Поліція на футболі. Інтрев”ю з копом
10.01.2019
Футбольні вболівальники зазвичай сприймають правоохоронців на футболі негативно. Для них це люди, які обшукують на вході, не дозволяють приходити на матч п’яним, коротше всіляко «обламують кайф». Для футбольних ультрас копи це взагалі ворог номер один. Про це свідчать банери з образами типу «АСАB», кричалки типу «футбол для фанатов, а не для мусоров» та інші прояви негативу. Враховуючи, що полтавці далекі від культурного вболівання, копам доводиться нелегко.
Минулого року Полтава отримала цікаве випробування у вигляді матчі Ліги Європи, і всі хто хоч якось був дотичний до футболу мали можливість спробувати попрацювати на міжнародному рівні. Стосується це і правоохоронців, які забезпечували правопорядок на трибунах і за їх межами. Ця сторона футболу не помітна пересічному вболівальнику, проте там можна побачити багато цікавого. Сьогодні ми поспілкувалися з полтавським поліцейським, офіцером підрозділу ТОР (тактико-оперативного реагування), Ярославом Черненком. Ярослав працював як на матчах чемпіонату України, так і на фіналі Ліги Чемпіонів у Києві, ну і звісно ж, на матчах «Ворскли» у Єврокубках. Про свою роботу, британських фанів та наркотики у кіндер-сюрпризах Ярослав розповів нам у ексклюзивному інтерв’ю.
— Ярославе, давай спочатку з’ясуємо хто є хто навколо стадіону. Під час матчу можна побачити різних людей у формі — хтось стоїть на вході разом зі стюардами, хтось на секторах, хтось внизу біля поля. Розкажи, хто і як працює на футбольних матчах, і чим конкретно доводиться займатися тобі?
— Якщо говорити про матчі, які відбуваються у Полтаві то тут можна розділити всіх на три сегменти. Іноді під час матчів поблизу стадіону перекривають рух транспорту, там стоять патрульні поліцейські. Працівники райвідділів можуть працювати на вході до стадіону разом зі стюардами, обшукувати людей. Якщо говорити про наш підрозділ ТОР, то ми разом з групою БПОП (Батальйон поліції особливого призначення), перебуваємо в резерві і постійно напоготові. Ми спеціально навчені протидіяти масовим заворушенням і у разі виникнення конфлікту наше завдання втрутитися і загасити його.
— Коротше кажучи, ти і твій підрозділ це про боротьбу з агресивним натовпом?
— Так. Хоча коли доводилося виїжджати працювати на футболі у Києві та Дніпрі, то там на турнікетах стояв вже «ТОР». Коли надходила команда про те, що наближається великий натовп неадекватних фанатів, ми просто закриваємо ворота і фільтруємо всіх хто заходить.
— Яким чином фільтруєте?
— Пропускаємо по одному, проводимо поверхневий огляд, дивимося що в сумках.
— Що значить «поверхневий огляд»?
— Це означає, що я маю. Право провести рукою по поверхні одягу, але не лізу до кишень. Втім, якщо поверхневий огляд викликав запитання, я там намацав щось підозріле, то я маю право попросити людину показати що в кишені, чи сумці. Якщо вона відмовляється — її не пропускають на трибуни.
— Ви, як правило, працюєте на входах до фанатських секторів, вірно?
— Так.
— Що зазвичай проносять ультрас крім піротехніки?
— Траплялися різні випадки, бувало таке, що намагалися пронести наркотики. Наприклад, у Дніпрі молодик показував сумку, а там серед документів та особистих речей — кіндер-сюрприз. Ну він швидко показав і вкинув назад в сумку. Я думаю, ні, щось тут не так, варто перевірити. Розпечатали те яйце, а там «наперсток» для куріння трави. Потім обшукали його повністю, знайшли ще й згорток з канабісом. Було й таке, що підозри не підтверджувалися. Приміром, знайшли у людини в кишені шприц, а потім виявилося, що там звичайне знеболювальне. У чоловіка просто були проблеми з суглобами, і він постійно носив з собою шприц зі знеболювальним.
— У Полтаві доводилося працювати за прямим призначенням?
— На щастя ні. Принаймні на футболі. У нас фанати не влаштовували якихось масових безладів, а от у Дніпрі доводилося. Там горе-вболівальники після матчу розійшлися не на жарт — громили вітрини, кидалися камінням в патрульних. Довелося деяких затримати і доправити до райвідділу.
— Чому дуже часто таких громил швидко відпускають і вони знову йдуть бити вітрини? Змоделюємо ситуацію, я пішов на фан-сектор, випив спиртного і після гри розбив вітрину. Мене затримали, що далі?
— Річ у тім, що, згідно з чинним законодавством це цивільно-правові відносини. Тебе затримали, але це не кримінальне затримання, а адміністративне. А в такому випадку, порушника не можна утримувати у відділку більше трьох годин. Тому їх власне і відпускають. Власник магазина, якому ти розбив вітрину має подати на тебе до суду і суд постановить, що ти маєш відшкодувати збитки. Для того щоб тебе затримали як кримінального правопорушника ти маєш розбити не вітрину, а скажімо, вікно у поліцейському відділку, ну або фару поліцейської машини (сміється). Тоді це вже не просто хуліганство, а псування державного майна.
— Скажи, а які повноваження мають стюарди, які працюють на матчах? Вони ж цивільні особи.
— Ніяких. За законом вони не наділені жодними повноваженнями.
— Але ж вони теж проводять поверхневі огляди на вході.
— Ну по факту, на момент матчу господар на стадіоні це його організатори. Саме вони встановлюють правила і вирішують кого можна пускати на трибуни, а кого ні. Якщо людина на вимогу стюарда відмовляється показати свої речі чи залиши на вході пиво, його просто не пускають.
— На трибунах часто можна спостерігати невихованих вболівальників які курять і заважають іншим. До порушника підходить стюард, робить зауваження, а той у відповідь посилає стюарда подалі. Що має робити стюард?
— Стюард має тут же звернутися до поліції на стадіоні. З’явиться група документування, зафіксує порушення і порушника. Курцеві випишуть штраф. Тільки варто пам’ятати, що у деяких випадках подібні дії будуть не раціональними. Приміром, хтось курить на секторі ультрас і всіх це влаштовує. Почни зараз вичепляти звідти курця і спровокуєш конфлікт. Фанати і без того не люблять поліцію, і це всім відомо.
— Ти можеш пояснити, чому футбольні вболівальники не поважають поліцію? Не просто бояться чи недолюблюють, а конкретно не поважають. Чи є в цьому вина самих поліцейських?
— Якраз страхом це і пояснюється. Ми маємо право застосувати силу і вони на підсвідомому рівні цього бояться, їм дискомфортно. Вони глушать цей дискомфорт агресією, різними кричалками про «мусорів» і т. д. Люди просто маскують свій страх.
— Зараз мережею гуляє вірусне відео, як дівчина на перегонах пила алкоголь з бінокля. А тобі доводилося стикатися з якоюсь винахідливістю вболівальників, які хотіли пронести алкоголь?
— Був один випадок. Тато прийшов на футбол з маленьким сином. Хлопчику років з 10. І чоловік напхав сину повен рюкзак пива, сподіваючись, що того не перевірять. Ми перевірили. Бідолаха відкриває рюкзак, перелякано кліпає очима зиркає на тата. Коротше, довелося залишити пляшки на вході.
— Куди потім дівається це пиво?
— Його просто відставляють в бік від входу. Біля стадіону часто труться безхатченки, тому пиво довго не стоїть.
«Полтавські фанати вчинили негарно по відношенню до ганців»
— Ярославе, цього сезону фішкою домашніх матчів «Ворскли» стали вболівальники з Гани, які добряче запалюють на трибунах. Не секрет, що суспільство у нас не надто виховане. Чи доводилося протидіяти агресивним проявам расизму?
— Я не знаю, чи слід вважати це расизмом, але один прикрий випадок був. Коли «Ворскла» приймала «Карабах», перед матчем ганці влаштували пісні і танці поблизу фонтану перед стадіоном. А від Білої Альтанки йшов марш наших фанатів, який ми з колегами супроводжували. То з натовпу під ноги ганцям полетіли дві величезні петарди. Здається, нічого кримінального тут немає, але виглядало це зовсім негарно. До речі гостей з Гани треба відзначити, вони не те що не злякалися, навіть не припинили своїх танців. Спокійно собі продовжили бити в тамтами і веселитися, наче нічого й не сталося.
— Матч з «Карабахом» запам’ятався ще й фаєрами, які полетіли на поле і тим, що гру двічі через це зупиняли. Як таке допустили?
— Ну, на турнікетах тоді наш підрозділ не працював, тому як пронесли піротехніку, я відповісти не можу. Пам’ятаю навіть, на фан-секторі «Карабаха» один вболівальник поводився неадекватно, так його самі фани вивели і передали поліції.
— Якщо правоохоронець бачить на трибунах людину у футболці з портретом Гітлера, чи мають право його затримати?
— Так.
— Чи доводилося робити таке у Полтаві?
— Ні, у Полтаві жодного разу не доводилося.
— Коли матч «Ворскла» — «Арсенал» раптово перенесли до Києва, всі хто був до цього причетний були змушені працювати в авральному режимі. Як складався твій робочий день?
— Увечері 28-го січня нам сказали: хлопці завтра на Київ. Наступного дня ми виїхали і за дві години до матчу вже були на місці. Ми вже знали куди їдемо. Нас виставили прямо на фан-секторі «Арсенала», у проходах між трибунами.
— На стадіоні було дуже холодно, як боролися з цим?
— О, так. Я наче б і вдягнувся тепло, але як виявилося, то лише для Полтави. У Києві було значно холодніше. Я змерз, але мені було не найгірше. Прямо переді мною на секторі стояв британець, от кому не поталанило. Уяви, чоловік одягнений у легких кедах, легких джинсах, у відносно теплій куртці, з шарфом, але без шапки. Бідолаха навіть не ворушився. В нього вуха аж посиніли, у нього навіть білки в очах посиніли. Знаєш, я змерз, але дивлячись на цього чувака, я розумів що йому набагато гірше (сміється).
«Полтава зараз готова до масових заворушень»
— Як ти вважаєш, якщо зараз у Полтаві трапиться якесь масове заворушення, поліція готова до цього?
— Зараз так.
— Просто коли ти говорив про призначення ТОРа, я одразу згадав так звану «криваву арку», де і бійня була не такою вже й масовою, але правоохоронці виявилися абсолютно не готовими.
— Так, це правда. Тоді у Полтаві ще не було підрозділу ТОР, лише патрульні. У Полтаві такого не траплялося, ми були не навчені і просто не знали що робити. Люди просто розгубилися Я стикався з таким в АТО. Здається тебе вчили-вчили як треба діяти. Розповідають людині як треба стріляти і т. д., а коли потрапляєш у реальний бій у тебе, паніка мандраж і ти просто губишся. Лише потім можна сказати собі «Стоп!», взяти себе в руки, увімкнути мозок і діяти.
— Добре, коли для цього є час.
— Так, на жаль у багатьох цього часу було мало, або й не було взагалі… Давай краще про футбол.
— Ти працював у Києві на фіналі Ліги Чемпіонів між «Реалом» і «Ліверпулем». Які враження залишилися?
— Самої гри ми не бачили, адже розташувалися за межами стадіону. Але коли співали «You will never walk alone…» було чутно, і це було круто.
— Ярославе, якщо не заперечуєш, кілька запитань від Пруста-Познера*
— Давай.
— Що для тебе справжнє щастя?
— Гармонія у стосунках з близькими. Розуміння того, що люди яких ти любиш щасливі з тобою.
— А що таке справжнє нещастя?
— Втратити близьких і залишитися самому. Завдати болю близькій людині через якусь власну дурість.
— Яку рису ти найбільше не любиш в собі?
— Лінощі (сміється).
— Яку ваду ти легше за все пробачаєш іншим?
— Не знаю, все залежить від людини.
— Якби у тебе була можливість поспілкуватися з будь-якою людиною, яка колись існувала, хто б це був?
— З собою у першому класі (сміється). Спробував би переконати краще вчитися і не робити деяких помилок. А взагалі, знаєш, не хотілося б зводити розмову до релігії, але я віруюча людина, і поспілкувався б з Ісусом Христом.
— Хм.. а що б запитав?
— Запитав би, як Він нас терпить? Я не так давно став батьком, і знаєш… от коли чужа людина якось вередує, я можу їй просто сказати «чувак, що ти робиш?», а з дитиною розумієш, що треба якраз навпаки обняти і заспокоїти. Ісус ставиться до людей так само. Мабуть так і запитав би: «Як Ти нас терпиш?».
— Останнє запитання зазвичай звучить так: «Опинившись перед Богом, що ти йому скажеш?». Можна вважати, що ти вже відповів?
— Ні. Я б попросив вибачення за всі дурощі і негатив, які я колись зробив. Було різне, когось образив, комусь зробив боляче, колись промовчав, коли треба було встати і сказати своє слово… Ось за все це я б просив прощення.
*В кінці XIX століття в англійських салонах були модними анкети під назвою «Альбом для запису думок, почуттів і т. д.». Кілька разів таку анкету заповнював Марсель Пруст і його відповіді виявилися настільки оригінальними, що одна з заповнених ним анкет увійшла в історію як «Опитувальник Марселя Пруста». В інтерв’ю запитання з цього опитувальника постійно використовує метр пострадянської журналістики Володимир Познер.
