Право на захист. Що криється за конфліктом Авакова і судів
21.02.2018
20 лютого в Україні сталася безпрецедентна подія, яка увійде в історію. Близько 14 години вівторка під стінами Шевченківського суду Києва відбувся страйк поліцейських.
Ініціатори акції вагались, чи не викличе їхній протест в день пам’яті жертв розстрілів на Майдані негативну реакцію в суспільстві, і думали його скасувати. Однак в обід близько сотні бійців полку поліції особливого призначення таки вишикувались перед судом. В формі, але без зброї. Правоохоронці встали до будівлі спиною, поспілкувалися із журналістами, та пішли.
“Вони вирішили, що мають право. Там всередині колективу киплять емоції, і хай краще вони випустять їх так, ніж інакше”, – пояснив УП один із організаторів акції.
Закон не дозволяє силовикам брати участь у протестах. Сама акція пройшла без жодних гасел, плакатів чи скандувань. Крім того – втислась в обідню перерву.
“За законом поліцейському заборонено страйкувати – це правда. А в обідню перерву висловити свою позицію – не заборонено. Це була їх спонтанна акція, яку вони самі влаштували як колеги пораненого бійця. Провели спонтанно, швидко, у нормальний, цивілізований європейський спосіб. У свою обідню перерву”, – доводив право силовиків на протест речник МВС Артем Шевченко.
Нехай акція бійців під судом тривала всього кілька хвилин, але сам факт її проведення – це щось досі нечуване.
Вона стала єдино можливим “випуском пару” для керівництва МВС, яке будь-яким чином намагається вирішити конфлікт з судами.
Від ранку понеділка, коли глава МВС Арсен Аваков вперше заявив, що може забрати своїх бійців із судів, не минуло і двох діб. За цей час рівень напруги між поліцейськими і суддями злетів до небаченого рівня.
“Українська правда” розібралась, з чим пов’язане стрімке погіршення стосунків МВС та судів.
Гнів Авакова
Почалося все на скандальному засіданні Солом’янського суду. У минулий четвер обрання запобіжного заходу одеському меру Геннадію Труханову переросли у бійки “тітушок”, “нацдружинників”, колишніх добровольців та нацгвардійців.
Апогеєм напруги стали масові сутички поліцейських та противників Труханова. Серед загального гамору колишній доброволець “Донбасу” Олександр “Брест” Федорченко вистрелив із нагородного пістолета і поранив працівника МВС.
“Брест” – народний герой України, який пройшов Іловайський котел, підбив два ворожих танки та два БМП. Коли його під судом почали бити спецпризначенці, він дістав нагородний пистолет та двічі вистрілив у асфальт”, – написав тоді депутат Єгор Соболєв.
Стрільця одразу затримали, але вже у суботу, 17 лютого, суддя Шевченківського суду Вікторія Світлицька випустила Федорченка на поруки депутатів. Як і Труханова двома днями раніше.
Захисники стрільця запевняли, що він стріляв не у працівника МВС, а в асфальт. Поліцейський, начебто, став ненавмисною жертвою. Правда, для чого взагалі Федорченко приніс із собою на “мирну” акцію вогнепальну зброю, хай і подаровану Аваковим, захисники добровольця воліють не говорити.
Після звільнення Федорченка, не витримали нерви у глави МВС. З самого ранку понеділка Аваков вийшов з дуже різкою критикою такого рішення Шевченківського суду.
“Зранку звернувся до прем’єр-міністра з проханням скликання позачергового засідання Кабміну. Я не бачу, як в таких умовах поліцейські і гвардійські сили можуть виконувати невластиву для себе функцію охорони судів”, – написав Аваков.
Для більшої переконливості нацгвардійці, які охороняли Шевченківський суд, пішли на дуже довгу ротацію начебто через грип, залишивши суддів без охорони на кілька годин.
Ультимативна заява міністра викликала чималий переполох у верхівці судової влади. І це не дивно. Судді уже не перший рік є “лідерами” рейтингів недовіри українців: їм не вірять фактично 9 з 10 громадян. За таких умов навіть сама ідея про відсутність охорони для українських судів звучить загрозливо.
Як вдалося з’ясувати УП, публічному наступу Авакова передували серйозні непублічні переговори.
“Аваков у неділю говорив і з Бенедисюком (голова Вищої ради правосуддя – УП), і з Холоднюком (глава Судової адміністрації – УП). Він у них питав, що це вони творять? Ті сказали, що суддя молода, не розібралась у ситуації, і обіцяли все виправити. Але ніхто нічого виправляти не планував”, – розповів УП співрозмовник з оточення глави МВС.
“Навпаки, вони зібрали в понеділок свою Вищу раду правосуддя і заявили, що на них тиснуть копи. Повні мудаки”, – додав він.
19 лютого судові функціонери вирішили “не здаватись”. Після переходу конфлікту в публічну площину екстрено зібралась Вища рада правосуддя. Її заява була не менш різкою ніж у глави МВС.
“Вимоги до Вищої ради правосуддя та апеляційного суду винести певне судове рішення є втручанням і тиском на судову владу. Такі випадки втручання в роботу судів не є поодинокими”, – заявили у ВРП.
Крім того, вони вимагали негайно відновити охорону судів. Правда, у МВС запевнили, що ніхто її і не знімав.
У всій цій публічній перепалці міністра і суддів залишалось незрозумілим, чому саме Аваков так гостро реагує на ситуацію з Федорченком.
“Логіка Авакова дуже проста: не можна стріляти в поліцейських. Бо якщо можна вистрелити в поліцейського, і нічого за це не буде, то у вас, журналістів, стрілятимуть не задумуючись. Аваков просто не має іншого шляху ніж привертати до цього максимальну увагу і вимагати покарання. Бо хтось мусить захищати тих, хто захищає країну”, – пояснив УП співрозмовник в керівництві МВС.
Турбота Авакова про підлеглих має кілька причин. По-перше, міністр зацікавлений у тому, щоб його люди відчували підтримку згори. Це ледь не єдина гарантія того, що накази керівництва буде кому виконувати.
По-друге, Аваков керує силовиками, але і сам залежний від них. Він зумів отримати колосальний політичний вплив у країні якраз за рахунок контролю над МВС та Нацгвардією. Для збереження контрольованості цих структур Арсен Борисович мусить демонструвати, що здатен захищати “своїх”.
Тим паче у ситуації, коли його людей стріляють на роботі, яку вони не мали виконувати. Адже захищати суди – не робота Нацгвардії. Це мусить робити Служба судової охорони, створення якої уже кілька років саботується Судовою адміністрацією.
Під крилом “Грифона”
Охорона судів останнім часом й справді питання далеко не другорядне. Протягом лише півроку в українських судах трапилось одразу кілька гучних епізодів, які змушують задуматися над підвищенням безпеки судів більш серйозно.
Чого варті лише погром, влаштований у Святошинському суді Києва прихильниками Миколи Коханівського та трагедія з у Нікополі на Дніпропетровщині, коли батько постраждалого витягнув дві гранати і підірвав їх прямо у місцевому суді. А після того, як під Солом’янським судом чоловік з сокирою “за Труханова” покромсав машини, що під ним стояли, про відчуття безпеки судді навряд чи можуть говорити всерйоз.
До осені 2014 року охороною судів займався спецпідрозділ міліції МВС “Грифон”, однак після реформування “Грифон” разом з “Беркутом” і “Коброю” були ліквідовані, а замість них був створений спецпідрозділ КОРД.
2015 року почали говорити про створення окремої Служби судової охорони(ССО), яка мала бути передана зі структури МВС у підпорядкування судовій адміністрації.
Однак створення ССО затягнулося, і, як не дивно, не через відсутність фінансування. За словами співрозмовників УП в уряді, кожного року з часів прем’єрства Яценюка кошти передбачались, але так і не використовувались.
Востаннє говорили, що служба запуститься з 1 січня 2018 року. Офіційна причина заминки – пошук керівника.
Ще навесні 2017 року керівником новоствореної ССО став Юрій Марченко, але до виконання своїх обов’язків він так і не приступив. Голова Державної судової адміністрації (ДСАУ) Зеновій Холоднюк у грудні пояснював ситуацію “етичними причинами”. Втім, ні роз’яснити, що малось на увазі під цим формулюванням, ні інформації про самого Марченка УП не вдалось.
“Українська правда” звернулася за коментарями до Державної судової адміністрації (ДСАУ) та до її голови Зеновія Холоднюка, щоб прояснити ситуацію, але наразі відповіді не отримала.
За неофіційними даними, які вдалося добути УП, справжня причина заминки зі створенням ССО є зовсім іншою. Судова адміністрація не хоче призначати керівника, не погодивши його з Банковою. Але АП, як завжди, не квапиться погоджувати будь-якого кандидата.
Питання зі створенням ССО могло б тягнутися й надалі, якби не згадана трагедія в Нікопольському суді. Цей інцидент відверто налякав представників Феміди, а голова Ради суддів, суддя Верховного суду Валентина Симоненко закликала органи влади негайно вирішити питання з охороною судів.
В грудні 2017-го, із запізненням на два роки, Вища рада правосуддя за поданням ДСАУ затвердила погоджене з МВС положення про ССО.
Наразі у ДСАУ запевняють, що нова ССО точно запрацює вже цього року, оскільки вже зареєстрована як юридична особа, забезпечене фінансування у розмірі близько 1 млрд. гривень, та активно йде відбір претендентів на посаду начальника.
Видається, що своїм демаршем міністр внутрішніх справ Арсен Аваков вирішив пришвидшити проходження формальних процедур для переходу судів на самозабезпечення.
Бажання міністра добитись для своїх підлеглих справедливого ставлення з боку суду абсолютно зрозуміле. Так само, як прагнення громадян мати право на справедливе відношення щодо себе. Як з боку суду, так і від тих самих правоохоронців.
Коли суд випускає на депутатські поруки Труханова, “група підтримки” якого відверто, прямо в залі правосуддя знущається над активістами, чи варто дивуватись, що інший суд обирає таку саму міру запобіжного заходу щодо активіста, який прийшов під суд добиватись справедливості?
Звісно, зіставляти злочини Труханова і активіста, що вчинив стрільбу, некоректно. Але реакція на будь-яку несправедливість має бути однаковою. Будь то активіст, правоохоронець, суддя чи міністр. По закону. Бо підміна закону своїм баченням істинної справедливості може призвести до непередбачуваних наслідків. Для всіх.
