Помста поліцейського Євгена Шевцова
28.09.2019
Нещодавно був звільнений одіозний заступник голови Національної поліції Ігор Купранець.
Слідом за цим міністру внутрішніх справ Арсену Авакову дали 6 заступників: троє зі старої команди і Антона Геращенка.
Замість старих посадовців прийшли нові.
Це нормально, адже є великий запит суспільства на справді нові обличчя, а не просто формальну заміну одних прізвищ іншими, щоб продемонструвати, що ніхто не залишився “від попередників”.
Це важливо ще й тому, що відсутність очищення правоохоронної системи може зашкодити репутації МВС та Нацполіції, яка вже й так небездоганна через низку скандалів.
Один з найяскравіших в цьому плані кейсів – історія із заступником начальника Головного слідчого управління НПУ Євгеном Шевцовим. Вона стала настільки гучною, що про неї, мабуть, не чув тільки той, хто не має інтернету. А керівництво МВС та поліції, включно з пересічними посадовцями – точно в курсі.
Тим, хто забув, нагадаю: Шевцов образився на журналістів за те, що вони оприлюднили його фантастичні статки та напівлегальний бізнес його дружини, і тепер силами очолюваного відомства намагається їм помститися.
Так, наприклад, ми маємо ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 23 липня, якою закрили доступ до майже двадцяти Інтернет-ЗМІ.
Суд виправдав закриття цих веб-сайтів тим, що вони поширюють тексти, що містять дифамацію. Рішення суду вимагає обмежити доступ не лише до потенційно шкідливих матеріалів, але до всього вмісту цих веб-сайтів.
Про таке рішення просив прокурор в рамках досудового розслідування кримінального провадження за №12018060020001159 від 19 березня 2019 року.
Якщо коротко, то саме рішення викликає багато питань.
Наприклад, прокурор у клопотанні самостійно вирішив, що інтернет-сайт є об’єктом інтелектуальної власності, та взагалі матеріальним об’єктом, всупереч вимогам чинного законодавства України. Суд, в свою чергу, жодним чином дане твердження не спростував, а просто скопіював твердження в ухвалу як таке, що не викликає сумніву.
Крім того, відповідно до тексту рішення, суду не надано жодних доказів на підтвердження вимог прокурора, не вказано власників інтернет-сайтів та не надано фактичних підтверджень здійснення будь-яких протиправних дій з використанням останніх, а правосудне судове рішення не може ґрунтуватись на припущеннях.
Ще раніше, в рамках того ж кримінального провадження був проведений обшук у Валерія Феліксовича Іванова.
Він – професор журналістики, доктор філологічних наук і президент Академії української преси. Автор понад 530 наукових робіт, 28 монографій, 6 підручників (до речі, першого підручника “Журналістська етика”).
Його кличуть на лекції, з ним співпрацюють міжнародні організації “Представництво Фонду Фрідріха Науманна в Україні”, “Представництво Фонду Конрада Аденауера в Україні”, Фонд розвитку ЗМІ Посольства США в Україні (U.S. Embassy Kyiv Ukraine).
Обшуки у Валерія Феліксовича пов’язані із розслідуваннями, про які я написав вище.
Відразу ж після того, як стало відомо, що Євген Шевцов йде в ДБР, по ньому вийшли нові розслідування та викривальні матеріали: Бігус Інфо, Радіо Свобода, Українська правда, у FB групі ACAB UA.
Всю силу незадоволення Шевцова відчув на собі син професора Валерія Феліксовича, Денис Іванов, який є учасником FB групи ACAB UA, на якій також виходили розслідування по пану Шевцову.
У Дениса почалися обшуки у кримінальній справі, яку було закрито ще в 2017 році. Після обшуків пішли погрози, і він з дружиною і двома малолітніми дітьми був змушений покинути країну.
Низка організацій публічно нагадали поліції, що тиснути на ЗМІ не можна. Була реакція Комісії з журналістської етики, реакція Національної спілки журналістів України, твітт Посольства США в Україні, публікація в Deutsche Welle, публікації у всіх провідних українських ЗМІ.
Будь-яка нормальна людина вже б замислилася: можливо, все-таки я щось роблю не так? Але не Євген Шевцов. Він, схоже, своїх помилок не розуміє і не визнає.
З моменту, коли ми вступили в цю справу, він зробив ще декілька помилок. Наприклад, подав на мене до суду, бо йому здалось, що в моїх висловлюваннях також є дифамація.
Серед іншого, йому не сподобалась інформація, яка містилася у розслідуваннях та викривальних текстах на “Українській Правді”, Бігус.Інфо, “Радіо Свобода”. Тобто те, що було розголошено майже рік тому, причому не мною, і те, що він вважає недостовірною інформацією, знайшло своє відображення у позові… проти мене.
Така відповідь на приблизно вісім кримінальних справ, які ми завели на підлеглих Євгена Шевцова.
Взагалі, ситуація виглядає досить абсурдною. З одного боку, Шевцов позиціонує себе як жертва журналістів, з іншого – включає всі важелі впливу для цькування своїх кривдників.
Може, варто було б донести до відома пана Шевцова основні принципи свободи висловлювань, яка гарантується статтею 10 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод? Легко!
Кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Основні принципи, що стосуються статті 10 Конвенції:
З урахуванням п.2 ст.10 Конвенції, прийнятними є не тільки “інформація” чи “ідеї”, які прихильно сприймаються чи вважаються необразливими чи сприймаються з байдужістю, але також і ті, які ображають, шокують чи дратують.
Такими є вимоги плюралізму, толерантності і широти поглядів, без яких немає “демократичного суспільства”.
Ця свобода є предметом виключень, які повинні, однак, бути сконструйованими точно, і необхідність будь-якого обмеження повинна встановлюватися переконливо, а не безпідставно і всупереч нормам чинного КПК.
Але Євген Шевцов цього не розуміє і реагує на будь-яку критику на свою адресу вкрай категорично. І, поки Євген Шевцов буде в поліції, це буде шкодити Арсену Авакову, керівництву поліції та загалом – системі внутрішніх справ.
Кругова порука, яка роками існує в поліції, може зашкодити самим правоохоронцям. Адже подібні історії кидають тінь не лише на окремих посадовців у погонах, але й на всю службу.
І я все-таки не полишаю надії, що кадрове очищення в лавах МВС відбудеться по-справжньому. Коли буде змінено не лише таблички з прізвищами на службових кабінетах, але й сама філософія кадрового підбору представників реформованої поліції. А також – корпоративна етика у відомстві.
Коли колег, котрі заплямували себе корупцією, незаконним збагаченням та іншими правопорушеннями, не вигороджуватимуть, а визнаватимуть помилки та демонструватимуть принцип “закон один для всіх”.
От тоді ми з повним правом будемо говорити, що реформа поліції справді відбулася.
Майсі Найєм
