Покарати, але не ув’язнити
31.01.2018
Недарма наші матусі й бабусі часто казали, що потрібно уникати поганих компаній, бо вони не доведуть до добра. Особливо в підлітковому віці, коли дитяча психіка перебудовується. Спілкуючись із правозахисниками, які захищають малолітніх ув’язнених, розумієш, що наші рідні мали рацію. Адже часто такі правопорушники скоюють злочин, навіть не усвідомлюючи того: так, «за компанію». Ось тільки відбувати покарання доводиться за всією жорсткістю закону. Однак правники наголошують, що неповнолітніх правопорушників не варто ув’язнювати. Адже перебування в буцегарні навряд чи сприятиме тому, щоб вони стали на шлях виправлення. На відміну від виконання покарання, не пов’язаного з позбавленням волі.
У дитинстві Валентин був спокійним і слухняним. Проте коли став підлітком, його поведінка кардинально змінилася: він буквально днював і ночував на вулиці, а зауваження дорослих у кращому разі ігнорував. Одного дня хлопець разом із друзями з двору вкрав машину, щоб покататися нічним містом. Правоохоронці малолітніх грабіжників знайшли, порушили справу про викрадення авто і передали її до суду. В підсумку хлопцеві загрожувало ув’язнення. Проте суд для відбування покарання спрямував засудженого до виправного центру.
Щоправда, так щастить далеко не всім малолітнім правопорушникам. Багато з них потрапляє до в’язниці за злочин, скоєний під впливом «друзів», що ламає їм життя.
Конвеєр «справедливості»
«Підсумком багаторічної байдужості стали тисячі втрачених життів, коли дорослі навіть не замислювалися, що ж спонукало юнаків скоїти злочин, — каже заступник міністра юстиції Денис Чернишов. — Адже необхідно допомогти людині, надавши насамперед кваліфіковану психологічну допомогу. Водночас українська система покарання, яка за роки так і не змогла самоствердитися, до дрібниць автоматизувала конвеєр «справедливості», який без вагань поглинав абсолютно всіх, хто вчинив правопорушення».
Нині Кримінальним кодексом запроваджено нові, альтернативні позбавленню волі, види кримінальних покарань. Також передбачено можливість звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням за умови гарантії його виправлення без відбування покарання. Змінити підхід до виправлення тих, хто оступився, й запобігти можливому рецидиву — основне завдання системи пробації.
«Особливо це стосується неповнолітніх, які через різні причини вперше вийшли за межі закону і до яких, за міжнародними мірками, застосовують надто жорстке покарання та ведуть неправильну роботу щодо їх ресоціалізації, — наголосив Денис Чернишов. — Здебільшого результати такого підходу невтішні, адже ув’язнення не завжди може допомогти».
Допомогти тим, хто спіткнувся
В Україні для забезпечення діяльності системи пробації створено 499 уповноважених органів та 6 відповідних управлінь в міжрегіональних управліннях з питань виконання кримінальних покарань та пробації. Крім того, для налагодження соціальної комунікації із суспільством та розвитку сфери послуг для суб’єктів пробації на рівні громади відкрито 4 модельні центри пробації для дорослих: у Кропивницькому, Луцьку, Черкасах і Полтаві. На базі цих центрів пілотують 4 нові пробаційні програми. У подальшому такі центри заплановано відкривати і в інших великих містах країни.
«З 2002 року тривала робота щодо створення передумов упровадження системи пробації, — додав Денис Чернишов. — Протягом майже 15 років Україна вивчала іноземний досвід, навчала персонал, розробляла відповідні методики й інструменти, пробаційні центри працювали в пілотному режимі».
Нині на обліку підрозділів пробації перебуває 65,8 тисячі осіб, а з початку 2017 року пройшло 152,3 тисячі, з них 78% — засуджені, звільнені від відбування покарання з випробуванням. Загальна частка тих, хто вчинив повторне кримінальне правопорушення під час проходження пробації, засуджених за ухилення від відбування покарання або яким скасовано іспитовий термін за порушення вимог вироку суду, становить менш як 5%.
У межах пробації запроваджено таку новацію, як складення та подання працівниками цієї служби досудової доповіді щодо обвинувачених. Це роблять, щоб забезпечити суд інформацією, яка характеризує обвинуваченого і сприяє у призначенні покарання, необхідного для виправлення правопорушника та запобігання новим злочинам. Протягом 2017 року складено приблизно 17,6 тисячі досудових доповідей. У 89% випадків думка працівників системи пробації збігається з рішенням суду щодо доцільності застосування альтернативних покарань.
В Україні розроблено національний інструмент оцінки ризиків вчинення повторного кримінального правопорушення, який використовують у складенні досудової доповіді щодо обвинуваченого та для розроблення індивідуального плану роботи із засудженими. Цей інструмент розроблено за експертного сприяння міжнародних партнерів України, зокрема українсько-канадського проекту «Реформування системи кримінальної юстиції щодо неповнолітніх в Україні». Триває робота над створенням системи ювенальної пробації для роботи з підлітками. Ідеться про підлітків, яких притягують до кримінальної відповідальності, але вони перебувають у суспільстві, зберігаючи соціально корисні зв’язки з родичами.
У європейських країнах усвідомити користь пробації вдалося ще у 1990-х. Україна ж лише розпочинає шлях у цьому важливому напрямі. Ідеться не про те, що правопорушники масово уникатимуть ув’язнення, а про інше: держава не може калічити людські долі, а повинна надавати їм право на другий шанс.
З 1 січня 2018 року набули чинності пробаційні програми, які застосовують до правопорушників за рішенням суду.
Денис Чернишов зауважує, що все це й має забезпечити система пробації, якій довіряють у багатьох країнах. А також віру держави у свого громадянина. Адже пробація — це щоденна робота з тими, хто лише розпочинає вчитися розв’язувати свої проблеми, не вступаючи в конфлікт із законом.
Ірина Поліщук
