Правопохоронна гниль. Чи впорається Зе!команда з очищенням?
23.09.2019
У своїй першій публікації на УП у березні 2017-го я закликала колег і органи суддівського врядування та самоврядування до самоочищення, нещадної боротьби з корупційними проявами та нульової толерантності до недоброчесних представників нашої професії.
Тепер бачу: лише потужне й невідкладне зовнішнє втручання може гарантувати результат, що відповідатиме потребам суспільства і відкриє шлях до розвитку країни, убезпечить бізнес від рейдерства, сваволі чиновників й необхідності “відкатів”, створить умови для притоку інвестицій та вільної конкуренції.
Замість кривосуддя утвердить дійсну справедливість – для всіх.
Для цього потрібне існування не тільки кришталево чесного та реально незалежного суду. Неминучість заслуженого покарання злочинців здатна забезпечити ланка однодумців: чесний слідчий / прокурор / суддя.
Тодішню статтю я назвала “Слово до колег”. Зараз – про тих, кого можу назвати колегами, хіба що взявши це слово в лапки.
Трихні – Куліш, Мамаю – САП
На початку 2015 року я допомогла правоохоронцям задокументувати пропонування мені неправомірної вигоди за винесення рішення в інтересах тодішнього міського голови Полтави Олександра Мамая. Крім того, на мене як суддю здійснювався тиск.
Слідство вела прокуратура області. Наче вправний наперсточник вона об’єднувала й роз’єднувала кримінальні провадження: за окремими статтями, епізодами, фігурантами. Зрештою цілісність картини була втрачена. До суду пішло обвинувачення стосовно однієї особи.
Судив Дмитра Трихну, екс-заступника мера й посередника у переговорах зі мною, Юрій Куліш. За майже 3 роки судового слідства він не зміг забезпечити належної експертизи речових доказів (а всі сумніви суд тлумачить на користь обвинуваченого), відмовився допитати свідків, на яких я наполягала.
Моїм показанням, підтвердженим негласною зйомкою зустрічей, суддя протиставив свідчення мера, його представника Олександра Ковжоги та голови суду Олександра Струкова (про їхню роль я писала раніше).
Стараннями прокуратури, ймовірно небезкорисними, вони в суді постали як свідки.
Відтак Куліш виправдав Трихну.
Проявляє “колега” поблажливість практично до всіх обвинувачених у корупційних злочинах. Деякі з них напряму пов’язані з Мамаєм.
Брата судді, прокурора Лубенської міжрайонної прокуратури Полтавської області, у 2015 році затримали на хабарі у 5 тисяч доларів. Відбувся штрафом – 25 500 грн.
Я домоглася відновлення кримінального провадження стосовно тиску й спроби підкупу. Із 2016 року його розслідує НАБУ. Головний фігурант – Мамай.
Екс-мер – заможна людина. Настільки, що забуває декларувати все належне йому майно. Це помічають журналісти, але не правоохоронці.
У “моїй” справі детективи слідство завершили давно, здобувши достатньо доказів для висунення підозри.
На заваді стало відомство Назара Холодницького. Прокурори САП в якийсь момент навіть вирішили обернути обвинувачення проти мене – нібито я у змові з правоохоронцями провокувала Мамая та його підручних до вчинення злочинів.
Наразі немає жодних об’єктивних перепон, щоб справа пішла до суду. З уникненням процесуальних “помилок”, допущених прокуратурою області у провадженні щодо Трихни.
“Сучара”
Невдоволений моїми діями голова суду розгорнув справжні репресії. Діяв, спираючись на апарат суду. Я не здавалася.
Якось Струков зірвався, у присутності підлеглих обклав брутальною лайкою, вигукував: “Ти не потерпіла, ти – сучара!”
Були й двоє свідків інциденту, незалежних від голови суду.
За мого наполягання, після тривалих зволікань, Вища рада правосуддя відкрила дисциплінарне провадження.
Уникнути покарання, передбаченого Законом – звільнення з втратою звання та всіх привілеїв судді – Струкову допомогла кримінальна справа, порушена проти мене.
Прокурор, а нині слідчий ДБР, Владислав Мішуровський доклав немалих зусиль, щоб “відмазати” голову суду: розшукати свідків і змусити їх до зміни показань. В одному випадку це не вдалося.
Потім прокурор розсекретив матеріали незавершеного провадження, і Струков вибірково (те, що вигідно) надіслав їх до ВРП.
Протокол допиту свідка, який підтвердив неетичний вчинок судді, від ВРП приховали. Хоча свідчень грубих підтасовок вистачало й без того.
Мені вдалося ознайомитися з цим протоколом. Здолавши неймовірний опір.
Фактично голова суду за допомогою працівників апарату суду, двох адвокатів і прокурора ввів в оману, зі штучним створенням доказів, конституційний орган суддівського врядування. За таке передбачена кримінальна відповідальність.
Проте добитися розслідування спільних протиправних діянь зазначених персон неможливо. Сподіваюсь, поки що.
ВРП ж як чорт ладану боїться витребувати у слідства доказ, який переконливо доведе мотив переслідування мене Струковим і змусить діяти по відношенню до недоброчесного голови суду за Законом.
Охолоджувальний ефект
У 2017 році Уповноважений з прав людини, звертаючись на мій захист до ВРП, писав: “…поведінка голови суду має ознаки тиску на суддю та підриває авторитет судової гілки влади, має охолоджувальний ефект для суддів, які, як заявниця, можуть мати підстави заявити про неправомірне втручання в їхню діяльність”.
Слова виявилися пророчими. Якщо раніше колектив відсторонено споглядав, чия візьме, то, переконавшись у “непотоплюваності” Струкова, деякі з суддів відкрито пішли підсобними до нього.
За часів Порошенка уповноважували голову суду писати політичні доноси на мене. Тепер не гребують підробкою документів і винесенням протиправних рішень.
У першу каденцію судді я здійснювала розгляд кримінальних справ. Після відновлення повноважень “колеги” убезпечили місцевий криміналітет і білокомірцеву злочинність від вироків судді Гольник. Збори суддів змінили мені спеціалізацію.
Але й серед справ, що розглядають слідчі судді, та “адмінок” трапляються ті, від яких мене спішать відтісняти.
Робиться це із залученням згадуваного вище Ковжоги, екс-заступника начальника поліції міста, свого часу обвинуваченого в “скоєнні тяжких злочинів, якими є зловживання службовим становищем, отримання хабара в сумі 5 тисяч доларів США, покривання наркоторгівлі, збагачення за рахунок підлеглих по службі працівників міліції, підтримання неділових зв’язків з “кримінальними авторитетами” і покривання їхньої злочинної діяльності”.
На службі Ковжога поновився завдяки рішенню суду, нашого – Октябрського, де головою працює його кум.
Потім звільнився, оформив пенсію. Відкрив юридичну фірму, став обласним представником нібито антикорупційної громадської організації.
В останні роки ветеран органів внутрішніх справ, будучи постійним мешканцем Полтави, зміцнив своє становище: оформив адвокатське свідоцтво в Краматорську та інвалідність – у Кременчуці.
Тривалий час Ковжога завалював суди позовами до мене про захист честі та гідності, наприклад за публікацію на УП, з клопотанням призначити мені психіатричну експертизу. А також дисциплінарними скаргами до ВРП та повідомленнями про мої “злочини” до правоохоронних органів – від полтавської прокуратури до ГПУ й НАБУ. До речі, “набута” інвалідність дозволяє позиватися без сплати судового збору.
Перша зі справ, у якій я відведена через Ковжогу, стосується масштабного привласнення деревини Державного лісового фонду, що потім, після переробки, вивозилася за кордон. Попутно здійснювалися розкрадання надр та оборудки з земельними ділянками.
Дізнавшись, що мені надійшло клопотання слідчих про накладення арешту на майно, вилучене в ході обшуку, один із фігурантів провадження терміново уклав угоду з адвокатом Ковжогою та подав заяву про мій відвід.
Суддя Алла Троцька задовольнила відвід, не ставши з’ясовувати, чи маю я якесь необ’єктивне та упереджене ставлення до заявника, лісничого з Котелевського району, про якого я раніше нічого не знала.
Згодом журналісти з’ясували, що до привласнення деревини причетні фірми, пов’язані з оточенням екс-мера Мамая.
Друга справа – адміністративне правопорушення. Начальниця відділу прокуратури області не задекларувала істотну зміну в матеріальному стані. Їй загрожував штраф і слава корупціонерки.
За законом таке стягнення може бути накладеним упродовж 3-х місяців з дня виявлення правопорушення.
Отож, жінка спочатку повідомила суд про перебування у відпустці, а в день другого призначеного засідання прислала заяву про відвід. Бо її адвокат – Ковжога. Тому суддя Гольник “з метою помсти йому” не зможе розглядати справу об’єктивно та неупереджено.
Заява мала надійти мені, і в засіданні за участі прокурора суд мав її обговорити. Кодекс про адміністративні правопорушення нічого не говорить про відводи суддів, тож теоретично я могла визнати відвід безпідставним.
Щоб цього не сталося “відповідальні” працівники апарату суду присвоїли клопотанню інший номер провадження, замазавши маркером попередній, і пустили як окрему справу в авторозподіл.
Суддя Віталій Микитенко, маючи того дня раніше призначені 24 судові засідання, хутенько, до початку “мого”, задовольнив бажання заявниці.
При цьому грубо порушив закон: позбавив мене можливості надати пояснення щодо вмотивованості відводу й приховав від мене та прокурора сам факт його розгляду.
Таємне засідання у справі, що має слухатися відкрито, Микитенко провів не вперше. У 2017 році після подібної маніпуляції вийшли з СІЗО під незначну для них заставу члени організованого злочинного угруповання під керівництвом “смотрящего” за Полтавою “Мишци”.
Суд зглянувся на медичні довідки, підвезені в засідання Ковжогою.
Згодом колегія суддів під головуванням Микитенка виправдала членів групи, обвинувачених у вимаганні платні з підприємців та грабежах, а самого “Мишцу” визнала винним у …примушуванні до виконання цивільно-правових зобов’язань.
Суддя Тімошенко: “Тільки бізнес”
Провадження у справі розкрадань лісу після мого відводу потрапило до судді Наталії Тімошенко.
Вона повернула вилучені в ході обшуку речі й документи власнику. Попри те, що постановою прокурора їх визнано речовими доказами, а дії слідчих санкціонував суд.
Представник володільця майна, тобто Ковжога, у судове засідання навіть не з’явився (був упевнений у результаті?).
Того ж дня та сама суддя винесла ще три ухвали з відмовами в арешті майна, вилученого під час обшуків у цій кримінальній справі. Назавтра подібне рішення ухвалила заступниця голови суду Ганна Андрієнко.
Слідство втратило значну частину доказової бази.
Андрієнко, як і голова суду Струков, має дисциплінарне стягнення – за дозвіл на слідчі дії у досить сумнівній кримінальній справі: подружжя не поділило майно після розлучення, чоловік продав автомобіль третій особі, в якої і влаштували обшук.
Тімошенко ж, услід за Струковим, отримала антипремію “НЕчесть тижня“. За твердження, що місто Донецьк – то Донецька народна республіка (без лапок чи слів “так звана”, згодом документ зник із загального доступу в Єдиному реєстрі судових рішень).
У справах, що стосуються мене, Наталія Тімошенко дотримується правил самовідводу, або ж порушує їх, в залежності, як їй на той момент вигідно.
Наприклад, у 2015 році, коли мерові Мамаєві знадобилося відновити кримінальне провадження відносно мене, закрите слідчим, Тімошенко слухняно виконала команду.
Дізнавшись про це грубе процесуальне порушення, я спитала, як колега могла винести рішення щодо судді, з котрою разом працює. Тімошенко цинічно відповіла: “Нічєво лічнава” (продовження фрази я чула у фільмі “Хрещений батько” про сицилійську мафію).
Спринт і марафон самовідводів
Самовідводи можуть слугувати знаряддям для впливу на перебіг слідства.
У відверто фейковій справі “сучари”, відкритій на замовлення голови суду, обласний апеляційний суд 15 березня 2018-го вирішив скерувати клопотання Мішуровського до Диканського райсуду. Вже 29 березня прокурор отримав доступ до інформації про всі телефонні контакти того єдиного свідка неетичного вчинка Струкова, якого не вдалося залякати: з 1 грудня 2015-го по 12 березня 2018-го. При тому, що сам інцидент стався 14 грудня 2015 року.
Тепер порівняйте.
Після того, як Верховна Рада 6 листопада 2018 року створила Тимчасову слідчу комісію для проведення розслідування відомостей щодо нападів на Катерину Гандзюк та інших громадських активістів, відновилося розслідування й у справі нападу на мене.
28 листопада 2018 року апеляційний суд направив клопотання слідчих про доступ до певних номерів телефонів до Ленінського райсуду міста Полтави.
Потім клопотання три з половиною місяці (!) блукали судами, розташованими в обласному центрі. Судді брали самовідводи, бо знайомі зі мною і це начебто вплине на їхню об’єктивність.
Тільки 12 березня 2019 року той самий Диканський суд, куди нарешті дісталися справи, санкціонував дії слідчих.
Парламентська ТСК відзначила у звіті, що в моїй справі через бездіяльність правоохоронних органів під час проведення досудового розслідування ініційоване службове розслідування.
Але гальмували слідство й “колеги”-судді. Одні – пустивши клопотання по довгому колу, інші – надумуючи причини самовідводів.
Перспективи?
Суддівське середовище – у масі своїй, ВККСУ та ВРП не виявляють нетерпимості до корупціонерів і толерують тим, хто переслідує викривачів. А дехто з “колег”, не надто й ховаючись, гендлює правосуддям направо і наліво.
На випадок неприємностей ті ж Струков і Тімошенко завбачливо підготували запасні аеродроми, склавши адвокатські іспити. Раптом щось – підуть у відставку, отримуватимуть чималу пенсію або довічне грошове утримання.
Адвокати такого штибу ширитимуть корупційні практики: раніше несли їм, тепер нестимуть вони.
Подібні до Ковжоги рішали мають попит. Та органи адвокатського самоврядування не надто стурбовані чистотою власних лав.
Необхідне докорінне оновлення всієї правоохоронної системи. Із запобіжниками, що не дозволять перетікання “цінних кадрів” (як Мішуровський: із прокуратури в ДБР, тепер мітить в адвокати).
Стосовно суддів це означає нагальну потребу з відсіювання недоброчесних “колег”. Проте в планах владної команди наразі йдеться лише про повторну перевірку суддів Верховного Суду.
Наостанок, дещо про викривачів (яких і серед суддів могло бути в рази більше).
Звісно, я вітаю наміри посилити наш захист. І мова має йти не тільки про корупційні злочини. Гарантій безпеки потребують викривачі будь-якої суспільно важливої інформації: порушень прав людини, приховування екологічних катастроф тощо.
Важливе питання: як держава компенсує викривачам, котрі зазнали переслідувань, втрачені роки, невикористані можливості, моральне спустошення, тілесні недуги? Інколи розпад сімей – знаю й такі випадки. Це набагато важливіше за 10%, які влада пропонує сплачувати за повідомлення про топ-корупціонерів.
Політичні прорахунки боляче відображаються на людських долях. А швидкі рішення – не завжди найкращі.
Лариса Гольник, суддя Октябрського райсуду Полтави, лауреат міжнародної премії Blueprint for Free Speech
