Про коронавірус у виправних колоніях України
01.04.2020
За останні декілька днів ми опитали телефоном засуджених, які відбувають покарання в різних установах виконання покарань України. Набралося близько двадцяти опитаних з десятка установ. Опитування стосувалося протиепідемічних заходів, які вживаються для попередження спалахів коронавіруса. Втім, неправильно буде зараз називати конкретні установи, оскільки вірогідно, що ситуація є трагічною по всій кримінально-виконавчій системі, а не тільки в окремих слідчих ізоляторах чи колоніях.
Отже, наказами Міністра юстиції України та Директора “Центру охорони здоров’я Державної кримінально-виконавчої служби” в УВП було введено особливий режим протиепідемічного захисту, який включав обмеження прав засуджених та введення профілактичних мір для попередження спалахів хвороби. Зокрема, із-поміж інших були введені заходи з дезінфекці корпусів та об’єктів харчування установ виконання покарань, забезпечення доступу до засобів індивідуального захисту для персоналу, проведення щоденного температурного скринінгу та візуального огляду персоналу установ, відвідувачів та осіб, які там утримуються.
Введено багато й інших заходів, пов’язаних з обмеженням відвідування установ, переміщенням засуджених між установами та по території, обмеження виїзду персоналу у відрядження, проведення судових засідань у режимі відеоконференції, тощо. Маємо констатувати, що такі міри дійсно виконуються.
На жаль, те саме не можна сказати про виконання мір дезінфекції та протиепідемічного захисту.
Опитані засуджені повідомили, що єдині протиепідемічні заходи, про які їм відомо – це заборона переміщення територією установ та переміщення засуджених між УВП, а також заборона побачень. В одній установі також провели лекцію, як правильно мити руки.
Засуджені скаржилися, що службові особи УВП не використовують захисні маски, рукавички, захисні окуляри. Дезінфекція приміщень, де знаходяться засуджені, не проводиться або проводиться дуже рідко. Температурний скринінг засуджених не здійснюється, як і їх візуальний щоденний огляд чи опитування. Взагалі, аби потрапити на прийом до лікаря із симптомами респіраторної інфекції, треба бути дуже наполегливим. Звісно, ні про які тест-системи мова не йде, навіть у разі виявлення підозрілих симптомів хвороби.
А тепер уявимо, що на територію однієї з УВП випадково була допущена інфікована людина. Наприклад, нею міг бути працівник правоохоронних органів, які зараз знаходяться на передовій боротьби з вірусом і серед них вже є хворі. Навіть за умови проведення температурного скринінгу відвідувачів, вірус може бути пропущений в установу, адже він має довгий інкубаційний період, а деякі люди (за певними даними – аж до третини всіх захворілих) переносять інфекцію безсимптомно.
Тож, персонал УВП та засуджені будуть контактувати із хворою людиною без масок, рукавичок та окулярів. І чи проведуть дезінфекцію після хворого – велике питання. А якщо ні?
Тож уявимо вірус, який потрапив на територію установи та призвів до захворювання когось із персоналу або із засуджених. Що далі? На це питання можна дати відповідь, врахувавши умови тримання в українських виправних колоніях. Це – у багатьох випадках, неналежні санітарно-гігієнічні умови: пліснява, надмірна вологість, холод через відсутність опалення, відсутність гарячої води. Звісно, є установи, де загальні умови тримання під вартою досить непогані. Але харчування погане майже у всіх установах. Хронічна недостача вітамінів, мінералів та поживних білків, призводить до різкого зниження імунітету серед засуджених. Помножимо її на закритість колективу засуджених у колонії, які годинами знаходяться в один й тих самих приміщеннях, користуються одними й тими ж речами, беруться руками за одні й ті ж самі двері, крани, тощо. Згадаємо про рівень хронічних захворювань серед засуджених, які мають в анамнезі залікований туберкульоз, багаторічний стаж гепатиту В чи С, приймають АРТ-терапію для боротьби із ВІЛ (СНІД). Процент засуджених, які не мають тяжких хронічних захворювань дуже малий.
І при цьому всьому, усі без виключення опитані засуджені скаржилися нам на неналежну якість медичної допомоги, недостачу лікарів, ліків, та відсутність оглядів. Тож хвороба серед засуджених пошириться швидко й непомітно. А коли нарешті ї помітять (можливо, після першого померлого? Або ні?) то буде вже пізно.
А тепер згадаємо ще одне. Смертельність коронавірусної хвороби залежить від загального стану здоров’я та віку інфікованого. У найбільший небезпеці ті, хто мають хронічні захворювання серця, легенів, страждають від імунної супресії (яку викликає й ВІЛ).
Спалах хвороби серед засуджених буде дуже яскравим. Це буде не маленьке багаття, яке можна контролювати, і навіть не пожежа у будинку. Це буде велика трагедія – величезна пожежа найвищого ступеню небезпеки, яка захопить всіх. Згадаємо крузний лайнер Dimond Princess. Там були трошки схожі умови: закритий колектив, спільні приміщення вжитку. Наприкінці січня 2020 року на лайнері з’явився один однісінький пасажир, хворий на коронавірус. А станом на 23 березня 2020, 761 із 3711 пасажирів і членів екіпажу були вже заражені.
Цей приклад говорить нам про дуже швидке розповсюдження вірусу у локальних закритих колективах. Але якщо пасажирами лайнеру були люди здорові та заможні, то засуджені опиняться в набагато гірших умовах. Без грошей, без засобів захисту, без тестів і без належної медичної допомоги, заразитися можуть майже всі. Яка частина з них помре, відомо тільки Богу.
І ще одне – дуже важливе. Якщо захворюють засуджені, то захворіє й персонал установи виконання покарань. У якій кількості – питання. Але якщо захворіє один, всі хто з ним контактував, мають піти на карантин. Може виникнути ситуація, що працювати в установі просто стане нікому, тому що всі будуть або хворіти, або сидіти на карантині. Звісно, є варіант екстреного залучення працівників з інших установ. Але якщо тільки трагедія зараження коронавірусом буде не в одній УВП, а в декількох, то навряд чи знайдуться “зайві руки”. Та й чи погодяться вони, чи краще звільняться? Знаючи, що їм прийдеться контактувати з сотнями засуджених, які хворі і наражати себе на небезпеку? Ризикуючи за невелику зарплату? Не маючи державних гарантій? У нас не має на це відповіді.
У нас є страх. Великий страх за персонал установ, за засуджених. Тому ми звертаємося до Міністра юстиції України, Центру охорони здоров’я Державної кримінально-виконавчої служби України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Президента України, керівництва Державної кримінально-виконавчої служби України. Ми маємо надію на те, що ви нас почуєте.
Але ще більше ми просимо звернути увагу на цю публікацію начальників кожної установи виконання покарань. І замислитися. Ця трагедія, звісно, особисто не торкнеться ні Міністра юстиції, ні Президента. Але вона з великою вірогідністю торкнеться особисто вас та ваші родини. Бо ви будете контактувати із зараженими, і сами ви можете захворіти. Особисто.
Ганна Овдієнко
