Поліція з народом
05.04.2017
Від початку реформи нова Національна поліція оголосила про свою прихильність підходу community policing, за яким працюють правоохоронці багатьох країн світу – наприклад, Німеччини, США, Великої Британії, Італії, Іспанії, Бельгії тощо.
Українською це можна перекласти як “поліцейська діяльність, орієнтована на громаду”, або простіше – “взаємодія поліції та громади”.
Суть цього підходу полягає в тому, що поліція орієнтується на проблеми та потреби конкретних громад, спираючись на їхні очікування та запити щодо безпеки.
Водночас члени громади також беруть на себе частину відповідальності: вчасно інформують поліцію про злочини або підозрілу активність, охоче виступають свідками, вказують поліції на проблеми району або міста, доглядають за власними будинками тощо.
Цей підхід також передбачає активну роль органів місцевої влади: на них покладається робота зі створення безпечної інфраструктури (освітлення, пішохідні переходи тощо), а також формування політики безпеки.
Чому це працює? Тому що вирішенням проблем безпеки не може займатися виключно поліція.
Скажімо, організація регульованого залізничного переїзду – це також питання безпеки, але це не робота поліції.
Community policing означає пошук локальних рішень для локальних проблем. Завдяки цьому формується взаємна довіра між поліцейськими, членами громади та місцевими чиновниками.
В Україні цей підхід презентували 13 квітня минулого року. Але робота із його впровадження велася ще раніше.
“Українська правда. Життя” зібрала чотири історії про те, як співпраця між поліцією та громадою поклала початок важливим змінам.
САМБІР, СТАРИЙ САМБІР, ЛЬВІВСЬКА ОБЛАСТЬ
Ще до появи перших екіпажів нової поліції у Києві, патрульні групи швидкого реагування почали впроваджувати на Львівщини.
Місцеві поліцейські разом з активістами проаналізували виклики та з’ясували, що люди найбільше звертаються до поліції у нічний час, тобто тоді, коли на службі перебуває найменше людей.
Як наслідок – дільничні змушені реагувати на всі злочини: від пиятики під вікнами до вбивств. При цьому потерпілим доводиться чекати на приїзд правоохоронця по декілька годин чи навіть днів.
Звичайно, про довіру до поліції в такій ситуації не йдеться.
“Люди жалілися на те, що поліція погано працює. Після подій на Майдані мешканці Львівщини стали більш активними, вони вимагали, щоб поліція змінювалась”, – пояснює Юрій Гладун, начальник штабу Головного управління Нацполіції у Львівській області.
Місцеві поліцейські разом з активістами проаналізували виклики та з’ясували, чого люди очікують від поліції
Вирішити проблему допомогла повна реорганізація роботи відділів поліції.
З частини відділів утворили патрульні групи швидкого реагування, які в місті мають дістатися до місця події за 2 хвилини, а у районі – за 20 хвилин.
Перші такі групи почали працювати у Самборі, згодом – у Старому Самборі, а потім по всій області. Зараз, за даними поліцейських, 60% особового складу поліції в області працює “на вулицях”.
“Коли машина їздить селом, це дисциплінує населення”, – запевняє Віталій Кіман, представник Самбірської районної ради.
У поліції пояснюють: оперативність патрульних груп дозволяє не лише вчасно зупинити правопорушення та врятувати людей, а й зберегти безцінний час тоді, коли злочин вже трапився. Якщо правоохоронці прибувають вчасно, вони можуть знайти злочинця по гарячих слідах.
“Раніше люди не зверталися до нас, тому що мали три варіанти: або поліцейські їдуть довго, або взагалі не їдуть, або краще б і не їхали”, – підкреслює Сергій Гривняк, заступник начальника штабу Головного управління Нацполіції у Львівській області.
Реформа допомогла розвантажити дільничних інспекторів: тепер вони не повинні працювати понаднормово, виїжджаючи на всі виклики. Їхня головна задача – вивчення ситуації на території та робота з населенням.
За час впровадження реформи кількість викликів до поліції у Самбірському районі зросла на 87%, у чому правоохоронці вбачають підтвердження її дієвості.
Пізніше тут вирішили провести опитування населення щодо потреб у сфері безпеки. Результати вразили поліцію та місцеву владу: наприклад, проблема вбивств вдвічі менше хвилює людей, ніж проблема розпивання алкоголю у публічних місцях.
“Ми отримали неочікувані результати. Виявилося, що для людей безпека – це освітлення вулиць, пішохідні переходи, тротуари та камери фіксації”, – розповідає Кіман.
Згодом аналогічне опитування провели у Старосамбірському районі.
“У кожного району є своя специфіка. Для Старосамбірського, наприклад, дуже актуальна проблема лісовидобування. Ліси незаконно вирубують, через що будь-який дощ загрожує тут повінню”, – розповідає голова Старосамбірської ради Тетяна Терлецька.
Відповіді жителів цих районів, а також думки поліції та експертів лягли в основу програм безпеки. У них передбачили план дій як для поліції, місцевої влади, так і для дирекцій шкіл, транспортних підприємств, міських служб тощо.
На жаль, подібну ініціативу не вдалося запровадити у самих містах – Самборі та Старому Самборі. Як пояснює Олег Ільків, керівник юридичного відділу Центру правових та політичних досліджень “Сім”, місцева влада відмовилася співпрацювати з активістами.
Натомість цю практику вже використовують в інших містах. Наприклад, власну програму безпеки прийняв Чернігів.
БАР, ВІННИЦЬКА ОБЛАСТЬ
Вивчити думку громади вирішили й у Барі, що на Вінничині.
Фахівці Експертного центру з прав людини провели соціологічне дослідження. Воно показало, що з десяти найбільших для містян проблем у сфері безпеки, сім – це питання благоустрою: наприклад, безпритульні собаки, засміченість та стихійна торгівля.
Так виникла ідея створити муніципальну варту, яка допомагатиме поліції протидіяти дрібним порушенням.
Водночас активісти почали просувати ідею спільних патрулювань поліції та громадських формувань.
Раніше у Барі таке вже практикували, і під час спільної зустрічі місцевих жителів, дільничних інспекторів, представників місцевої влади та голів квартальних комітетів вирішили до цієї ініціативи повернутися.
“Ми провели зустрічі з мешканцями нашого району, роз’яснили їм, що саме потрібно робити, коли вони бачать, як хтось, наприклад, розпиває алкогольні напої на вулиці”, – розповідає про спільну зустріч голова вуличного комітету вулиці Гончарної у місті Бар Ігор Козак.
Перше спільне патрулювання поліції та громадськості відбулося вже за декілька тижнів.
Окрім цього, мешканці, поліцейські та місцеві депутати домовилися, що встановлять дві дошки оголошень, щоб обмінюватися інформацією про стан справ у місті.
“Наша мета – сформувати повагу у населення до закону”, – відзначають члени варти. Усього їх четверо. Вихідними вони патрулюють місто разом із поліцейськими, а по буднях – виходять на вулиці самостійно.
Робота муніципальної варти фінансується з бюджету міста.
Ходять у патрулювання і члени громадського формування: з 6 вечора до 2 ночі щодня, крім понеділка – однак це відбувається на волонтерських засадах.
Іноді до патрулювань долучаються місцеві депутати. Як стверджує Олексій Голубков, заступник мера Бара, таким чином обранці можуть краще дізнатися проблеми своїх районів.
Наприклад, під час одного з патрулювань учасники з’ясували, що в місті існує велика проблема із вивозом сухого листя восени. Оскільки комунальники забирають його рідко, люди самостійно спалюють листя, чим провокують пожежі. Після цього місцева влада ухвалила новий графік вивозу листя, тож проблема була вирішена.
Інша проблема, яку вдалося виявити завдяки спілкуванню з мешканцями, – безпритульні собаки. Оскільки більшість містян вважають їх найголовнішою небезпекою для себе, міський голова визначив будівництво притулку для тварин пріоритетом. Будівництво планують завершити у цьому році.
Місцева влада ухвалила новий графік вивозу листя, тож проблема його спалювання була вирішена
ВІННИЦЯ
Робота поліцейського – це постійне спілкування з усіма членами громади.
Але як порозумітися з тими, хто спілкується іншою мовою?..
У Вінниці, де за багато років створили дружню до людей з інвалідністю інфраструктуру, у правоохоронців під час виконання обов’язків є великі шанси зустріти нечуючих людей. Проте вони навряд чи зможуть поспілкуватися, адже для нечуючих українська та російські мови – фактично іноземні.
Допомогти правоохоронцям знайти спільну мову з нечуючими вирішили активісти волонтерської організації “Паросток” – та організували для них курси жестової мови.
Голова ГО Ірина Саранча спочатку влаштувала зустріч з усіма патрульними міста, яких тут понад 200, туди ж запросила і викладачку жестової мови Ганну Кожухівську. Разом вони намагалися переконати поліцейських, що знання жестової мови – це можливість виявити повагу до нечуючої людини.
Для поліцейських знання жестової мови – це можливість виявити повагу до нечуючої людини
Більше того: нечуючі люди особливо вразливі до стресових ситуацій, а тому спокійна та професійна поведінка правоохоронців вкрай важлива для них.
“Це стандарт життя у Європі. Люди на державній службі там знають базову жестову мову, можуть запропонувати нечуючому допомогу. Контакт з поліцейським – це стрес і для людини зі здоровим слухом, а нечуючі, як правило, набагато більш тривожні. Якщо поліцейський втратив декілька секунд, він вже не зможе встановити контакт з нечуючою людиною”, – пояснює Ганна Кожухівська.
На пропозицію вивчати жестову мову відгукнулися 20 поліцейських.
У кожного зі слухачів було 10 занять, під час яких вони вивчали прості фрази “Добрий день!”, “Я – поліцейський”, “Я хочу вам допомогти”, а також вчилися розуміти психологію нечуючих.
Роман Харчук, студент університету “Україна”, де є спеціальні відділення для нечуючих, член збірної України з бадмінтону серед нечуючих, говорить, що для нього не важливо, чи добре поліцейські знають жестову мову. Головне – що вони таким чином намагаються виявити повагу.
“Для мене багато значить те, що патрульні у Вінниці намагаються вивчити жестову мову. Це завжди дуже приємно, коли під час спілкування тобі дивляться в очі.
Я розумію, що жестова мова дуже складна, її неможливо вивчити за 1-2 дні, але я думаю, що ці навички дуже важливі”, – стверджує він.
Проте не всі патрульні залишилися задоволеними курсами. Дехто з них радіє новим знанням, а хтось сумнівається, що дійсно зможе поспілкуватися з нечуючими під час роботи.
“Коли правоохоронці зустрічають нечуючу людину, вони не знають, що з нею робити, вони її бояться.
Ми, поліцейські, маємо підлаштовуватись під людей, а не люди під нас. Ми повинні впустити нечуючих людей у свої голови”, – вважає Заріна Маєвська, старша інспекторка відділу особливих доручень омбудсмена у Національній поліції.
“Нам потрібні живі контакти з нечуючими, спільні зустрічі з ними, щоб подолати бар’єр у спілкуванні. Нам потрібно знати телефони перекладачів жестової мови, щоб мати змогу швидко викликати їх на місце події”, – зазначає інспекторка патрульної поліції Вінниці Олеся Шаповалова.
Проте багато хто з поліцейських нарікає на те, що їм доводиться займатися освітою у свій вільний час, а тому вони швидко втрачають мотивацію.
КИЇВ
Київ відомий на всю Україну не лише Хрещатиком та перепічкою, а й хаотично запаркованими вулицями. І у водіїв, і у пішоходів – своя правда: перші скаржаться на відсутність вільних місць для машин, другі – на захаращені газони, тротуари та пішохідні переходи.
На думку активістів DreamKyiv, у цієї проблеми є й інша причина – відсутність культури паркування. Вони вирішили покращити ситуацію в оригінальний спосіб: створити листівки та роздавати їх водіям, які залишили свої автівки в неправильному місці.
Члени команди DreamKyiv неодноразово обговорювали, якими мають бути листівки, пригадує одна з авторок цієї ініціативи Анна Устенко. Врешті дійшли висновку, що вони будуть дружніми.
“Бо заклики поводитись цивілізовано мають бути цивілізованими. З цих же міркувань ми відмовились від наліпок. Адже вони можуть бути сприйняті водіями як псування їхнього майна”, – пояснює вона.
Дизайн карток розробив для активістів Богдан Гдаль.
Перший флешмоб із масової роздачі листівок відбувся на столичному Подолі. До флешмобу долучилися патрульні поліцейські, активісти організації “Подоляночка” та голова адміністрації Подільського району Валентин Мондриївський.
Під час заходу активісти зафіксували близько 300 порушень правил дорожнього руху. Вони поговорили з водіями, а також з місцевими жителями щодо проблем на дорогах.
Проте одного флешмобу було явно мало, аби вирішити проблему із паркуванням у столиці. Тому активісти DreamKyiv вирішили передати частину листівок лідерам думок, щоб вони писали про акцію у Facebook.
У червні 2016 року до організації звернувся співзасновник одного з найпопулярніших київських просторів – Арт-заводу “Платформа” – Роман Тугашев. “Платформу” відвідує близько 370 тисяч людей на рік, велика частина з яких – автомобілісти. Тугашев запропонував розповсюджувати листівки через касу Арт-заводу.
Щоб зробити листівки більш привабливими, активісти трохи їх переробили: додали на зворотному боці місце для номера телефону (якщо машина заважає іншим водіям), і почали друкувати їх на товстому папері.
За перші два фестивалі, що відбувалися на арт-заводі, організатори флешмобу роздали близько 2000 карток.
“На фестиваль Вуличної їжі до нас приїжджає близько 20 тисяч гостей, близько 30% – на власних автомобілях. Парковка достатньо містка, проте через кількість автомобілів проблема паркування залишається актуальною. Ми давно думали про такий сервіс для відвідувачів, як картки для паркування, на яких вони можуть вказувати свій контактний телефон, і якщо машина комусь заважає, то можна зв’язатися.
Врешті ми вирішили об’єднати цю ідею з ініціативою DreamKyiv, яку вважаємо правильною та дуже корисною. Люди спочатку не дуже розуміли, навіщо картки, але з кожним фестивалем ними цікавилися все більше”, – розповідає Катерина Павлевич, представниця Арт-заводу “Платформа”.
Зараз картки продовжують роздавати під час кожного фестивалю Вуличної їжі. Таким чином флешмоб став регулярним і не вимагає постійної участі активістів у його організації.
Наразі у DreamKyiv планують продовження цієї активності.
Маргарита Тарасова
