були розроблені відповідні законопроєкти, вони були схвалені урядом 24 квітня та внесені на розгляд парламенту 27 квітня. Проте вони не розглядалися в комітетах. Стверджували, що президент проти цих заходів, бо це погано вплине на його політичний рейтинг.
Тим часом пандемія COVID-19 наростає. Обрана державними органами позиція очікування, що виправні установи та СІЗО залишаться поза хворобою, є хибною. Ці помилки можуть дорого коштувати.
Якщо керівництво держави серйозно каже про боротьбу з поширенням COVID-19, воно просто зобов’язане проводити тести в’язням та персоналу в установах, де є підтверджений діагноз, державним коштом і терміново розглянути законопроєкт 3765 про амністію.
Не хочеться навіть згадувати норми статті 3 Конституції, що життя і здоров’я людини є найвищою соціальною цінністю і що утвердження й забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави, і статті 24 – що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Бо ставлення керівництва держави до коронавірусу в тюрмах показує, що ці норми Конституції для них – лише лицемірні та пустопорожні декларації».
П’ятий рік без амністії
Відповідно до статті 92 Конституції України амністія оголошується Законом України. Останній такий акт гуманізму з боку держави відбувся 22 грудня 2016 року, який підписав президент України Петро Порошенко. До цієї дати закон про амністію виходив стабільно раз на рік без затримки і сплеску злочинності. За цим актом звільнені були люди, які вперше вчинили злочини невеликої тяжкості, ветерани війни і жінки, особи, що мають хронічні захворювання, та інші. Словом, за амністією завжди звільняють осіб, які не становлять загрозу для суспільства. Це відбувалося і за радянських часів стабільно раз на рік. Невідомі мотиви, чому президент Порошенко після 2016 року не застосовував звільнення людей через амністію. Можливо, вважав, що це на шкоду його рейтингу?
А от чому команда ЗЕ на чолі з президентом ігнорують можливість розвантажити пенітенціарну систему саме під час карантинних обмежень і спалаху COVID-19 – незрозуміло. Можливо і справді хвилюються, що це псуватиме їхній політичний рейтинг, який і так вже зіпсований, що далі нікуди.
ХПГ публічно заявила про необхідність звільнення засуджених:
У кампанії взяли участь Центр громадянських свобод, Міжнародна амністія в Україні, УГСПЛ й інші члени платформи «Правозахисний порядок денний», а також інші організації.
9 червня був проведений пікет родичів засуджених перед офісом президента України та Верховною Радою, 8 червня було опубліковане відкрите звернення від правозахисних та інших громадських організацій до президента та керівництва парламенту, підписи під ним збиралися на порталі ХПГ, його підписало більше ніж 40 організацій та 400 громадян.
Паралельно ХПГ організувала збір підписів під аналогічним зверненням від літераторів – письменників, перекладачів, журналістів, видавців, яке підписали 56 літераторів, у тому числі найбільш відомих в Україні та за її межами (оприлюднено 15 червня), та зверненням від мистецької спільноти міста Києва (оприлюднено 16 червня), яке було підписано 32 художниками, мистецтвознавцями, галеристами, фотографами та іншими.
Проте судячи з реакції з боку влади на чолі з президентом, для них є важливий власний рейтинг, а не доля людей.
Один із в’язнів прокоментував таке ставлення з боку держави: «Коли почнуть вивозити гроби – тоді, можливо, відбудеться розголос і розвантажать колонії і тюрми… А потім будуть кричати, що недогледіли, недосконала система і таке інше».
Андрій Діденко, координатор програм Харківської правозахисної групи.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію редакції
