Поліція зробить все, щоби Майдан не повторився

25.01.2019

Історія сквоту Речовий доказ у центрі Києва вже стала епопеєю. Місце, де збиралися митці, як виявилося, опинилося у власності компаній, пов’язаних із нардепом–мажоритарником Олесем Довгим, який за часів мерства Леоніда Черновецького був секретарем Київради, та екс-главою ДФС Романом Насіровим. Це поклало початок боротьби між колишніми чиновниками та захисниками приміщення.

Однак на початку цього року активісти змушені були покинути сквот у самому центрі Києва. Із приміщення довелося піти через вимкнення опалення та електрики. Але, запевняють вони, це не означає, що боротьбу завершено, та обіцяють продовжити боротися за Речовий доказ демократичними ненасильницькими методами.

Одним із активістів, який став на бік митців у конфлікті з забудовниками, є голова громадської організації “Речовий доказ Назарій Кравченко. До часів Майдану він – боксер та фанат київського Динамо. Разом з іншими друзями з руху футбольних ультрас був активним учасником Революції гідності.

Коли почалася війна, Кравченко пішов захищати Україну як доброволець батальйону Азов. Разом із побратимами пройшов шлях від добровольчого батальйону до створення партії – у 2016-му Кравченко став заступником Андрія Білецького та очолив штаб Національного корпусу“, але згодом пішов з партії.

Спецпроект Вибори вибори дізнався, чому активісти пішли зі сквоту та як планують діяти далі. А також розпитали про ультрас на Майдані, фанатський рух в Україні зараз та реформу МВС.

“Тих, кого позначали як “мразюку з мітингів”, били, заливали газом, катували, поки всі інші лежали”

– На початку року з’явилися новини про те, що активісти пішли з приміщення “Речового доказу”. Поясніть, будь ласка, що відбулося.

– У художників був договір до 31-го грудня, а виселити їх хотіли влітку. Ситуація зайшла в такий кут, що у нас не було юридичних підстав там залишатися. Також у зв’язку з тим, що нам відключили опалення і воду і досить часто вимикали світло,  перестала функціонувати низка проектів, у першу чергу, дитячі: школа вокалу, школа мозаїки і так далі. Це ті проекти, які просто стали під загрозу і яким треба було шукати інше приміщення, бо діти не можуть займатися в холоді взимку.

У нас був вибір: або вийти і далі продовжувати боротьбу, не знаходячись в приміщенні, або, не маючи законних підстав, займати трошки маргінальну позицію. Ми прийняли рішення, що далі продовжуємо боротися демократичними ненасильницькими методами. Тим більше діяльність у тому приміщенні, яка була за нормальних умов, перестала приносити користь.

ФОТО: ГАННА ГРАБАРСЬКА

– Ви сказали, що будете продовжувати боротися. Як саме?

– Там є три ситуації. Перша – це та кримінальна справа щодо приміщення сквоту “Речовий доказ”. Справу завела Генеральна прокуратура. Ми робили акції, зараз ще пишемо звернення, тому що генеральний прокурор нам обіцяв місяць тому, що візьме цю справу під особистий контроль. Пишемо листи і будемо далі впливати на Генеральну прокуратуру, щоб вони все ж таки цю справу там не забули, а щось робили. Бажано – в рамках кримінального провадження повернули це приміщення на баланс міста так, як воно має бути.

Друга ситуація – відносно цієї схеми були написані звернення до НАБУ та ДБР відносно того, що будівельна мафія викупила весь квартал. Сергій Стерненкоробив розслідування. Є низка фактів, якими займаються юристи щодо цієї корупційної схеми і будівельної мафії. Там є “Абриль-студіо” – це фірма, що пов’язана не лише з цим кварталом, а й, якщо пам’ятаєте, книгарня “Сяйво” та інші скандальні об’єкти, які за часів Черновецького були вкрадені. Вони йшли по одній схемі – є фірми-прокладки, і через них викупили весь квартал.

Третя ситуація – сквер Нарбута, за який ми продовжуємо боротися на рівні КМДА разом із місцевими мешканцями. Зараз це єдина земельна ділянка, яка застрягла між схемами. Його намагалися вивести з балансу КМДА і віддати будівельним фірмам. Місцеві активісти й мешканці хочуть, щоб там був сквер імені Георгія Нарбута.

– Ваш прихід в активізм стався через рух ультрас. Як ви стали ультрасом “Динамо” Київ?

– Я переїхав з Прилук до Києва у 2007 році. Потім познайомився з хлопцями з руху ультрас, і вони стали для мене найбільшим прикладом самоорганізації населення. Я вступив до Національного авіаційного університету. Так вийшло, що я був старостою, а мій замісник був один із представників ультрас “Динамо” Київ.

Там були досить різні люди. Були з імперськими поглядами, були, які воювали проти Росії з грузинами й чеченцями, були язичники і рідновіри, багато було просто хлопців з району – хуліганів, спортсменів, які любили свій футбольний клуб. Ці люди найбільш відображали ті принципи, які на тому етапі життя я декларував.

– До Майдану ультраси сприймалися як такі собі хулігани. Звідки цей стереотип?

– Люди намагаються сформувати стереотипи про речі, які їх лякають. І з цим пов’язано багато проблем.

Слухайте, у 2013 році у нас був виїзд десь на територію Бельгії. Це було саме в ту ніч, коли побили студентів. У нас із хлопцями були збори, і ми години чотири великим колективом говорили про Майдан, про те, що хтось побив студентів, та як ми на це будемо реагувати. Думки були різні, але згодом ми прийшли до висновку, що як організована сила ми не можемо стояти осторонь, коли міліціонери “по бєзпрєдєлу” побили студентів і можуть загрожувати людям, які вийшли на протести. І тому ми мусимо бути там і захищати активістів.

У перший день на Майдані ми захопили Будинок профспілок своїм фанатським угрупованням. Перші бутерброди та перший чай, який виносили з Будинку профспілок, був зроблений нами.

– Кілька днів тому Ви опублікували у себе на сторінці список представників руху ультрас, яких начебто мали вбити під час Майдану. Звідки він у вас?

– Під час Майдану, уже після Нового року знайомі спортсмени передали нам цей список. Сказали, що замовники вже звернулися до найманців, які будуть шукати і “відпрацьовувати” людей по цьому списку. Потім у нас з’явилась інформація від інших силових структур, що ці списки вже були у багатьох інших кримінальних угруповань, але по ціні трошки дешевше. У мене був весь список, але збереглися лише фотографії кількох сторінок. Я виклав одну, у мене є 5 чи 6.

У цьому списку була інформація з бази “Очерк” (це така міліцейська база) по тегу “фанати “Динамо” Київ”. Потім вони були доопрацьовані. Бо в тих списках є адреса реєстрації й адреса проживання. Тобто оперативники доопрацювали базу і внесли туди адреси, які можуть відповідати дійсності, за якими мали би ловити активістів. Ми знаємо, що були навіть напади на хлопців. У Солом’янському районі на нашого хлопця під будинком напали під час Майдану.

Наприклад, перед Майданом була ситуація. Брату Євгена Карася (лідер організації С14 – УП) проломили голову під під’їздом, а потім нападали на інших. Була ситуація, коли спіймали нападників. Вони були зі спецзасобами. Є інформація, що все ж таки були міліціонери. У нашій ситуації люди поділилися цими списками, бо ми якось були з ними знайомі, а в списках був я і мої друзі.

ФОТО: ГАННА ГРАБАРСЬКА

– Яка зараз доля цих списків – ви зверталися з ними до якихось органів?

– Наскільки я знаю, навіть по справах Небесної сотні майже нема ніяких результатів, тому не зовсім вірю, що якась співпраця при нинішній владі з поліцією може дати результат. Якщо вбивці Небесної сотні, “беркута”, які стріляли,  досі ходять на суди, то я не думаю, що справа про замовні вбивства хоч якось зрушиться з мертвої точки. Це видно і по більш свіжих ситуаціях із Катериною ГандзюкПавлом Шереметом – немає ніяких результатів.

– У вас зі зрозумілих причин були складні стосунки з правоохоронними органами, про що свідчить серія публікацій про вас та міліціонерів на вашому Фейсбуці. Щось змінилося зараз?

– Я представник все-таки такої незвичної соціальної групи як фанати. Я пишу це для порівняння, щоб вивести точку нуль в системі координат – чи змінилося щось чи не змінилося.

Після реформи зі мною також траплялися ситуації, які були досить дивні. Але якщо говорити про реформу поліції, то я, людина, яка часто з ними спілкувалася, можу сказати, що деякий час після Майдану дійсно набагато зменшилися випадки катування під час допитів. Це дійсно еволюційний крок. Поліція, коли затримує молодь, майже перестала грабувати і майже перестала катувати. Особисто в мене і в колі моїх близьких друзів усі погоджуються з тим, що поліція перестала катувати на допитах у райвідділках.

– Вам особисто доводилося стикатися з насильством під час затримання?

– Майже всі рази, коли нас затримували як представників ультрасу. Тенденція залишилась, але значно зменшилась. Кожного разу під час масових заворушень після футболу хлопців, які мали якісь лідерські позиції, затримували. Намагалися через них вплинути на всіх інших. Зазвичай через побиття, грабування і приниження.

Буквально рік тому на мій день народження була цікава ситуація. Коли нас затримали на Іподромі, то всіх фанатів поклали обличчям у землю, а окремо підходили до тих, кого впізнали, і казали: “О, це ж ця мразюка з мітингів, це ж він на мітинги ходить!” Тих, кого позначали як “мразюку з мітингів”, били, заливали газом, катували, поки всі інші лежали. Зараз у них змістився акцент. Фанати – це так, більш-менш, а ті, хто ходять на мітинги – це дуже погано. Тому вони валять мене, хлопців з “Національного корпусу”, інших, які часто бувають на публічних акціях.

– Реформа загалом має вигляд проваленої. Окрім цих змін у ставленні до фанатів, поліція змінилась?

– Мені дуже подобається тенденція нової поліції реагувати на громадську думку. Вони дійсно себе змушують і ламають через хребет у якихось потугах. Але я не думаю, що була взагалі реформа. Не думаю, що було якесь перезавантаження. Патрульні намагаються бути нормальними поліцейськими, а всі інші не змінилися.

Ми ж бачимо. Справи по активістах, розслідування вбивств Небесної сотні, ставлення поліції до активістів, їхні коментарі у Фейсбуці, лимони – майонезні баночки – все це показує, що вони не зовсім рахуються з думкою суспільства. І якщо в громадського сектору були якісь надії на європейських політиків та дипломатичні установи, що могли би вплинути, то, на мою думку, поліція просто навчилась працювати з інформаційними потоками.

Наприклад, якщо це організації, які отримують гранти, то вони їх переводять в образ грантоїдів–зрадників. Для фанатів, АТОшників – маргінали, аморальні, асоціальні.

Вони навчилися для кожної соціальної групи робити свої ярлики і по них працювати. Я би сказав, що реформа не відбулася, а просто стара міліцейська система навчилась працювати з новими викликами, такими як Майдан. Вони зараз будуть робити все, щоб Майдан не повторився.

“Хлопцям, які їздять за “ЦСКА” Москва, я не хочу тиснути руку”

– Як зараз виглядає фанатський рух в Україні?

– Досить гарно виглядає. Є різні фанатські клуби. Але є й складні ситуації, тому що Росія теж хоче впливати на фанатські рухи в Україні.

– Тобто?

– Росія завжди ставилася до фанатських рухів як до інструменту геополітичної боротьби. Наприклад, на представників нашого угруповання намагалися здійснити напад у Греції. Там було 6 хлопців з Києва, вони поїхали підтримувати клуб “Динамо” (Київ). На них напали спочатку 50 представників московських угруповань. Хлопці забарикадувалися в барі і відбилися. Потім на них напали білоруси з проросійськими греками. Їх було близько сотні.

ФОТО: ГАННА ГРАБАРСЬКА

– Відомо, що в українських ультрасів діяло щось на зразок пакту про ненапад. Розкажіть, що це за угода?

– Ми задекларували, що підтримка Майдану для ультрас вважається правильною поведінкою. Підключилися й інші рухи, навіть такі, з якими була ворожнеча, навіть досить велика. Наприклад, у перший день на Майдані я зустрів лідера фанатів київського “Арсеналу”. Я спитав: що ви тут робите? Він сказав: ми за людей і проти ментів. І тоді ми пожали руки. Для мене це було деяке перемир’я. Нам вистачило мізків зрозуміти, як треба себе поводити в цій ситуації. І ми не нападали один на одного, коли бачилися на Майдані.

– Що сталося після Майдану?

– Потім уже була якась спроба документу типу заяви про ненапад. Є такий формат змагання – бійки футбольних фанатів. Це як спорт, тільки такий андеграундний. Була домовленість, що не можна нападати без попередження на території України. Якщо, наприклад, ви домовилися в лісі побитися 20 на 20 – це дозволяється. Але якщо ви хочете напасти на інших фанатів в момент гри або за непередбачених обставин, це неправильно і буде засуджуватися.

Але зараз є певна війна з частиною одеських фанатів у зв’язку з тим, що вони підтримують стосунки з фанатами з Росії. Така тенденція існує. Кожен реагує на неї по-різному. Ми як “Родичі” визначили це неправильним і почали з ними битися.

– Пригадуєте історію в Римі, де постраждали фанати ЦСКА, які були українцями?

– Ми знаємо цих українців, і вони мають не зовсім проукраїнську позицію. Росія збирала свій геополітичний блок, де були і греки, і серби, і поляки. Туди приїхали представники з України, хлопці з Києва, і це все ж таки, на мою думку, неправильно.

Ситуація двояка. Серед представників “ЦСКА” (Київ) є деякі хлопці, які воювали, навіть в “Азові” я зустрічався з хлопцями, що були представниками руху фанатів цієї команди. Але зараз багато представників цього руху товаришують з росіянами. Наприклад, ситуація в Римі – вони поїхали підтримати російських фанатів “ЦСКА” (Москва). А серед них багато хто воював і воює в ДНР.

І тому ми зараз дуже активно обговорюємо питання, як реагувати на те, що серед руху ЦСКА є хлопці, які воювали за Україну, а є хлопці, які підтримують зв’язок з російськими фанатами. Я особисто вважаю це неприйнятним. Хлопцям, які їздять за Москву, я не хочу тиснути руку.

– Як ставляться у вашому середовищі до футбольних фанатів, які їздили на Чемпіонат світу до Росії?

– Я таких не знаю.

– Таких було близько 5 тисяч.

– Я особисто таких не знаю. Думаю, що то, можливо, якісь переодягнені солдати (сміється). У мене ніхто з друзів, як би вони не любили футбол, не їздив. По–перше, половина воювали, і половину б туди не пустили, а по-друге просто я не спілкуюся з такими мразюками, які їдуть на Чемпіонат світу до Росії. Особисто я принципово його не дивився.

– Ви разом із “Родичами” (фанатський рух “Динамо” (Київ)  доволі часто берете участь в акціях на підтримку активістів, політичних в’язнів Кремля. Така тенденція серед ультрасу поширилася лише після Майдану?

– Так було завжди. Люди завжди приходили на акції, ми весь час боролися з незаконними забудовами. Не завжди вдало.

“Чорні гроші не будуть іти на щось корисне. Вони будуть іти на підкупи на виборах, на оплату мажоритарників, замовних вбивств”

– Ви ідентифікуєте себе як правий…

– Як націоналіст. Але нас чомусь завжди називали правими.

– Націоналістично орієнтований прошарок суспільства активний на акціях прямої дії. Коли 2 роки тому створювався “Національний корпус”, ви були однією із ключових осіб, хто його організовував, а згодом – очолили штаб. Навіщо з громадської організації ви перетворювали це на політичну силу?

– Тому що це задання правильної динаміки серед молодих активістів та лідерів. Задання правильної динаміки за суспільними правилами. Я вважаю, якщо ти хочеш щось міняти, бери й міняй. Можна бути громадським активістом, можна спробувати самоорганізувати себе, своє оточення, прийти до влади і, вже будучи владою, зробити якісь дійсно зміни, зробити щось важливе. Це правильна тенденція для молоді. Я вважаю, що вона позитивна – люди працюють над собою, змінюються, беруть на себе обов’язки і пробують показати, що вони готові їх виконувати.

ФОТО: ГАННА ГРАБАРСЬКА

– Чому тоді ви залишили політичну партію?

– Я не обговорюю це питання.

– Ви ж розумієте двозначність ставлення до націоналістів. З одного боку – нові обличчя, здебільшого, люди, що були на війні. З іншого – протести проти окремих прогресивних цінностей, ЛГБТ, ставлення до ромів.

– За період, коли я був начальником штабу “Національного корпусу”, я не пам’ятаю, щоб я був задіяний в таких штуках. Я пам’ятаю намагання втягнути націоналістів в ситуацію з погромами. Коли, наприклад, знімальна група програми телеканалу “ICTV” “Надзвичайні новини” просить охорону для журналістів. А потім виявляється, що тема сюжету – захват парку. А потім – що охорона потрібна під час зйомок в ромському поселенні.

Ми дали охорону журналістам, але я зрозумів, що це була якась підготовлена провокація. І коли ми прийшли, роми були з металевими трубами, вони теж нас чекали. Я був вимушений вести онлайн-трансляцію. Потім були провокації по Лисій горі. Там був підпал ідолів, і різні дивні люди намагалися донести особисто мені, що це зробили роми.

Я взагалі у своїй діяльності за ненасильницькі методи впливу. Будь-який діалог, окрім діалогу з агресором, повинен відбуватися ненасильницьким методом. Чим більше діалогів буде відбуватися, чим більше гострих питань буде обговорюватися, тим більше їх буде вирішено, і суспільство виробить на них свою позицію. Я за те, щоб люди в суспільстві ставили питання одне одному, а не вирішували їх насильством.

– Що ви думаєте про легалізацію наркотиків?

– Я взагалі за легалізацію і вивід із тіні всього. Якщо ми говоримо про наркотики, то я за. Тіньовий бізнес вбиває нашу економіку. Як у нас зараз справи з наркооборотом? Є система наркодилерів. Я з впевненістю можу сказати, що велику долю обігу ринку наркотичних речовин, у нас кришує, контролює і заробляє з цього МВС.

Більше того, у нас немає соціології по наслідках того, що люди вживають якісь невідомі речовини, які або самі роблять, або самі десь купують. Тому що це нелегально, і вони, в разі чого, бояться навіть зателефонувати у швидку. Нехай це буде, як у інших країнах, продаватися в аптеках за рецептом.

Мене більше за все обурює намагання закрити очі на різкі проблеми. Наприклад, кожен поліцейський або кожен чиновник, який їздить у нас по проспекту Перемоги після 8 вечора, бачить акт торгівлі людьми. Це теж кришується МВС, і всі роблять вигляд, що цього не існує.

Авжеж, є ідеал, де вся нація займається спортом, і до цього хотілося б прогресувати. Але в країні є й таке явище. Проституція чи марихуана знаходяться поза законом, усі ці дії контролює МВС, вони за це не платять податки.

Чорні гроші не будуть іти на щось корисне. Вони будуть іти на підкупи на виборах, на оплату мажоритарників, замовних вбивств. Гроші, зароблені таким шляхом неможливо проконтролювати. І я не думаю, шо менти, які збирають данину з проспекту Перемоги, відносять їх у дитячий будинок. Я думаю, що вони беруть ці гроші, а потім вони йдуть по вертикалі і зрештою – на оплату мажоритарної кампанії якоїсь непорядної людини.

– Ось ми й торкнулися теми виборів. Вас лякає те, що ми, швидше за все, підемо з цими правилами у новий виборчий сезон?

– Дуже лякає. Через два моменти. Перший – загальна ситуація. Грати у вибори за старими правилами – це означає, що молоді політичні партії не можуть конкурувати з такими гігантами, в яких є багато грошей, та змагатися за місця в парламенті. Навіть наглядачів на виборчих дільницях дуже тяжко покрити без матеріальної бази. Тому ми маємо ситуацію, коли, в принципі, балотуватися і перемагати будуть ті люди, які мають гроші, в першу чергу – по мажоритарці.

Ми з мажоритарки маємо таких депутатів, як Олесь Довгий. У список його ніхто не візьме, бо він одіозний антигерой. Але він, наприклад, балотується по 102 округу. Це біля Кременчуга – Світловодськ, Знам’янка. Тобто маленькі міста, де йому простіше виграти вибори, простіше скупити, простіше домовитися з роботодавцями.

Другий момент – мажоритарка ще може подарувати якихось сепаратистів. За рахунок самого існування можливості за гроші виграти мажоритарку – купити всім мешканцям телевізори, холодильники взамін на голос. Ми можемо отримати ще й людей, яких фінансуватиме Росія.

Надія Суха

Джерело

Остання Публіцистика

Навіщо суддям ВРП?

Що отримають і що втратять судді, якщо Вища рада правосуддя не буде сформована

Нас підтримали

Підтримати альманах "Антидот"