Правозахисники “відбили” у прокурорів та суддів російських опозиціонерів

Харківська правозахисна група з початку свого заснування в 1992 р. стоїть на варті захисту прав людини в Україні. У цій статті ми розповімо Вам про ще один випадок порушень прав людини в Україні, який цього разу має місце бути у Запоріжжі.

З січня 2016 року Харківська правозахисна група у співпраці з адвокатом Оленою Василівною Дємєнєвою здійснює захист прав громадян Російської Федерації Руслана Мейрієва та Магомеда Ілієва, які перебувають в Україні та розшукуються російськими спецслужбами як «терористи».

Ця справа є одним з тих багатьох випадків переслідування Російськими правоохоронними органами людей, які є опозиціонерами до російської агресії проти України. Не таємниця, що проти людей, політичних опонентів Росії щодо окупації Криму, з боку російських правоохоронних органів штучно порушуються кримінальні справи за статтею «тероризм». Саме так сталося стосовно громадян Російської Федерації Руслана Мейрієва та Магомеда Ілієва, які проживали на території АР Крим до моменту окупації його Росією, а потім були змушені переїхати разом із своїми сім’ями та малолітніми дітьми на материкову Україну в пошуках кращої долі, вже як внутрішньо переміщені особи. Надалі вони увійшли до складу громадського об’єднання, де надавали волонтерську допомогу українським захисникам на сході України, бувши при цьому громадянами Російської Федерації.

Але подив викликає не вищевказані дії російських правоохоронців, а позиція української прокуратури (яка уповноважена розглядати питання про видачу з України Мейрієва та Ілієва до Російської Федерації) та українських суддів з цього питання, які готові догодити російським правоохоронцям, порушити не тільки чинне законодавство України, а й пожертвувати правами людини, що закріплені Європейською конвенцією «Про захист прав людини та основоположних свобод», що полягало у наступному.

17 лютого 2017 р. ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Запоріжжя з-під варти (екстрадиційного арешту) звільнено громадян Російської Федерації Руслана Мейрієва та Магомеда Ілієва. Але передісторія зазначеної справи до прийняття слідчим суддею зазначеної ухвали від 17 лютого 2017 р. була доволі непростою та насиченою.

Затримання цих громадян здійснено українськими правоохоронними органами ще в середині січня 2016 р. Вказане затримання було здійснено через те, що вони перебували в міжнародному розшуку, що був оголошений правоохоронними органами Російської Федерації. Одразу ж після затримання їх було поміщено під варту в Запорізький слідчий ізолятор (із застосуванням до них тимчасового арешту та екстрадиційного арешту), де вони примусово перебували більш ніж один рік, а саме до 17 лютого 2017 р., що в свою чергу грубо порушує чинне кримінальне процесуальне законодавство України, яке забороняє утримувати особу під вартою більш ніж один рік з моменту її затримання. Поряд із викладеним, слід зауважити, що ані Р. Мейрієв, ані М. Ілієв  взагалі не притягались ні до кримінальної, ні до адміністративної відповідальності в України, були досить законослухняними людьми, що мали намір постійно працювати та жити в Україні.

Протягом усього року, кожні 2 місяці, починаючи з січня 2016 р., адвокатом Оленою Дємєнєвою неодноразово було заявлено про необхідність звільнення з-під варти загаданих осіб через необґрунтованість їх утримання у Запорізькому слідчому ізоляторі, обрання більш м’якого заходу, ніж тримання під вартою. Але до 17 лютого 2017 р. доводи захисника не були почуті ані жодним із слідчих суддів Жовтневого районного суду м. Запоріжжя, що розглядали клопотання прокурора про продовження строків тримання під вартою, ані жодною з колегій суддів Апеляційного суду Запорізької області, що розглядали апеляційні скарги адвоката на відповідні ухвали слідчих суддів Жовтневого районного суду м. Запоріжжя, про продовження строків тримання під вартою.

Навіть більше, 22 жовтня 2016 р. під час розгляду чергового клопотання прокурора Запорізької обласної прокуратури про продовження строків тримання під вартою Р. Мейрієву , адвокатом Оленою Дємєнєвою було заявлено про неприпустимість продовження йому терміну тримання під вартою та можливість застосування до останнього особистої поруки, оскільки суду було надано клопотання народного депутата України Чубарова про передання йому Р.Мейрієва на поруки. Проте на той час слідчим суддею Жовтневого районного суду м. Запоріжжя та колегією суддів Апеляційного суду Запорізької області не було знайдено жодних підстав для застосування до Р. Мейрієва особистої поруки.

Проте за таких самих обставин, але вже 17 лютого 2017 р. ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Запоріжжя до Р.Мейрієва застосовано особисту поруку та звільнено з-під варти із Запорізького слідчого ізолятора.

«Слідчий суддя дійшов висновку щодо наявності підстав зміни щодо Мейрієва запобіжного заходу на особисту поруку, оскільки суду надано клопотання народного депутата України Чубарова про передання йому на поруки. На сьогодні видача Мейрієва неможлива через оскарження останнім рішення щодо ненадання статусу біженця…. Мейрієва негайно звільнити з-під варти у залі суду»,– йдеться у постанові суду.

За аналогічних обставин, 17 лютого 2017 р. ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Запоріжжя до М. Ілієва застосовано домашній арешт та звільнено з-під варти із Запорізького слідчого ізолятора.

Слід звернути увагу на те, що при формулюваннях, які були використані слідчим суддею Жовтневого районного суду м. Запоріжжя в ухвалі про необхідність застосування до Р. Мейрієва та М. Ілієва особистої поруки та домашнього арешту відповідно, нічого не заважало суду застосувати такі запобіжні заходи з самого початку (в момент вирішення питання про застосування екстрадиційного арешту ще у лютому 2016 р.).

За вищевказаних обставин, Руслан Мейрієв та Магомед Ілієв, з урахуванням їх затримання 17 січня 2016 р. й утримання до 17 лютого 2017 р., фактично незаконно перебували під вартою 1 місяць. Ця обставина мала місце через маніпулювання та неправильне трактування судом та Запорізькою обласною прокуратурою норм чинного Кримінального процесуального кодексу України, під час вирішення 19.12.2016 р. питання про чергове продовження терміну тримання під вартою щодо Р. Мейрієва та М. Ілієва на 60 діб (до 20 лютого 2017 р.). За позицію запорізьких суддів та прокурора, тримання Р. Мейрієва та М. Ілієва у Запорізькому слідчому ізоляторі у вигляді тимчасового арешту, не є триманням під вартою у розумінні чинного Кримінального процесуального кодексу України, а тому відлік часу тримання під вартою слід відрахувати з 25.02.2016 р. з моменту застосування до них екстрадиційного арешту. Така абсурдна думка та позиція, не тільки не відповідає здоровому глузду, а й судовій практиці, яка в ідентичних справах має місце у Галицькому районному суді м. Львова, де суд враховує в загальний термін перебування особи під вартою в екстрадиційних справах термін тимчасового арешту, застосованого до особи.

Зі свого боку, утримання під вартою осіб понад встановлений чинним законодавством України граничний річний термін грубо порушує права людини, що закріплені статтею 5 Європейської конвенції з прав людини, а саме право кожної людини на свободу та особисту недоторканність.

Зазначений випадок незаконного утримання осіб під вартою змушує всіх нас звернути увагу на те, що попри встановлені чинним законодавством України граничні терміни ув’язнення людей, існують випадки грубого та безпринципного їх порушення з боку не тільки українських правоохоронних органів, а й суду.

Дещо про цю ситуацію викладено у статтях:

Суд відпустив з-під арешту громадянина Росії Мейрієва

Правоохоронці України погано приховують своє бажання видати ФСБ громадян Росії