Політика проти розслідування
26.02.2020
Коли мова заходить про справи Майдану, варто пам’ятати, що йдеться про понад 4 тис. злочинів. Більшість із них скоїли з 30 листопада 2013-го по 20 лютого 2014-го. Тут і перешкоджання мітингам, і перевищення повноважень, і побиття протестувальників, і незаконне затримання з підробними протоколами, і залучення тітушок. А у фіналі — організація «антитерористичної операції» в центрі Києва, роздача кількох сотень автоматів уже згаданим тітушкам і масові розстріли (загалом убито 79 майданівців). Водночас є злочини, скоєні проти силовиків: тут також тілесні ушкодження. А після 18 лютого — вогнепальні поранення та вбивства (загалом убито 13 силовиків, див. Тиждень, № 8/2019). За шість років роботи Генпрокуратура передали в суди 90 справ, у яких фігурує 181 підозрюваних (див. «Справи Майдану в судах»). А з озвученої в судових засіданнях інформації вибудовується така версія подій: колишній президент Віктор Янукович очолив злочинне угруповання, яке незаконно збагачувалося завдяки перебуванню при владі; щоб утриматися на посаді, екс-голова держави протидіяв учасникам протестів; після 20 лютого він утік з Києва до Харкова, де нібито мав закликати президента РФ Владіміра Путіна надати силову допомогу для «відновлення ладу» в Україні, однак з’їзд депутатів усіх рівнів, на якому нібито мали озвучити такі заяви, не відбувся. Частина підозрюваних у злочинах проти майданівців, зокрема представники влади часів Януковича, утекла в перші ж дні після масових розстрілів. Більшість — до Росії.
«Ці розслідування були такою собі «чорною міткою», бо туди завжди намагаються примішати політику. Власне, ці справи стали ареною для маніпуляцій та піару певних персонажів. Хоча будьмо чесними: у насиллі, катуваннях і вбивствах не може бути політики. І це щонайменше несправедливо щодо людей, які втратили родичів, які їздять у суди», — каже співрозмовник Тижня в Офісі генпрокурора.
Друга проблема, на яку, зокрема, скаржилися представники Управління спецрозслідувань Генпрокуратури (УСР, підрозділ, що тривалий час відповідав за справи Майдану), — це знищення доказів одразу після злочинів. Власне, одна з причин, чому ж так сталося: від початку справи Майдану розслідувало кілька структур — прокуратури Києва та області, міліція, Служба безпеки. Під одним дахом більшість цих розслідувань змогли зібрати лише після створення вже згаданого УСР. А як приклад утрати важливих доказів можна згадати історію з розстрілом майданівців у Хмельницькому. 19 лютого 2014-го там відбувався протест під будівлею Служби безпеки. У певний момент група невідомих почала бити вікна. Зсередини по мітингарях відкрили вогонь. Як наслідок, загинуло двоє людей. Від початку цей злочин розслідувала військова прокуратура. Коли ж справу передали в Управління спецрозслідувань, з’ясувалося, що втрачені гільзи від патронів. Такі проблеми, за словами представників колишнього УСР, були свого часу й у справі про викрадення Ігоря Луценка та Юрія Вербицького (викрадені з Олександрівської лікарні в Києві в ніч на 21 січня 2014-го). Зокрема, у матеріалах справи не було додатків до протоколів, відео з допитом одного з підозрюваних, який розповідав, як і коли він брав участь у викраденні, куди саме вони зі спільниками привезли викрадених тощо.
«У такі моменти відчуваєш жах. Бо частина доказів просто втрачена. Бо в розслідуваннях дуже важливі саме першочергові слідчі дії: огляд місця злочину, збір речових доказів тощо. Вони були проведені не надто якісно. Плюс утрата речових доказів. Я не знаю, робили це умисно чи через недостатню кваліфікацію. Таке ми спостерігаємо майже в усіх справах Майдану. У справі Ігоря Луценка ми шукали відео в старих комп’ютерах слідчих міліцейських райвідділків Києва. Частину таки знайшли. Звісно, ми можемо покарати слідчих та міліціонерів, які за це відповідальні. Зафіксувати втрату частини доказової бази. Але від того вона не відновиться. І це значна проблема для слідства», — веде далі співрозмовник Тижня з колишнього УСР.
Але бували й більш кричущі випадки. Наприклад, цілі втрачені папки з матеріалами справ, про які багато говорять останніми місяцями. Зокрема, генпрокурор Руслан Рябошапка та президент Володимир Зеленський. Щоправда, вони не уточнюють, з якого саме розслідування зникли документи. Можна припустити, що вони стосуються вбивств силовиків під час Майдану. Оскільки якісь документи нібито показував колишній перший заступник голови Адміністрації президента Януковича Андрій Портнов. А згодом низка проросійських медіа опублікувала матеріали цих справ. Тут і список постраждалих під час протестів силовиків, і імена підозрюваних у вбивствах спецпризначенців, і відеодопит підозрюваного.
«Вочевидь, зникли матеріали, актуальні на 2014 рік. Сказати точно, що було в тих томах, я не можу (не мав стосунку до того провадження. — Ред.). Слідчі провели інвентаризацію матеріалів справи про вбивства силовиків. Установили, що докази з провадження не зникли. Імовірно, зникли копії документів чи відеозаписів. У слідчих, які займалися цим провадженням, є підозри, як саме ці документи опинилися в публічному доступі», — прокоментував під час прес-конференції 13 лютого Тижню ситуацію прокурор Офісу генпрокурора Олексій Донський. До зникнення матеріалів може бути причетний прокурор Микола Ніколаєв. Принаймні свого часу на нього слідчі УСР писали скарги до генерального прокурора. Те саме припускав очільник цього підрозділу Сергій Горбатюк. Урешті, Ніколаєв був залучений до розслідування про вбивства силовиків. І мав доступ до матеріалів справи. Проте остаточний висновок щодо цього мають дати слідство (яке ще не завершилося) і суд.
Що стосується системних проблем справ Майдану, то вони пов’язані зі змінами до законодавства й часто впираються в політичну волю. Це, зокрема, проблеми з повноваженнями слідчих Генеральної прокуратури, які попередня влада не могла вирішити впродовж кількох років. Якщо коротко, то через запуск Державного бюро розслідувань працівники ГПУ з 20 листопада 2019 року не могли продовжувати свої розслідування (див. Тиждень, № 43/2019). А всі свої напрацювання вони мали передати до ДБР, у якому тоді не було навіть окремого підрозділу, що займався б тільки справами Майдану. Крім того, втрачалися й слідчі, які тривалий час розбиралися в цих злочинах. Щоб змусити вже нову владу розібратися з проблемою, частина постраждалих майданівців та адвокат Євгенія Закревська торік у листопаді оголосили голодування. Зрештою, Верховна Рада ухвалила зміни до закону, які дозволили слідчим займатися розслідуваннями в лавах ДБР. Утім, і тут не обійшлося без нюансів: окремий майданівський підрозділ створили аж після нового року, що зупинило розслідування (у частині справ вони досі не відновлені. — Ред.), а заступником в. о. директора цієї структури віднедавна став колишній адвокат Віктора Януковича Олександр Бабіков (див. Тиждень, № 4/2020).
Водночас значно більшою проблемою для слідства сьогодні є суди. Є приклади, коли в майданівських справах місяцями, а то й роками затягуються судові засідання. Скажімо, у справі щодо рядових бійців «Беркута», які напали на Автомайдан у ніч на 23 січня в Києві. Дарницький суд понад рік безуспішно намагався провести підготовче судове засідання, щоб вирішити: приймати в роботу обвинувачення від прокуратури чи ні. Зі свіжого: понад чотири місяці Оболонський райсуд Києва ніяк не може розглянути відвід судді в справі про незаконне затримання й побиття 22 січня 2014-го 72-річного пенсіонера Миколи Пасічника. Засідання не відбуваються через «зайнятість судді». Такі випадки не поодинокі. Виправити ситуацію могла б своєчасна реакція Вищої ради правосуддя, яка має реагувати на скарги. Утім, як зауважують у прокуратурі, зазвичай їхні листи лежать місяцями без розгляду, поки в них не спливе термін давності. Друга «судова» проблема — призначення засідань у майданівських справах раз на один чи два місяці, що також не сприяє швидкому судовому розгляду й отриманню вироку. Це, зокрема, пов’язано не лише з небажанням деяких представників Феміди розглядати справи Майдану, а й з браком суддів: свого часу мова йшла про кілька тисяч вакантних місць.
Однак проблемою справ Майдану на Банковій цікавляться. Як стало відомо Тижню, торік у серпні в Офісі президента відбулася зустріч голови держави з прокурорами, які звітували щодо розслідувань. «Він (президент. — Ред.) питав, хто почав стріляти на Майдані перший. Але наразі однозначну відповідь давати зарано. Також він питав про нібито участь у тих подіях Андрія Парубія. Зокрема, про відео, де Парубій начебто виносить зброю з готелю «Україна». Йому пояснили, що цей відеозапис насправді з готелю «Дніпро», зроблений 1 квітня після Революції гідності. І стосується він «Правого сектору», який навесні 2014-го виселяли з готелю. Тобто ці події не мали стосунку до Майдану. Пояснили, що це відео активно використовує російська пропаганда для створення міфів про Майдан. Пояснили, що політиків, лідерів тодішньої опозиції на Майдані 20 лютого не було аж до 11 ранку», — розповів Тижню на правах анонімності один з учасників тієї зустрічі.
Проте зміна влади не минулася й без позитиву. Як зазначають наші співрозмовники, причетні до розслідувань, керівництво Офісу генпрокурора підписало низку підозр, які за часів Юрія Луценка лежали без руху. Власне, це дасть змогу передати частину завершених розслідувань до суду. Крім того, як переконують представники прокуратури, почалася робота над змінами в законодавство, що розблокує заочні судові засідання. І водночас влада вдається до певних дій, які змушують сумніватися в обізнаності владної верхівки в тому, що ж відбувається зі справами Майдану. Мова, зокрема, про передноворічний обмін з проросійськими бойовиками Донбасу, під час якого терористам віддали п’ятьох підозрюваних екс-беркутівців, що їх звинувачують у масових розстрілах. Це відбулося приблизно за півроку до того, як їм мали зачитати вирок. Як наслідок, доля одного з найважливіших судових засідань сучасності під питанням.
