Планшет для засудженого
09.07.2020
В травні набрали чинності зміни до наказу №3233/5 Міністерства юстиції України для Департаменту з питань виконання кримінальних покарань. Зокрема цей документ регламентує вимоги до облаштування камер з поліпшеними побутовими умовами (платні камери), куди в тому числі входить можливість користуватися в камері Інтернетом та планшетом. Також були внесені зміни до Порядку організації надання засудженим доступу до глобальної мережі Інтернет, згідно яких засуджені тепер можуть виходити в мережу Інтернет не тільки з комп’ютерного класу, а й «за наявності технічної можливості за допомогою планшету безпосередньо в камері». Окрім цього в оновленому Додатку №5 до Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, який містить перелік продуктів харчування, виробів і речовин, які засуджені можуть отримувати в посилках (передачах), купувати в крамницях установ виконання покарань та зберігати при собі) тепер міститься положення, що дозволяє тримати ПОСТІЙНО при собі USB флеш-накопичувач (1 шт.) та планшетний комп’ютер без можливості апаратної підтримки будь-яких видів SIM-карт з програмно заблокованими камерами (1 шт.).
До редакції Gorod.cn.ua звернулися чернігівські засуджені та їх родичі, які попросили нас роз’яснити додатково всі нюанси, які надають право мати в камері планшет. Адже на сьогоднішній день адміністрації тюремних закладів дуже неохоче йдуть на те, аби дозволити в’язням мати при собі планшети цілодобово. Відмовлять під різними приводами і видають їх хіба що на певний час, деяким пропонується оформити планшет, як благодійну допомогу, а це означає, що документально він не буде власністю засудженого і його можуть забрати в будь-який час. В Україні був зафіксований випадок, коли в’язничні працівники виламували камеру з планшету, аби він відповідав пункту Правил і таке інше.
З одного боку побоювання тюремників зрозуміти можна: в’язні маючи цілодобовий доступ до різних сайтів та Інтернету, можуть організовувати підпільну організовану злочинну діяльність, займатися шахрайством і таке інше. З іншого боку вони лукавлять, адже не секрет, що переважна більшість мешканців будь-якого СІЗО чи УВП користується сучасними смартфонами, які не поступаються за технічними параметрами планшетам. З такого телефону можна дзвонити та користуватися Інтернетом, а ще за нього постійно треба платити, аби його не забрали назад під час чергового обшуку. Бізнес на телефонах приносить робітникам в’язничних установ певний стабільний щомісячний дохід, а ще допомагає психологічно контролювати засуджених. Адже, коли в’язень знає, що через непослух чи скаргу на дії адміністрації він гарантовано втратить нелегальний телефон, – то буде більш зговірливий.
Надання ув’язненим за притомні кошти можливість цілодобово користуватися Інтернетом та планшетом в камері – також мало б вбити одразу двох зайців: адаптувати правовий статус засуджених до європейських стандартів та зачинити вікно корупційних зловживань щодо продажу прав на користування нелегальними телефонами.
«Але поки ми не відбілимо цю величезну машину, в’язниці і надалі будуть перебувати на темній стороні справедливості. Бо знову ж таки, телефони у всіх є за хабар. Ці хабарі ув’язнені якось мають відробляти, тому займаються телефонним шахрайством. Доступ до Інтернету у більшості з них є, тому вони займаються телефонним шахрайством. Більшість телефонних шахрайств, або шахрайств, які відбуваються в мережі, вони проходять через тюремну систему», – казав на захист інтернет-ініціативи чинний Міністр юстиції України Денис Малюська.
Та не так сталося, як гадалося. Тут слід зазначити, що ще в 2014-му році в рамках процесів євроінтеграції українські в’язниці були оснащені засобами Інтернет-зв’язку та інтернет-класами. Була введена послуга відео-побачення і таке інше. В 2015-му році допомагати в цьому Мінюсту та пенітенціарним установам почала приватна компанія «Мережа-С». Та головними причинами, за нашою інформацією, через які в’язні не хотіли користуватися спеціальними планшетами, – були:
– обмеження списку сайтів до яких мав доступ засуджений;
– вартість Інтернету в інтернет-класах (за нашою інформацією від 5 грн. на годину);
– неможливість дзвонити родичам у будь-який час;
– відсутність конфіденційності (на думку засуджених всі розмови, які йшли через телефони, встановлені в тюрьмах – прослуховувались – прим.авт.);
– заборона накопичувати будь-які дані.
Так, дозволені для користування планшети мали обрізані функції – в них неможливо вставити SIM-картку; неможливо зробити фото – наприклад документів кримінальної справи або тих, які потрібні для навчання; список сайтів які можна відвідати містить лише 140 найменувань.
Якщо проаналізувати цей список, то деякі посилання не працюють, одразу три з них ведуть на сторінки “Полтавського університету економіки і торгівлі”, один з них www.abook.fm – взагалі невідомого чого був обраний для користування, адже веде на сайт, де містяться виключно книги про торгівлю на Forex, є наприклад сайт церкви “Скинія” – skinia.org.ua, але чому тоді нема у списку сайтів на інші церкви? До списку потрапив міський сайт міста Суми gorod.sumy.ua, але чому тоді обійшли сайти інших міст та населених пунктів? На нашу думку, даний список має містити, мінімум 10 000 сайтів, і не менше 10% з них повинні бути закороднні новинні сайти та сайти західних правових установ. До речі, сам Олег Анатолійович каже, що ємність цього списку для обладнання “Мережі-С” не має значення, тобто сайтів може бути хоч 200, хоч 200 тисяч, аби – Мінюст та ДКВС дозволили.
Щоб добавити в список хоча б один сайт потрібно кожного разу звертатися до начальника виправної установи. При цьому основні соціальні мережі – під забороною для відвідування.
Аби обійти всі ці заморочки в’язню чи його родичам простіше домовитися з тюремниками, аби він завжди мав під рукою телефон. Вартість мобільного Інтернету входить до пакету за послуги телефонного зв’язку і складає в середньому 75 гривень на місяць. При цьому телефон завжди поряд, хоча ним і не можна користуватися відкрито, але ж і тюремники не стоять цілодобово над в’язнями.
Тож, в 2020-му році, як і в 2014-му IT-революції в тюрмах не сталося. По-перше, через те, що wi-fi до в’язничних камер ще тільки планується провести. А отже планшет без Інтернету в камері – це все одно що «село без церкви», як казав один відомий політик. Хоча, навіть за наявності Інтернету – список з 400 дозволених сайтів – це вочевидячки недостатньо навіть для тих засуджених, хто взагалі й не думає про те, щоб займатися шахрайством в мережі. Згадайте, но самі, як ви останнього разу шукали в Гуглі потрібну вам інформацію про правове питання, симптоми якоїсь хвороби, потрібну в хазяйстві річ чи рідкісний кулінарний рецепт. Ви перебираєте десятки й сотні сторінок, не замислюючись про обмеження, а якщо після 30-хвилинного процесу пошуку зазирнути до історії вашого браузера там буде досить довгий список сайтів. І це – аби віднайти відповідь лише на одне запитання. З вірогідністю 99.9% всі ці сайти не будуть входити до списку 400 дозволених для перегляду в’язням.
По-друге, у використанні планшету з найбільшою користю для в’язня – є не тільки наявність Інтернету та необмежений список сайтів, а ще й наявність клавіатури, навушників та можливості користуватися не USB флеш-накопичувачем, а картою пам’яті MicroSD, адже планшети, на відміну від ноутбуків чи стаціонарних комп’ютерів не мають USB-портів, а отже традиційні флешки до них не підходять.
Навушники конче потрібні, як повідомляє нам один із засуджених, аби убезпечити конфіденційність та не заважати один одному. Наприклад, якщо одна людина хоче подивитись фільм, а інша переслухати матеріали своєї справи чи матеріали для навчання, або музику чи аудіокнигу. А якщо засуджених в камері більше двох і кожен з них ввімкне те, що бажає прослухати? Та навушники в багатьох СІЗО та УВП – під забороною, оскільки їх не зазначено в списку дозволених речей Правил.
Щодо клавіатури. Далеко не всі бюджетні моделі планшетів оснащені клавіатурою. А та що є на екрані планшету – віртуальна – вкрай незручна для того, аби набирати великі масиви документів – скарги, клопотання і таке інше. Вона підходить для коротких заміток та повідомлень, але ж оформити на ній складні текстові документи – важко й займає багато часу. Знову ж таки зберігати велику кількість документів або передавати їх адвокату чи родичам без MicroSD – теж не уявляється можливим.
Поряд з клавіатурою, картами MicroSD та навушниками Правилами не передбачено забезпечення своїми коштами роутером, який би роздавав в камері чи на поверху wi-fi. Тобто навіть якщо у вас і є планшет з обрізаними функціями, вам доведеться або чекати допоки wi-fi з’явиться в установі виконання покарань за державний кошт чи йти до комп’ютерного класу, де мало того, що інтернет дорогий так ще й пускають туди не всіх і з жорсткими обмеженнями у часі перебування. Звичайно, ви можете роздати інтернет через нелегальний телефон, але ж мова йде як раз про те, аби зробити користування інтернетом та гаджетами – прозорим і не корупційним.
Ми адресували весь цей перелік запитань Міністерству юстиції. На наш запит спочатку надійшло повідомлення, що аби надати відповідь на всі запитання потрібно більше 5-ти робочих днів, передбачених законом. Через 20 днів на електронну адресу сайту надійшла банальна відписка. Згідно якої виходило, що так, в’язні можуть цілодобово тримати при собі планшети, але не можуть мати роутери, навушники, клавіатури і тим більше MicroSD. Також у відповіді було зазначено, планшети в’язням можна передавати будь-яких моделей, а «програмне блокування камер планшету здійснює посадова особа відділу інженерно-технічних засобів охорони, зв’язку та інформатизації, яка відповідно до розподілу функціональних обов’язків організовує роботу з питань доступу засуджених до Інтернету. Строків здійснення програмного блокування камер планшету, а також відповідальність за їх порушення чинними нормативно-правовими актами не передбачено».
Це означає, що якщо в’язню передали звичайний планшет з магазину, в якому програмно не заблоковано камеру, не встановлено обмежений список сайтів та не заблокований порт для SIM-карти, то зробити це має співробітник УВП чи СІЗО. Але коли він це зробить, якщо спеціальних навичок для того, щоб переробити планшет він не має – це велике питаннячко. А як видно з тексту відповіді Мінюсту – відповідальності за це НЕ передбачено.
Оскільки Мінюст жодним чином не пролив світло на ситуацію з планшетами ми вирішили звернутися до директора ТОВ «Мережа-С» 53-річного Асташкіна Олега Анатолійовича. Саме Олег Анатолійович стояв біля витоків ініціатив 2014-го року, коли держава вирішила зробити Інтернет у в’язницях доступним. Олег Анатолійович відомий в наукових колах тим, що являється автором першої в Україні системи шифрування «Пелена», яку на початку 2000-х почала використовувати наша армія. До цього в ходу були радянські системи криптозахисту. ТОВ «Мережа-С» працює за схожим принципом, що і компанія JPay – в Америці та PrisonCloud – в країнах Західної Європи, ці компанії надають державі послуги з обслуговування в’язнів інтернет-зв’язком, та гаджетами з обрізаним функціоналом, таким чином контролюючи доступ засуджених лише до певних веб-ресурсів, аби унеможливити кібер-злочини чи зв’язок з жертвами злочинів. Олег Асташкін родом з Дніпропетровська ріс в Маріуполі, закінчив Іркутське вище авіаційно-інженерне училище, зараз мешкає з родиною в Києві. Закінчив аспірантуру в Київському ВВАУ, в 25 років став кандидатом наук, захистивши дисертацію по спеціальності “Автоматизація управління летальними апаратами”. В 93-му році звільнився з армії з посади старший офіцер військового головного управління освіти. В 99-му році створив свою першу компанію “Трител”. Після Помаранчевої революції пішов з “Трителу” до відділу військової політики інституту Міжнародних відносин, який працював при Раді національної безпеки і оборони України. Коли до влади прийшов Янукович – інститут було закрито, через відсутність у Президента зацікавленості до безпеки армії. Після цього став займатися проектами, пов’язаними з впровадженням телекомунікаційних послуг у в’язницях.
На своїй сторінці в Фейсбуці та сайті дана компанія повідомляє, що: вони розробили систему яка включає в себе зконфігурований роутер та планшет з спеціалізованим програмним забезпеченням. Станом на травень 2020 року зконфігурований роутер коштує 1200 грн. а планшет з спеціалізованим програмним забезпеченням коштує 3600 грн (на базі планшету Lenovo Tab M7 (ТВ-7305F)). Є планшети більш технічно досконалі але дорожчі, це – LenovoTab M10 FHD 3/32 WiFi (ZA480031UA) та LenovoTab M8 FHD 3/32 WiFi (ZA5F0005UA), які відповідно коштують 5 799 грн. та 4 999 грн. без урахування програмного забезпечення від ТОВ «Мережа-С» за 500 гривень. Також компанія ТОВ «Мережа-С» повідомляє, що на даний момент розмір абонплати за Інтернет становить 50 грн. за місяць. Вартість підключення становить 25 грн.
ТОВ «Мережа-С» повідомляє на своїх сторінках, що саме з цими трьома моделям планшетів за 3600, 4 999 та 5 799 не буде проблем за адміністраціями УВП або СІЗО, їх приймуть, не будуть ламати, видаляти камеру, розбивати аби знайти заборонену SIM-карту і таке інше, бо вони вже будуть відповідно безпечно програмно обладнані і не дадуть ув’язненим змоги дзвонити з планшету на мобільні номери, відвідувати заборонені сайти та робити знімки камерою.
– Ми перші застосували хмарні обчислення, аби вирішити ті задачі, які перед нами поставила в 2014-му році тоді ще ДПтС (Державна пенітенціарна служба України). За допомогою одного браузера на планшеті – надали всі інформаційно-комунікаційні сервіси, які були необхідно по нормативним документам надавати засудженим, – згадує початок співробітництва з в’язницями Олег Асташкін.
На фото Олег Астшкін демонструє планшет для засуджених
– Як швидко ви розвернули свою систему, яка установа була пілотною?
– Досить швидко, першою стала Білоцерківська колонія №35, там ми вперше продемонстрували прототип нашої системи. Після цього пройшов конкурс по розробленому ДПтС технічному завданню. І ні тоді ні зараз бажаючих займатися тим, що робимо ми – немає. Хоча пропонувалось відкрито всім. Ми заключили договори з усіма установами, які призначені для утримання в’язнів засуджених до позбавлення волі та СІЗО. В установах, які призначені для покарання у вигляді обмеження волі – нема таких жорстких вимог до користування зв’язком, якщо не помиляюсь, засуджені тієї категорії можуть мати й користуватися ноутбуками на свій розсуд.
– До речі додам тут, що Європейські комісії з запобігання катувань та захисту прав в’язнів звертали увагу на те, що в українських СІЗО дуже складна процедура отримання права на спілкування із зовнішнім світом, в тому числі для тих, хто ще не отримав вирок, тобто ті люди на яких поширюється презумпція невинуватості за вітчизняним законодавством. На даний час в ці інтернет-класи допускається тільки хоз-обслуга, а до списку хоз-обслуги, як правило, входить не більше 50 в’язнів. При цьому паперові книжки та газети дозволено читати. Але ж чим на вашу думку відрізняється книжка в електронному вигляді від паперової?
– ДКВС (Державна кримінально-виконавча служба України) завжди мала славу досить закритої та корупційної системи, і ми билися вже декілька років над питанням легалізації доступу до електронної інформації в’язнів безпосередньо в місцях їх проживання і нічого по суті не добилися в цій царині, – зазначає Олег Анатолійович.
– Ось уявіть, аби скористатися інтернетом, засуджений для початку повинен попроситися в інтернет-клас, який, припустимо, працює далеко не цілий день, а годину-дві на добу. Ввечері його вже ніхто не поведе, оскільки після 19.00 всі інспектори йдуть додому. В кращому випадку один раз на тиждень в суботу чи неділю він зможе туди попасти. З цим ми й боролися, адже насправді немає ніякої проблеми в тому, аби надати можливість в’язням мати інтернет в локальних зонах проживання і в камерах. І ось в грудні місяці 2019-го року пройшли зміни до наказу №3233 по Інтернету, які дозволяють – його мати в камерах. Але, знову ж таки, до сих пір ідуть перетрубації на місцях, начальство міняється в ДКВС і поки що суттєвих реальних змін в цьому плані – не відбулося. На даний час, на мою думку Мінюст все ж таки налагодив чіткий контроль за керівними кадрами ДКВС, тож можна чекати змін на краще. 15 квітня мав відбутися конкурс на нового керівника ДКВС, але через карантин його було скасовано, тож поки що у керма – т.в.о – Сергій Гречанюк (судячи з декларації Гречанюка – він родом з Чернігова, адже має частки в квартирі та будинку батьків в нашому місті – прим.авт.).
То коли буде новий керівник проблеми з невиданням планшетів зникнуть?
– Та, ні звичайно вони залишаться. Тому що Департамент поки що не хоче брати на себе відповідальністьза організацію користування цими гаджетами. З одного боку Мінюст їх дозволив, хоча й дуже важко, бо заборонені фото-камери в планшетах, сім-карти, а планшет – це ж універсальний пристрій. Вони зараз побоюються, що в’язні почнуть їх фотографувати, викладувати купу різної інформації про співробітників та тюрми в інтернет, тому їм простіше заборонити планшети, враховуючи те що положення відносно цих гаджетів дуже нечітко виписані.
– А які ваші прогнози, коли почнуть видавати та дозволяти?
– Департамент ДКВС не почне вирішувати це питання, допоки в них не буде створено підрозділ, який буде цілеспрямовано займатися організацією саме цього питання, та технічними нюансами комунікацій із зовнішнім світом. Зараз такого підрозділу не має, його й ніколи не було. Більше того, цьому питанню ніколи й не надавалося ваги, адже не секрет, що предмет комунікації засуджених з зовнішнім світом – завжди використовувався як джерело корупційного прибутку. Ось ви кажете, що «чорний» телефон дешевше легального планшету, насправді ж ні. Для того, аби ним користуватися за моєю інформацією засуджений повинен сплачувати від 500 до 900 гривень на місяць адміністрації установи. Окрім цього цей гаджет в будь-який час можуть забрати, а потім примусити викупити назад. Тому виходить досить дорого, та й важко психологічно і принизливо для засуджених. При цьому втрачається виховний момент, адже в тюрмі таким чином в’язень втрачає можливість зберігати сталі соціальні зв’язки із рідними та близькими, втрачається ефективність ресоціалізації.
– Яка кількість договорів у «Мережі-С» станом на зараз з засудженими та їх родичами?
– Більше 5 000. При цьому найбільші труднощі при укладенні договору викликає те, що необхідно отримати на це дозвіл адміністрації установи (в договір нас зобов’язали внести графу «Начальник установи дозволяє користуватися послугою «Мережі-С»). Тобто у засудженого немає автоматичного права заключити такий договір.
– Скільки людей працює в «Мережі-С»?
– Для нас економічно невигідно тримати окремі кадри саме на цій фірмі, тож люди які обслуговують «Мережу-С» працюють одразу на декількох наших підприємствах, засновником яких я являюсь. Але в основному 4 людини займаються постійно, на аутсорсингу в нас бухгалтер, юніксоїд, інші технічні спеціалісти. Нам так і не вдалося вийти на самоокупність, через те що в системі – відсутні правила.
– Скільки коштів ви за цей час витратили?
– Точно не менше тієї суми, що значиться в уставному фонді (3 млн. 600 тис. гривень – прим.авт.).
– Зараз в системі 193 планшети та 91 роутер та високовартісний центральний вузол, розміщений у захищеному дата-центрі. Чекаємо коли почнуть наводити порядок. Порядок потрібен усім: як засудженим та адмістрації установ, аби вони розуміли що можна і що не можна, так і операторам зв’язку, щоб можна було знайти економічну модель бізнесу.
– Я вважаю, що ці заборони на функції планшетів теж недоцільні. Наприклад, та ж відеокамера потрібна для використання нашого сервісу відео-побачення, для навчання – також і так далі. Ця проблема вирішується технічно просто – програмне блокування на певний час, і коли в’язень має право на її використання – включати. Програмне забезпечення, яке ми розробили – дозволяє це робити.
– Скільки разів ви думали над тим, аби закрити ваше підприємство?
– Останнього разу – сьогодні (розмовляємо 1 липня – прим.авт.), – сміється Олег Асташкін. При цьому все обладнання, яке ми встановили у в’язничних установах фактично безповоротне, тобто навіть якщо ми його заберемо, його неможливо буде використовувати будь-де.
– Мені вже трохи лишилось, аби зважитися на те, щоб піти. Я не бачу взагалі ніякої зацікавленості з того боку. В наших планшетах є функція миттєвого відеозвернення, якщо в’язень відчуває тиск з боку адміністрації. Взимку з нашого планшету через цю функцію надіслав відео-звернення в’язень з 58-ї колонії (за оцінками правозахисників та Омбудсмена вважається однією з найгірших за умовами перебування та ставленням до в’язнів в Україні – прим.авт). В результаті в нас там було 10 абонентів, а залишився лише – один, саме той який надіслав відеозвернення. Тобто ви розумієте яке відношення керівництва колоній до наших послуг. Також 10 планшетів було в Менській колонії вашої області, але після зміни керівництва не залишилось жодного.
– Тож від такого положення речей страждають усі, особливо це стосується нормальних людей, яких серед засуджених досить багато, які хочуть користуватися вільно сучасними пристроями та бути на зв’язку з родиною і не платити при цьому хабарі за «чорні» телефони.
Які тарифи на ваші послуги?
– Вони завжди були дуже низькі. В 2015-му році це було 20 гривень на місяць, зараз – 50, в цей пакет входять всі сервіси, крім тарифів на дзвінки на мобільні та фіксовані мережі (тарифи відповідних операторів). При цьому ми поставили значну кількість телекомунікаційного обладнання безкоштовно, і дозволяли його використовувати установам в створених інтернет-класах. Всі наші планшети розроблені у 2015-му та 2020-му роках можна конфігурувати під кожного засудженого, в залежності від рекомендацій психолога. Обладнали також безкоштовно три інтернент-класи – в київському СІЗО, в 35-й та 119-й колоніях.
– Які послуги за ці кошти можуть отримати засуджені?
– Читати новинні сайти, користуватися Ютуб, робити відео-дзвінки, хмарне сховище інформації, є магазин дозволених товарів, через який можна замовити речі та продукти, електрона поштова скринька, пошук місця роботи і житла після звільнення і навіть послуга телемедицини (кардіо). Наші сервіси можна встановлювати на планшети, стаціонарні комп’ютери та інформаційні кіоски. Звичайно що всі дані обробляються на наших серверах і дії засуджених контролюються та ведеться облік акаунтів з використанням системи шифрування.
– Інформаційні кіоски встановлюються в доступних для всіх засуджених місцях. Наприклад, в Мартусовці ми повісили його на стіну клуба. Задумка була така, що засуджений може отримати всі сервіси та конфіденційно скористатися функцією онлайн-скарги – письмово, або ж направити відеозвернення. Всього кіосків два – в Мартусовці, що на бориспільській трасі – це 119-та колонія та в київському СІЗО. Вартість кожного – 2 тисячі доларів, – і це тільки вартість заліза, додайте до цього вартість розробки софту, та нерви й сили, які були вкладені, щоб їх встановити. Обидва зараз вимкнені, тому що ніхто не хоче зайвих проблем через те, що засуджені можуть миттєво відправити скаргу. Для себе особисто я зробив висновок, що всі намагання засуджених викрити порушення їх прав з боку адміністрації тюрем – нічим хорошим для них не закінчуються.
Бердичівська виправна колонія першою в Україні закупила планшети та провела Інтернет, відео 2015 року, 24 Канал
– Чому ви обрали саме ті три моделі марки Lenovo, для встановлення ваших сервісів? Чи може засуджений заплативши 500 гривень, як вказано у ваших розцінках, – конфігурувати будь-яку модель планшету?
– Теоретично так, але ми виходили з міркувань купівельної спроможності засуджених та відгуків на надійність та витривалість обраної техніки, тому за пунктами ціна-якість – були обрані саме ці моделі. Якщо ж нам надають на переконфігурацію, скажімо, IPad, а цей планшет більш закритий для будь-яких зовнішніх втручань, то боюся, що сумою у 500 гривень це не обійдеться, тобто якщо модель буде відрізнятися від тих, які обрали ми – переконфігурація займе довший час і більше коштів. Планшети цих моделей звичайно що не потрібно купувати у нас, вони вільно продаються в будь-якому магазині.
На фото – відгук покупця на планшет LenovoTab M10 з сайту Розетка
– Якщо порівняти цю ситуацію з американською компанією JPay – то вони взагалі лише одну модель планшету для користування пропонують. PrisonCloud надає також одну єдину модель планшету.
– А ви не знаєте, в цих країнах така сама ситуація з «чорними» гаджетами в тюрмах, чи там реально всі користуються легальними планшетами?
– Реально користуються. Більше того, якщо там співробітника установи ловлять на передачі контрабандного планшету чи телефону, то виганяють з пенітенціарної системи без права на отримання пенсії, а можуть ще й вирок винести. Можливо ви бачили фотозвіти з поїздки правозахисника Вадима Човгана до Каліфорнійської тюрми, то там планшети для засуджених – прозорі.
– В цих країнах також є список дозволених сайтів чи навпаки – недозволених?
– Як і в нас – списки саме з дозволеними сайтами, тому що це технічно організувати простіше, аніж блокувати підозрілі сайти чи створювати списки недозволених. Тим більше нічого не вартує тому сайту, що в недозволених списках завтра змінити домен чи встановити дзеркало сайту (дзеркало сайту – це повне/часткове дублювання веб-ресурсу по змісту контенту – прим.авт.). Насправді в нас є підходи по автоматизації процесу додавання дозволених сайтів, багато цікавих пропозицій надходить від засуджених-програмістів.
– Скільки цих нових моделей планшетів Lenovo в вас замовили в 2020-му році?
– 3 штуки, в Одесі, в Хмельницькому і ще якесь місто зараз не пам’ятаю.
Ми також поцікавилися у керівництва виправної колонії №44, яка призначена для жінок щодо ситуації з інтернетом та планшетами. Заступниця начальника установи з інтендантського та комунально-побутового забезпечення Ткаченко Тамара Валеріївна повідомила, що поки що планшетів від родичів засуджених до установи не надходило. Інтернет-зв’язок раніше був від компанії Укртелеком, але нещодавно перейшли до нового провайдера – Неоком. Ціна інтернету за хвилину, який надається виключно в інтернет-класі за попереднім записом – 20 копійок за хвилину, тобто 12 грн. за 1 годину. За нашою інформацією в колонії практично неможливо придбати нелегальний телефон, але й інтернет тут – виходить дорожчий вдвічі, ніж в середньому в інших тюремних установах області.
За інформацією від в’язнів з Новгород-Сіверської УВП №31 – вартість користування інтернетом в інтернет-класі там становить 5 гривень за годину, провайдер – Київстар.
Обладнання від “Мережі-С” є в таких чернігіввських установах:
В Новгород-Сіверській УВП №31 – 2 планшети.
В Менський ВК №91 (та сама установа, де колись сидів Юрій Луценко – екс-міністр внутрішніх справ та екс-генпрокурор – прим.авт.) – 4 планшети, до цього було 15, засуджені покупали ці планшети за свої кошти, але адміністрація установи змусила повернути їх додому.
В УВП №44 2 роки тому було 2 комплекти планшетів – зараз вони відсутні.
